ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 40/44316.02.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Адіоз"
до Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду "Дарницького району м. Києва
про стягнення коштів 63 883,77 грн
Суддя Пукшин Л.Г.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 03.10.11 р.
від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю № 2 від 03.01.2012 р;
В судовому засіданні 16.02.12, в порядку ч. 1 ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Адіоз" до Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду "Дарницького району м. Києва про стягнення коштів 63 883,77 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що між Сторонами було укладено договір оренди нерухомого майна №111 від 01.03.08 р. Постановою Київського апеляційного господарського суду по справі №51/118 від 11.07.11 р. договір оренди № 111 від 01.03.08 було визнано нікчемним. Керуючись ст.ст. 215, 216, 1212, 1213 ЦК України, ст. 208 ГК України Позивач просить суд витребувати у Відповідача відомості щодо загальної суми орендних платежів та плати за землю, які Позивач сплатив йому за період з 01.03.08 р. по 15.03.09 р., стягнути з Відповідача грошові кошти у сумі 63 883,09 грн.
Ухвалою суду від 16.12.11 порушено провадження у справі №40/443 та призначено до розгляду на 17.01.12.
У судове засідання, призначене на 17.01.12, представник Позивача з'явився, вимоги ухвали суду виконав частково.
10.01.12 Відповідач через службу діловодства суду подав документи на виконання вимог ухвали суду для долучення їх до матеріалів справи.
11.01.12 Відповідач через службу діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Розглянувши клопотання Відповідача у судовому засіданні суд вирішив його задовольнити.
Ухвалою суду від 17.01.12 розгляд справи відкладався до 16.02.12.
24.01.2012 року відповідач через службу діловодства суду подав клопотання про припинення провадження у справі, на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, оскільки за переконанням відповідача, позивачем суми позову не обґрунтовано та нараховано віртуально.
06.02.2012 року відповідач направив через службу діловодства суду клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів по справі.
У судове засідання, призначене на 16.02.12, з'явилися представники сторін.
Представник відповідача підтримав клопотання про припинення провадження у справі, поданого через службу діловодства суду.
Представник позивача заперечував проти вказаного клопотання.
Судом заслухано пояснення представників сторін та вирішено відмовити у задоволені клопотання про припинення провадження у справі, оскільки відповідачем не наведено обґрунтованих підстав, визначених ст. 80 ГПК України, які дають підставу для припинення провадження у справі.
Представник відповідача заявив клопотання про зупинення провадження у справі № 40/443 до вирішення по суті справ № 51/334, № 51/176 та 40/409.
Дослідивши матеріали справи суд встановив, що дане клопотання не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Судом звертає увагу на ту обставину, що відповідачем не надано належних доказів, які свідчили про неможливість розгляду по суті справи № 40/443, оскільки, предметом спору у справах № 51/334 та № 51/176 є відповідно стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна (будівель споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Дарницького району міста Києва № 112 від 01.03.2008 р. та визнання такого договору недійсним, в той час як у справі 40/443 спір стосується іншого договору оренди, а саме: договір оренди нерухомого майна (будівель споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва № 111 від 01.03.2008 р. Відтак, справи вказані справи не пов'язані між собою, й відповідно у суду відсутні підстави для зупинення провадження у справі.
Представник позивача позовні вимоги підтримав, з підстав викладений у позовній заяві.
Представник відповідача заперечував проти позову.
Судом заслухані пояснення представників сторін, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив:
01.03.2008 року Комунальне підприємство „Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду” Дарницького району м. Києва (орендодавець, відповідач) та Товариство з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Адіоз” (орендар, позивач) уклали договір оренди нерухомого майна (будівель споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва № 111, відповідно до умов якого орендодавець на підставі розпорядження Дарницької районної у м. Києва державної адміністрації від 17.03.2008 року № 274 передає, а орендар приймає в оренду нежилі приміщення по вул. Ревуцького, 31 у місті Києві загальною площею 107,8 кв.м. (на першому поверсі 60,5 кв.м, на другому поверсі 47,3 кв.м).
Термін дії договору, відповідно до п. 9.1, встановлено з 01.03.2008 року до 01.06.2008 року.
01.03.2008 року сторонами у справі було підписано акт прийому-передачі орендованого приміщення.
17.03.2008 року Виконавчим органом Дарницької районної у місті Києві ради (Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації) винесено розпорядження № 274 „Про внесення змін та доповнень до розпорядження „Про діяльність Комунального підприємства „Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду” Дарницького району м. Києва” від 11.02.2008 року № 105” у відповідності до якого відповідачу надано повноваження на переукладення діючих договорів оренди нежитлових приміщень станом на 01.03.2008 року в установленому чинним законодавством порядку.
Угодою від 01.06.2008 року сторони внесли зміни до договору оренди від 01.03.2008 року № 111 та встановили, що договір діє з 01.06.2008 року до 01.06.2011 року.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.11 у справі № 51/118 за позовом ТОВ “НВП “Адіоз” до КП “ДУОНФ” Дарницького району м. Києва, треті особи без самостійних вимог на предмет спору -Дарницька райдержадміністрація у м. Києві, Дарницька райрада у м. Києві про визнання договору оренди недійсним та за зустрічним позовом про стягнення заборгованості в задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 04.10.11 у справі № 51/118 постанову апеляційної інстанції від 11.07.11 залишено без змін.
Вказаною постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.11 у справі № 51/118 було встановлено, що договір оренди нерухомого майна (будівель споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва від 01.03.2008 року № 111, зі змінами внесеними угодою від 01.06.2008 року, строк є нікчемним, оскільки всупереч вимогам ч. 2 ст. 793 ЦК України він не був нотаріально посвідчений та всупереч вимогам ст. 794 ЦК України і абз. 5 п. 5, 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів нотаріусом не було проведено його державної реєстрації. Колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що ТОВ „НВП „Адіоз” та КП „ДУОНФ” помилково вважали, що між ними виникли правовідносини оренди нежитлового приміщення.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що нікчемний правочин є різновидом недійсного правочину. А оскільки договір оренди № 111 від 01.03.2008 року є нікчемний, то у відповідності до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. Відтак позивач, вважає, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти, що були сплачені позивачем за вказаним договором з моменту укладення угоди.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Керуючись ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, а також іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами що існують на момент відшкодування.
Виходячи із матеріалів справи суд вважає неможливим застосування наслідків недійсності правочину вчиненого сторонами (договір оренди № 111 від 01.03.2008 року).
Так, предметом договору оренди № 111 від 01.03.2098 р. було надання відповідачем у тимчасове орендне користування позивачу нежитлового приміщення, по вул. Ревуцького, 31 у місті Києві загальною площею 107,8 кв.м. (на першому поверсі 60,5 кв.м, на другому поверсі 47,3 кв.м).
Тобто, предметом договору були послуги, що унеможливлює застосування вимог частини першої ст. 216 ЦК України. Абзацом другим частини першої вказаної вище норми передбачено відшкодування вартості отриманого у випадку неможливості повернення у натурі за цінами, які існують на момент відшкодування.
З огляду на наявні у матеріалах справи докази, позивач фактично використовував приміщення, а відповідач отримував орендну плату за договором. Тобто угода виконувалася (виконана) до моменту припинення правовідносин.
Відповідно до частини 3 статті 207 Господарського кодексу України, у разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. Фактичне користування майном на підставі договору оренди, унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна -«річ»безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Тому такий договір повинен визнаватися недійсним (нікчемним) і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Пукшин Л.Г.
Дата підписання рішення 16.02.2012 р.