ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 4/60914.02.12
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «БМК «Планета-Міст»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»
Провизнання договору фінансового лізингу № 309-LD від 18.12.2007 недійсним
Суддя Борисенко І.І.
Представники:
Від позивача Романчишин О.П.
Від відповідача Букова Ю.В.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсною з моменту укладення Додаткову угоду № 2 до договору фінансового лізингу № 309-LD від 18.12.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «БМК Планета -міст»та Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг».
В процесі розгляду справи Позивач подав Заяву від 22.12.201р. про зміну предмету позову, а саме позивач просить визнати договір фінансового лізингу № 309-LD від 18.12.2007р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «БМК Планета -міст»та Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»недійсним з моменту укладення.
Позивач зазначає, що подаючи позовну заяву із проханням визнати недійсною Додаткову угоду №2 до Договору, основним обґрунтуванням своєї вимоги була відсутність у Лізингодавця - Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лідинг»на момент укладення договору лізингу та передачі предмету лізингу у користування права власності на нього, тому Відповідач не мав права розпоряджатися ним на власний розсуд, тобто передавати його у користування без згоди власника. Зважаючи на це Позивач просив визнати Додаткову угоду №2 до Договору недійсною у зв'язку із недодержанням в момент вчинення правочину стороною вимог, встановлених ч.1-3,5 та 6 ст. 203 ЦК України, та не відповідністю вимогами ст. 806 ЦК України.
Зважаючи на те, що відсутність у лізингодавця права власності на предмет лізингу не давала права йому укладати не тільки додаткову угоду №2 до договору, але й сам Договір із самого початку, на думку Позивача, вірним є визнання недійсним Договору фінансового лізингу №309 LD від 18.12.2007р. в цілому. Тому, Позивач вважав за необхідне змінити предмет позову.
Відповідно до ст.. 22 ГПК України, до початку розгляду Господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Заява Позивача від 22.12.201р. про зміну предмету позову відповідає вимогам ст.. 22 ГПК України, тому приймається судом до розгляду.
Відповідач позовні вимоги не визнає, свої заперечення виклав у письмовому відзиві на позовну заяву від 30.01.2012р.
В судовому засіданні 14.02.2012р. позивачем заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої та технічної експертизи документів, проведення якої просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
За твердженням Позивача у нього виникає сумнів, стосовно того, чи дійсно виконаний підпис від імені Голови правління ЗАТ «Планета-буд»ОСОБА_1зображення якого міститься в Контракті купівлі-продажу №309 від 18.12.2007р., виконаний самим ОСОБА_1, або іншою особою. Також у Позивача виникає сумнів чи відповідає печатка ЗАТ «Планета-буд», зображення якої міститься в Контракті купівлі-продажу №309 від 18.12.2007р., оригінальній печатці ЗАТ «Планета-буд».
На вирішення експертизи Відповідач просить поставити наступні питання:
Чи виконано підпис Поварніцина Ю.О. тією особою, від імені якої він зазначений, або іншою особою?
Чи нанесено відтиск печатки (штамп, факсиміле) в наданих документах однією і тією самою печаткою (штампом, факсиміле).
Відповідач заперечує проти клопотання Позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи, вважає що зазначене клопотання Позивача спрямоване на затягування розгляду справи.
Суд не задовольняє клопотання Позивача про призначення почеркознавчої та технічної експертизи, оскільки позивач не довів суду що підпис на оскаржуваному договорі купівлі-продажу не є дійсним підписом названої особи та печатка ЗАТ «Планета-буд»не відповідає оригінальній печатці ЗАТ «Планета-буд», тому у суду не виникло сумнівів щодо належності підпису на договорі купівлі-продажу№309 від 18.12.2007р. Голові правління ЗАТ «Планета-буд»ОСОБА_1 та оригіналу печатки ЗАТ «Планета-буд».
Розгляд справи на прохання Позивача неодноразово відкладався, тому за клопотанням Позивача, спір вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою ст.69 ГПК України.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
18.12.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»і Закритим акціонерним товариством «Планета-Буд» укладено договір фінансового лізингу №309-LD.
Відповідно до п. 1.1. укладеного сторонами Договору, Лізингодавец (Відповідач) бере на себе зобов'язання придбати Предмет Лізингу у власність від Продавця (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених в Договорі фінансового лізингу) та передати Предмет лізингу у користування Лізингоодержувачем на строк та на умовах, визначених цим Договором, з урахуванням того, що Продавець був обраний Лізингоодержувачем. Предмет Договору зазначено в Специфікації.
Строк лізингу у Договорі визначений як строк, на який предмет Лізингу передається у користування Лізингоодержувача на умовах, погоджених в Спеціальних умовах Договору фінансового лізингу. Відповідно до додатку № 2 до Договору фінансового лізингу № 309-LD визначений графік лізингових платежів та остання дата останнього платежу, а саме 30.01.2011 року (п. 1.3. Договору).
Пунктом 10.3. Договору передбачається, що Лізингодавець (Відповідач) залишається єдиним беззаперечним власником предмета Лізингу.
У відповідності до підписаного 18 грудня 2007 року Акту приймання - передачі, сторони визначили, що фактично приймаючи від продавця обладнання, яке становить Предмет лізингу відповідно до Контракту купівлі-продажу № 309-LD від 18.12.2007 року, загальною ціною предмета лізингу за Договором фінансового лізингу 1 127 873,79 дол. США, Лізингодавець (Відповідач) набуває вищезазначений предмет лізингу у повну і необмежену власність і право власності на нього та передає його Лізингоодержувачу у фінансовий лізинг відповідно до Договору фінансового лізингу № 309-LD від 18.12.2007. Лізингоодержувач цим підтвердив фізичне приймання вищезазначеного Предмета Лізингу в стані та комплектності відповідно до Специфікації (включаючи витратні матеріали, інструкції, аксесуари).
31 серпня 2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»та Товариством з обмеженою відповідальністю «БМК Планета-Міст», було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору фінансового лізингу № 309-LD від 18 грудня 2007 р. Згідно п. 1.1. Додаткової угоди № 2 від 31 серпня 2009 р. Сторони погодились з 01 вересня 2009 р. замінити Лізингоодержувача у Договорі фінансового лізингу № 309-LD від 18 грудня 2007 р. на Нового Лізингоодержувача - ТОВ «БМК Планета-Міст», яке стає Лізингоодержувачем за Договором та до якого переходять всі права та обов'язки.
Позивач вважає, що укладений між Позивачем та Відповідачем Договір фінансового лізингу № 309-LD від 18.12.2007 року (оспорюваний правочин) має бути визнаний судом недійсним у зв'язку із недодержанням в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, крім цього невідповідність оспорюваного правочину ст. 806 ЦК України.
Позивач зазначає, що тільки по закінченні строку Лізингу та після здійснення всіх платежів за Договором фінансового лізингу, Лізингодавець та Лїзингоодержувач будуть мати право та можливість підписати Свідоцтво про передачу права власності згідно з формою, яку надасть Лізингодавець, яка буде документом, що підтверджує передачу права власності на Предмет Лізингу від Лізингодавця до Лізингоодержувача та яке буде невід'ємною частиною Договору.
Натомість, за твердженням Позивача, Відповідач, не зважаючи на фактичне виконання Договору, на багато чисельні прохання Позивача ніяким чином не підтвердив свого права власності на об'єкт лізингу, тобто на думку Позивача Відповідач незаконного володіє, користується та розпоряджається неналежним йому майном, та не надав жодних офіційних документів, які б свідчили про протилежне.
Тому, Позивач вважає, що Відповідач, не будучи власником об'єкту лізингу, не мав права розпоряджатися ним на власний розсуд (продавати, дарувати, заставляти, тощо), а в даному випадку - не мав законних передавати: в лізинг Позивачу майно, яке не належало йому на праві власності та яким він не мав права розпоряджатися без згоди власника.
В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на наступне:
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1-3, 5 та б статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також: моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст.. 230 ЦК України, якщо одна сторона правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визначається судом недійсним.
Позивач вважає, що укладений між позивачем Договір фінансового лізингу № 309-LD від 18.12.2007р. в порядку ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України підлягає визнанню недійсним.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно вказаної норми спеціального Закону лізингодавець на момент укладення договору фінансового лізингу не зобов'язаний мати у власності майно, яке буде передане в користування лізингоодержувачу. Водночас таке майно повинно бути у власності лізингодавця на момент переданая його в користування лізингоодержувачу.
В силу ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»це майно повинно бути придбане лізингодавцем відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, які, в свою чергу, визначаються в договорі фінансового лізингу.
18.12.2007 р. між ЗАТ «Планета-Буд»та ТОВ «УніКредит Лізинг»укладено Договір фінансового лізингу № 309-LD.
Згідно п. 1.1 Договору, ТОВ «УніКредит Лізинг»(Лізингодавець) бере на себе зобов'язання придбати Предмет Лізингу у власність від Продавця (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому Догоговорі, зокрема, у Додатку № 1 цього Договору) та передати Предмет Лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та умовах, визначених цим Договором, з урахуванням того, що Продавець був обраний Лізингоодержувачем.
ТОВ «УніКредит Лізинг»виконало свої зобов'язання за Договором в повному обсязі, що підтверджується Актом приймання-передачі від 03.06.2008 р.
Так, відповідно до умов Розділу «Визначення»Договору фінансового лізингу № 309-LD від 18.12.2007 р. Продавець означає Товариством з обмеженою відповідальністю «ДРІЛЛТЕК», код ЄДРПОУ 33997350.
На виконання п. 1.1 Договору фінансового лізингу № 309-LD від 18.12.2007 р. між ТО В»ДРІЛЛТЕК», ТОВ «УніКредит Лізинг»та ЗАТ «Планета-Буд»було укладено Контракт купівлі-продажу № 309 від 18.12.2007 р.
Відповідно до п. 1.1 Контракту купівлі-продажу Продавець зобов'язаний продати, а Лізингодавець зобов'язаний купити для подальшої передачі у фінансовий лізинг Лізингоодержувачу (відповідно до Договору фінансового лізингу № 309-LD від 18.12.2007 р.) бурову установку SM-14 у комплекті, виробництво компанії Сойлмек С.п.а. (Італія), надалі іменоване «Предмет Лізингу».
Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 7.1 Контракту купівлі-продажу № 309 від 18.12.2007 р. право власності на Предмет Лізингу переходить від Продавця до Лізингодавця з моменту підписання Акту приймання-передачі.
Відчуження ТОВ «ДРІЛЛТЕК»Предмета Лізингу на користь відповідача (ТОВ «УніКредит Лізинг») та набуття відповідачем (ТОВ «УніКредит Лізинг») права власності на Предмет Лізингу підтверджується актом приймання-передачі від 03.06.2008p., який підписаний повноважними представниками сторін Контракту купівлі-продажу та засвідчений печатками сторін.
Відповідно до Акту приймання-передачі від 03.06.2008 р. фізично приймаючи від Продавця обладнання, яке становить Предмет Лізингу відповідно до Контракту купівлі-продажу № 309 від 18.12.2007 p., Лізингодавець (ТОВ «УніКредит Лізинг») цим набуває вищезазначений Предмет Лізингу у повну і необмежену власність і право власності на нього та передає його Лізингоодержувачу (ЗАТ «Планета-Буд») у фінансовий лізинг відповідно до Договору фінансового лізингу № 309-LD від 18.12.2007р.
31.08.2009 р. Додатковою угодою № 2 до Договору фінансового лізингу № 309-LD від 10.10.2007 p., укладеною між ТОВ «УніКредит Лізинг», ЗАТ «Планета-Буд»та ТОВ «БМК Планета-Міст», з 01.09.2009 р. замінено особу Лізингоодержувача по Договору фінансового лізингу №309-LD від 18.12.2007 р. на Нового Лізингоодержувача, тобто на ТОВ «БМК Планета-Міст».
Таким чином, передача майна в користування на підставі вказаного договору фінансового лізингу та додаткової угоди до нього, що є його невід'ємною частиною, є правочинами щодо розпорядження відповідачем власним майном, що відповідають вимогам законодавства України і не порушують будь-чиїх прав.
Крім того, відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Однак позивачем не обґрунтовано, яке його право було порушено відповідачем шляхом укладення між сторонами у справі додаткової угоди до договору фінансового лізингу, за яким позивач отримав у користування майно, яким користується вже протягом двох з половиною років.
Користування предметом лізингу протягом двох з половиною років дії додаткової угоди до договору відповідало інтересам позивача щодо здійснення ним своєї статутної діяльності з метою отримання прибутку і жодних прав позивача не порушувало.
Більше того, суду доведено, що строк користування майном за договором фінансового лізингу закінчився 02.11.2010p., проте позивач, стверджуючи, що відповідач не мав права передавати йому користування майно і вимагаючи визнати договір недійсним, досі не повернув таке майно позивачу, що є наслідком визнання договору недійсним.
Суду також доведено, що в березні 2011 року Господарський суд міста Києва порушив провадження у справі № 55/46 за позовом ТОВ «УніКредит Лізинг»до ТОВ «БМК «Планета-Міст», ЗАT «Планета-Буд»про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за Договором фінансового лізингу № 309-LD від 18.12.2007 р.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, оскільки визнання недійсним оспорюваного договору жодним чином не захистить будь-яких прав позивача, який протягом двох з половиною років користується предметом лізингу. Жодне право позивача не було порушене шляхом укладення оспорюваного ним договору та додаткової угоди.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України Позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.
Витрати по судовому збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.
Суддя І.І.Борисенко
Повне рішення складено: 16.02.2012р.