"15" лютого 2012 р.
Справа № 6/40-50
за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»в особі філії “Волинське головне регіональне управління”, м.Луцьк
до Волинського обласного дочірнього підприємства державної акціонерної компанії “Хліб України”
про стягнення 78 078,38 грн.
та за зустрічним позовом Волинського обласного дочірнього підприємства державної акціонерної компанії “Хліб України”
до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»в особі філії “Волинське головне регіональне управління”, м.Луцьк
про визнання кредитного договору № 2460 від 28.02.2001 р. недійсним
Суддя: Пахолюк В. А.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 -старший юрисконсульт, дов. № 433-0 від 08.02.2010 р.
від відповідача: ОСОБА_2 -представник, дов. № 21 від 30.08.2011 р.
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 13.02.2012 р. до 15.02.2012 р. для долучення позивачем додаткових доказів у справі.
Суть спору:
Позивач - Закрите акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” в особі філії “Волинське головне регіональне управління”, звернувшись з позовом, просить стягнути з відповідача - Волинського обласного дочірнього підприємства державної акціонерної компанії “Хліб України” 78 078,38 грн. заборгованості по відсотках за кредитною угодою № 2460 від 28.02.2001р.
В обґрунтування зазначених вимог посилається на те, що рішенням господарського суду Волинської області від 27.08.2002 р. у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором від 28.01.2001 р. з позичальника в користь банку була стягнута основна сума кредиту та відсотки станом на 27.08.2002 р. Вказаним рішенням також було встановлено, що відповідач самовільно, без згоди банку реалізував забезпечення по кредиту -заставлене майно (зерно та зернопродукти), що призвело до неможливості виконання зобов'язання за рахунок заставного майна.
Як зазначає позивач, згідно п.4.6. договору № 2460 встановлено, що розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться на суму залишку за кредитом до повного погашення заборгованості за кредитом, а п.5.1. договору визначено, що договір діє до повного виконання зобов'язань сторонами.
Посилаючись на приписи ст.ст.599, 526-527, 530, 536 ЦК України, ст.ст.193, 198 ГК України просить задоволити позовні вимоги.
15.02.2012 р. позивачем ПАТ КБ «Приватбанк»на адресу суду подано докази щодо зміни назви банку відповідно до Статуту, затвердженого НБУ 15.07.2009 р.
Відповідач у відзиву за №71 від 10.04.2007 року та представник в судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на те, що відповідно до довідки Державної виконавчої служби від 25.11.2005 року №185 встановлено, що залишок боргу по виконанню наказу господарського суду Волинської області №4/119-1 від 07.09.2002 року станом на 28.03.2005 року становить 775 838,78 грн., в той час, коли згідно розрахунку позивача борг по кредиту за станом на 11.03.2005 року становить 996 169,78 грн..
Крім того, як зазначає відповідач, 24.02.2005 року ВГРУКБ “Приватбанк” звернувся в господарський суд про стягнення боргу в розмірі 483 105,60 грн., з яких - нараховані та несплачені відсотки 245 300,33 грн.; нарахована пеня - 237 805,27 грн.
24.03.2005 року господарським судом Волинської області було винесено рішення про припинення провадження у справі.
Водночас, в судовому засіданні було встановлено, що 28.02.2001 року між “Приватбанк” в особі філії “Волинське регіональне управління” та Волинським дочірнім підприємством ДАК “Хліб України” було укладено кредитний договір №2460 з додатковими угодами до нього від 06.04.2001 року, від 27.11.2001 року, від 06.04.2001 року, від 27.11.2001 року, від 05.02.2002 року, від 17.05.2002 року , від 11.03.2005 року.
Згідно розрахунку позивача залишок боргу відповідача за станом на 11.03.2005 року складав 1 062 484,84 грн.
Між тим, з інформації по заборгованості по кредитному договору №2460 (підписаної сторонами) станом на 11.03.2005 року, залишок непогашеної суми кредиту становив - 996 169,78 грн.
В зв'язку з розбіжностями по залишку боргу по кредиту, який згідно довідки ВДВС за №125 від 25.11.2005 року за станом на 28.03.2005р. становив 775 538,78 грн. на підставі ухвали суду від 11.04.2007р. було зобов'язано сторін провести взаємозвірку по розрахунках.
Між тим, зі сторони відповідача ухвала суду не була виконана.
Водночас, відповідачем було подано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду кримінальної справи Луцьким міськрайонним судом по обвинуваченню генерального директора ОСОБА_3 щодо нецільового використання отриманих кредитів.
Ухвалою господарського суду від 30.05.2007 р. задоволено клопотання відповідача - провадження у даній справі зупинено до розгляду Луцьким міськрайонним судом кримінальної справи по обвинуваченню генерального директора ВОДП «Хліб України»ОСОБА_3
Згідно повідомлення заступника генерального директора Волинського ОДП ДАК «Хліб України»18.11.2010 р. Луцьким міськрайонним судом винесено звинувачувальний вирок відносно ОСОБА_3, який на підставі вироку апеляційного суду від 11.03.2011 р. набрав законної сили.
У зв'язку з усуненням обставин, що були підставою для зупинення провадження у даній справі, ухвалою суду від 26.12.2011 р. провадження у справі поновлено.
20.01.2012 р. відповідачем на адресу суду подано заяву № 01-29/714/12д, відповідно до якої зазначає, що пільговий кредит в сумі 1 495 000, 00 грн., який надавався банком на підставі Постанови КМУ № 59 від 27.01.2001 р. для придбання зерна, але був в той же день перерахований в якості погашення наданої Приватбанком позики є доказом того, що кредитний договір № 2460 від 28.02.2001 р. є нікчемним, оскільки його укладено всупереч вимог п.5 ст.203 ЦК України, а саме, він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Посилаючись на встановлене вироком Луцького міськрайонного суду по справі № 1-77/2010 нецільове використання пільгового кредиту, а саме, що:
- зміст кредитного договору № 2460 суперечить вимогам Постанови КМУ № 59 від 27.01.2001 р. «Про часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам та іншим підприємствам АПК»;
- зміст кредитного договору № 2460 суперечить вимогам п.п.9, 17, 21 Положення НБУ № 246 від 28.09.1995 р., просить застосувати наслідки недійсності нікчемного кредитного договору № 2460 від 28.02.2001 р. та припинити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.
На підтвердження заперечень до матеріалів справи долучає копію вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі № 1-77/2010, копії платіжних доручень № 248 від 28.02.2001 р. на суму 1 188 811, 00 грн., № 253 від 01.03.2001 р. на суму 306 189, 00 грн.
Крім того, 27.01.2012р. Волинським обласним дочірнім підприємством державної акціонерної компанії “Хліб України” подано зустрічну позовну заяву № 8 від 26.01.2012 р., зареєстровану канцелярією суду за вх.№ 01-32/65/12 про визнання кредитного договору № 2460 від 28.02.2001 р. недійсним.
В обґрунтування зустрічної позовної вимоги посилається на наступне.
Предметом спору є борг за відсотками в сумі 78 078, 38 грн. відповідно до умов кредитного договору № 2460 від 28.02.2001, який на підставі вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області по справі № 1-77/2010 р. встановив нецільове використання пільгового кредиту. Волинське обласне дочірнє підприємство державної акціонерної компанії “Хліб України” вважає недійсним даний кредитний договір з моменту його укладення.
Недійсність кредитного договору № 2460 від 28.02.2001 р. полягає у відсутності в обох сторін договору реального наміру створити цивільно-правові наслідки, передбачені предметом договору.
Як зазначає позивач, сторони фактично, вчиняючи кредитний договір № 2460 від 28.02.2001 р., мали на увазі погашення наданими кредитними коштами прострочених платежів за кредитним договором № 2181 від 08.08.2000 р., строк якого закінчувався 27.02.2001 р., а не придбання зерна, як це передбачено п.1.2. пільгового кредитного договору № 2460. Таким чином, сторони протиправно уклали кредитний договір № 2460 від 28.02.2001 р. тому, що він фактично був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Пункт 1 ст.216 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Отже, подання зустрічного позову про визнання кредитного договору № 2460 від 28.02.2001 р. недійсним має на меті довести відсутність у КБ «Приватбанк»матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову про стягнення 78 078, 38 грн. боргу за відсотками.
Посилаючись на вимоги п.5 ст.203, ст.215 Цивільного кодексу України, просить визнати кредитний договір № 2460 від 28.02.2001 р. недійсним.
Волинське обласне дочірнє підприємство державної акціонерної компанії “Хліб України” на підставі листа № 12а від 09.02.2012 р. долучено до матеріалів справи додаткові докази: пояснення ОСОБА_3, копію кредитного договору № 2181, копію додаткової угоди до кредитного договору № 2181, копію рішення господарського суду Волинської області від 27.08.2002 р., копію Аудиторського висновку від 03.11.2008 р. фірми «Версаль ЛТД», копію виписки банку про перерахування 132 803, 29 грн. про статочне погашення кредиту.
ПАТ КБ «Приватбанк»у запереченнях на зустрічну позовну заяву від 15.02.2012 р. вважає заяву необґрунтованою та поданою з порушенням процесуального законодавства з врахуванням наступного.
Згідно з загальним правилом, встановленим ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правочин може бути визнаний недійсним судом лише з підстав, передбачених законом -частини 1-3,5 та ч.6 ст.203 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, а саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Посилаючись на ту обставину, що між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, такий договір не може бути визнаний недійсним.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши уповноважених представників сторін, господарський суд встановив:
28.02.2001 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк»в особі філії «Волинське головне регіональне управління»та Волинським обласним дочірнім підприємством ДАК «Хліб України»було укладено кредитний договір № 2460 з додатковими угодами до нього.
Згідно розділу I кредитного договору, п.1.1 Банк, при наявності кредитних ресурсів, надає Позичальнику кредит на суму 1 495 000 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.2001 р. № 59 на умовах, викладених в цьому кредитному договорі за наявності у позичальника гарантованих умов для його повернення.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що кредит надається на такі цілі: для придбання зерна.
Згідно п.1.3. договору сторонами було визначено, що кредит надається Позичальнику на термін з 28.02.2001 р. до 28.11.2001 р. із платою за користування ним 33% річних, яка на підставі Додаткових угод сторонами змінювалась.
Як визначено п.1.4. кредитного договору розмір компенсаційної плати за користування кредитом, який відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2001 р. № 59 становить 13, 23% річних (49% облікової ставки, встановленої Національним банком України).
Рішенням господарського суду Волинської області від 27.08.2002 р. у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором від 28.01.2002 р. з позичальника в користь банку була стягнута основна сума кредиту та відсотки станом на 27.08.2002 р. Даним рішенням було встановлено, що відповідач самовільно, без згоди банку, реалізував забезпечення по кредиту -заставне майно (зерно та зернопродукти), що призвело до неможливості виконання зобов'язання за рахунок заставленого майна.
Оскільки, з 11.03.2005 р. по 31.01.2007 р. позичальник продовжував користуватись кредитними коштами банку, то відповідно до ст.536 ЦК України та ст.198 ГК України, з доводів позивача, проценти в порядку та у розмірі, встановленому договором з розрахунку 8,1% річних підлягають до сплати в сумі 78 078, 38 грн. (за станом на 31.01.2007 р.).
Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства.
Згідно із ст.ст.4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Згідно абз.2 п.1, абз.2,3 п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначено, що «при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини та на підставі цих норм вирішувати справи».
При цьому, зміст правочину не може суперечити положенням також інших, крім актів Цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст.1,8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину».
Відповідно до ст.48 ЦК України (в редакції 1963 р.) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам Закону.
Згідно п.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України.
Згідно п.п.1, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання відповідних наслідків, що обумовлені ним.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18.11.2010 р. (набрав чинності з 11.03.2011 р.) по кримінальній справі № 1-77/2010 про обвинувачення ОСОБА_3 -генерального директора Волинського обласного дочірнього підприємства державної акціонерної компанії «Хліб України»у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.28 ч.2; 222 ч.2; 366 ч.2; 364 ч.2; 27 ч.4; 366 ч.1 КК України (в редакції 2001 р.); ст.172 ч.1 КК України (в редакції 1960 р.) визнано винним та встановлено нецільове використання кредитних коштів в сумі 1 495 000 грн. і неправомірність надання ВГРУ КБ «Приватбанк» та отримання Волинським ОДП ДАК «Хліб України»кредиту за кредитним договором № 2460 на погашення попереднього кредиту, що суперечить вимогам Постанови КМУ № 59 від 27.01.2001 р. «Про часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам та іншим підприємствам АПК»та вимогам п.п.9, 17, 21 Положення НБУ «Про кредитування», затвердженого Постановою Правління НБУ № 246 від 28.09.1995 р.
Як встановлено вироком суду підсудний ОСОБА_3, працюючи, згідно наказу № 279-к від 31.07.1998 р. та контракту № 09-10/107 від 31.07.1998 року, генеральним директором Волинського обласного дочірнього підприємства державної акціонерної компанії «Хліб України»(надалі ВОДП ДАК «Хліб України»), будучи службовою особою, за попередньою змовою із головним бухгалтером ОСОБА_4, кримінальна справа відносно якої Луцьким міським судом Волинської області закрита 04.03.2004 року на підставі ст.48 КК України у зв'язку із зміною обстановки, тобто групою осіб, діючи умисно, з метою погашення попереднього кредиту, одержаного у ВГРУ КБ «Приватбанк»згідно кредитного договору № 2181 від 08.08.2000 року за рахунок коштів банку, в порушення своїх функціональних обов'язків, та вимог п.п.9; 17; 21 Положення Національного Банку України № 246 від 28.09.1995 р., відповідно до змісту якого банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором, основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість, дав незаконну усну вказівку внести в заяву від 26.02.2001 р. на отримання короткострокової позики, форму техніко-економічного обґрунтування для отримання кредиту під торгово-закупівельну діяльність від 27.02.2001 р., анкету на отримання кредиту від 26.02.2001 р. завідомо неправдиві відомості про цілі, на які будуть використані кредитні кошти, а саме, що кредит в сумі 1 495 000 грн. планується використати на придбання зерна, хоча фактично, за рахунок цих коштів мав бути погашений попередньо отриманий кредит, що і було зроблено.
На підставі цих підроблених документів, 28.02.2001 р. кредитним комітетом ВГРУ КБ «Приватбанк»було прийнято рішення, згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 59 від 27.01.2001 р. «Про часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам та іншим підприємствам агропромислового комплексу у 2001 році», про видачу пільгового кредиту ВОДП ДАК «Хліб України» в сумі 1 495 000 грн. для придбання зерна. Того ж дня, між ВГРУ КБ «Приватбанк», в особі директора Романюка М.Я. та ВОДП ДАК «Хліб України», в особі генерального директора ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 2460, до якого, на підставі наданих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підроблених документів, були внесені завідомо неправдиві відомості про те, що кредит в розмірі 1 495 000 грн. буде використано ВОДП ДАК «Хліб України»для придбання зерна і, згідно згаданої вище Постанови Кабінету Міністрів України, підприємству буде відшкодована за рахунок коштів із державного бюджету, компенсаційна плата за користування цим кредитом в розмірі 13, 23% відсотків річних (49% облікової ставки, встановленої Національним Банком України). При цьому, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наміру використовувати цей кредит за його цільовим призначенням, вказаним у вищезазначеному договорі, не мали.
Крім того, ОСОБА_3, обіймаючи посаду генерального директора ВОДП ДАК «Хліб України»та будучи службовою особою, яка здійснює адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі функції, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, діючи з інших особистих інтересів, що виразилось в тому, що він, бажаючи показати видимість благополучної ситуації на підприємстві перед вищестоящим керівництвом, діючи в інтересах ВОДП ДАК «Хліб України», спричинив в той же час матеріальну шкоду державним інтересам, в порушення своїх функціональних обов'язків та повноважень, визначених п.п.1, 6, 7, 8, 10, 11 контракту № 09-10/107 від 31.07.1998 року та ст.6.5 Статуту ВОДП ДАК «Хліб України», а також вимог п.п.9; 17; 21 Положення Національного Банку України «Про кредитування», затвердженого Постановою Правління Національного Банку України № 246 від 28.09.1995 р. та п.1 абз.3 Постанови Кабінету Міністрів України № 59 від 27.01.2001 р. «Про часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам та іншим підприємствам агропромислового комплексу у 2001 році», отриманий у ВГРУ КБ «Приватбанк»пільговий кредит в сумі 1 495 000 грн. використав не за цільовим призначенням, що призвело до безпідставного відшкодування компенсаційної плати за користування цим кредитом за рахунок коштів державного бюджету України, чим державним інтересам спричинено тяжкі наслідки.
Так, 28.лютого 2001 року, ОСОБА_3 уклав кредитний договір № 2460 з ВГРУ КБ «Приватбанк», згідно якого банком було надано ВОДП ДАК «Хліб України»кредит в розмірі 1 495 000 грн. для придбання зерна. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 59 від 27.01.2001 року «Про часткову компенсацію ставки за кредитами комерційних банків, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам та іншим підприємствам агропромислового комплексу у 2001 році»компенсаційна плата за користування цим кредитом в розмірі 13, 23% відсотків річних (49% облікової ставки, встановленої Національним Банком України) повинна була відшкодовуватись із державного бюджету України, лише при умові цільового використання кредитних коштів, тобто використання їх виключно на придбання зерна.
Усвідомлюючи те, що даний кредит являється пільговим, підсудний ОСОБА_3, хибно розуміючи інтереси служби, що виразилось у тому, що інтереси ВОДП ДАК «Хліб України»він поставив вище від загальнодержавних, діючи умисно, з метою забезпечення відшкодування компенсаційної плати за користування кредитом за рахунок коштів державного бюджету, приховав використання вказаного кредиту не за цільовим призначенням, хоча знав, що даний кредит використано на погашення попереднього кредиту в сумі 1 800 000 грн., отриманого ВОДП ДАК «Хліб України»08.08.2000 р. згідно кредитного договору № 2181 у ВГРУ КБ «Приватбанк». Внаслідок цього, згідно меморіальних ордерів № 11 від 28.04.2001 р., № 42 від 11.06.2001 р., № 4 від 04.07.2001 р., № 126 від 14.11.2001 р., № 90 від 20.11.2001 р., № 92 від 06.12.2001 р. було незаконно одержано на ВОДП ДАК «Хліб України»із державного бюджету компенсаційну плату за користування кредитом на загальну суму 99 224 грн. 90 коп., чим заподіяно тяжкі наслідки державним інтересам, оскільки ця сума більш як в двісті п'ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Крім того, зазначеним вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області відповідно до проведеного експертного дослідження за № 0153 від 17.06.2009 р. у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для дачі висновку, підтвердити документально заборгованість ВОДП ДАК «Хліб України»перед ВГРУ КБ «ПриватБанк»на час розгляду кримінальної справи не виявилось можливим, що підтверджено в суді експертом Харченко Г.О.
Позивачем до матеріалів справи долучено Аудиторський висновок про результати операційного аудиту Волинського ОДП ДАК «Хліб України»від 03.11.2008 р. відповідно до якого підтверджено, що за період після прийняття рішення Господарського суду Волинської області 28.08.2002 р. до 01.11.2008 р. ВОДП ДАК «Хліб України»провело оплату в рахунок погашення кредиту та відсотків за користування кредитом в користь КБ «ПриватБанк»в сумі 1 073 300, 18 грн.
Представником ПАТ КБ «ПриватБанк»в судовому засіданні зазначені обставини не були спростовані.
Згідно ч.3 ст.35 ГПК України вирок суду з кримінальної справи, що набрав чинності є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
Таким чином, кредитний договір № 2460 від 28.02.2001 року слід визнати недійсним, таким, що суперечить вимогам ч.ч.1, 5 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України.
При цьому, судом враховано доведеність вини та умислу зі сторони генерального директора ВОДП ДАК «Хліб України», відсутність спрямування даного правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, використання отриманих коштів не за цільовим призначенням та заподіяння шкоди державним інтересам у вигляді безпідставного відшкодування компенсаційної плати за користування кредитом за рахунок коштів державного бюджету України.
Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
На підставі зазначених вимог, позовна вимога банку про стягнення з ВОДП ДАК «Хліб України»78 078, 38 грн. відсотків за кредитною угодою не підлягає до задоволення.
При цьому, судом враховано абз.4 п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. про те, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі, якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків.
В судовому засіданні було встановлено про зміну найменування ЗАТ КБ «ПриватБанк»на ПАТ КБ «ПриватБанк»відповідно до Статуту, затвердженого НБУ 15.07.2009 р., що є підставою для заміни сторони відповідно до ст.25 ГПК України.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При подачі зустрічної позовної заяви ВОДП ДАК «Хліб України»сплачено судовий збір в сумі 1 073 грн., який на підставі ст.49 ГПК України слід покласти на відповідача -ПАТ КБ «Приватбанк»в особі філії “Волинське головне регіональне управління”.
На підставі зазначеного та керуючись ст.ст.1, 8 Конституції України, ст.ст.4, 10, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 25, 33, 35, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»в особі філії «Волинське головне регіональне управління», м.Луцьк в результаті зміни найменування замінити на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в особі Волинського головного регіонального управління.
2. Зустрічну позовну заяву задовольнити.
3. Визнати недійсним кредитний договір № 2460 від 28.02.2001 р. (з додатковими угодами до нього), укладеного між «ПриватБанк» в особі філії «Волинське головне регіональне управління»та Волинським обласним дочірнім підприємством ДАК «Хліб України».
4. В позові ЗАТ КБ «ПриватБанк»в особі філії «Волинське головне регіональне управління»до Волинського обласного дочірнього підприємства ДАК «Хліб України»про стягнення 78 078, 38 грн. боргу за відсотками відмовити.
5. Судовий збір в сумі 1 073 грн. покласти на ПАТ КБ «ПриватБанк».
Суддя В.А.Пахолюк
Повний текст рішення складено та підписано - 20.02.2012 р.
складено та підписано
20.02.12