"13" лютого 2012 р.
Справа № 5004/2527/11
за позовом Ковельського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Волинської обласної ради
до відповідача1: Волинського обласного санаторія матері і дитини "Турія"
до відповідача 2: Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Прогрес"
про визнання недійсним договору про проведення добровільного страхування фінансових ризиків №ФР 05 06-04 від 06.04.2009р.
Суддя Костюк С.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, дов. №96/0/2-12/01.32 від 17.01.2012р.; ОСОБА_2, дов. №97/0/2-12/01.32 від 17.01.2012р.
від відповідача 1: ОСОБА_3, дов.№136 від 20.06.2011р.
до відповідача 2: н/з.
Права та обов'язки учасникам судового процесу роз'яснені відповідно до ст. ст. 20, 22 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не поступило.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення, відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.
Суть спору: Прокурор звернувся з позовом в інтересах Волинської обласної ради та просить визнати недійсним договір про проведення добровільного страхування фінансових ризиків №ФР 0506-04 від 06.04.2009р.
Обґрунтовуючи заявлену вимогу вказує, що факт укладення оспорюваного договору встановлено в ході розслідування кримінальної справи №40-017-11 порушеної стосовно службових осіб санаторію, об'єктом страхування по договору були майнові інтереси санаторію, пов'язані з матеріальними збитками внаслідок неналежного виконання (невиконання) страхування своїх договірних зобов'язань згідно договору про надання послуг санаторно-курортного лікування від 20.03.2009р. №09/71 укладеного з Мінпраці та соціальної політики України; страхова сума згідно п. 3 становила 7 412 580 , сума страхової премії 1 111 887 грн., яка додатковою угодою від 25.12.2009р. змінена відповідно до 4 697 011 ,67 грн. та 704 551,75 грн. Пунктом 13.2 Постанови КМУ №1673 від 29.11.2006р. "Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів" та п. 2.1 розпорядження голови Волинської обласної адміністрації №45 "Про стан фінансово бюджетної дисципліни в установах, організаціях та підприємствах області" для підприємств комунального сектору економіки, до яких відноситься санаторій "Турія", встановлені граничні обсяги витрат на страхування на рівні не більше 1,5 відсотка обсягу чистого прибутку , а також обмеження максимального розміру страхового тарифу. Як слідує з акту ревізії КРУ санаторій "Турія" у 2008р. мав збитки на суму 292 тис. грн., тому на 2009 рік витрати на страхування фінансовими планами не передбачав. Оплата страхових премій санаторієм відносились до загальновиробничих витрат, перерахування коштів на рахунки страхових компаній проводилось після їх перерахування від Мінпраці та соціальної політки України, протягом 2009 року даних коштів отримано в сумі 7 412 580 грн., частина з яких перераховано ТзОВ "Страхова компанія "Прогрес", яка в подальшому частину коштів перерахувала за цінні папери ТзОВ "Професійна комерція".
При цьому вказує, що договір страхування був спрямований на незаконне заволодіння державними коштами, завідомо суперечив інтересам держави, а тому згідно ст. 202 ч.2, ст. 207, 998 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.
Також зазначає, що санаторій відповідно до п. 1.5 Статуту, затвердженого розпорядженням голови Волинської обласної ради від 30.10.2008р. № 355-р створений на майні спільної власності територіальних громад сіл, селищ та міст, органом управління є Волинська обласна рада; відноситься до закладів охорони здоров'я та фінансується з місцевого бюджету. Укладення відповідачами спірного договору призвело до взяття санаторієм до сплати зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань на загальну суму 1 188 612,45 грн., що суперечить інтересам держави.
Позивач - Волинська обласна рада в поясненні від 13.02.2012р.№247/0/2-12/01.5.4 зазначає, що Ковельська міжрайонна прокуратура в позові робить посилання на Постанову КМ України від 29.11.2006р. №1673 із змінами та доповненнями, внесеними Постановою КМ України від 18.07.2007р. №950, розпорядження голови обласної державної адміністрації від 08.02.2007р. №45 «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни в установах, організаціях та підприємствах області», а саме п. 2, якими рекомендовано органам місцевого самоврядування установлювати при затверджені фінансових планів підприємству комунального сектору граничний обсяг їх витрат, які можуть бути видані (за результатами попереднього звітного року) на страхування (крім витрат на державне соціальне страхування, обов'язкове страхування відповідно до міжнародних договорів) на рівне не більше ніж 1,5 відсотка обсягу чистого прибутку, а також обмеження максимального розміру страхового тарифу. Оскільки дане розпорядження носить виключно рекомендаційний характер, обласною радою, як органом, що здійснює управління майном, спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, рішення щодо встановлення обмеження максимального страхового тарифу не приймалось.
Представник відповідача -1 у відзиві на позов вказує, що заявлена прокурором вимога є безпідставною, оскільки оспорюваний договір жодним чином не порушував публічного порядку та не вчинявся з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому зазначає, що згідно п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. договір про проведення добровільного страхування фінансових ризиків №ФР 05 06-04 від 06.04.2009р. слід визнати недійсним на підставі ст. 232 ЦК України з тих підстав, що він вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника Санаторію -директора Музичук Н.І. з ТзОВ "Страхова компанія "Прогрес" .
Відповідач -2 пояснень по суті заявлених вимог не представив, ухвала суду направлена за адресою вказаною в позовній заяві, яка відповідає адресі згідно спеціального витягу з ЄДРПОУ станом на 10.01.2012р.
Оскільки судом прийнято належні процесуальні дії щодо повідомлення відповідача -2 про розгляд справи, однак останній не скористався своїм правом відповідно до ст. 22 ГПК України надати письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог та взяти участь в судовому засіданні, тому за даних обставин суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами згідно ст. 75 ГПК України.
З наданих суду матеріалів, прояснень представників позивача, відповідача - 1 вбачається наступне.
06.04.2009р. між ТзОВ "Страхова компанія "Прогрес" (Страховик) та Волинським обласним санаторієм матері і дитини "Турія" (Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування фінансових ризиків №ФР 05 06-04 (а.с.14).
Відповідно до п. 1.1. предметом договору страхування є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з матеріальними збитками Страхувальника внаслідок непередбаченого невиконання (неналежного виконання) одним або декількома учасниками Угоди обумовлених Угодою зобов'язань.
Згідно з п.2.1. страховим випадком за цим договором, є факт отримання збитків Страхувальником внаслідок невиконання (неналежне виконання) одним або декількома учасниками угоди зобов'язань, які безпосередньо обумовлені в угоді та договорі страхування а саме: договір 09/71 від 20.03.2009р.
За пунктом 3 страхова сума визначається за згодою між Страховиком та Страхувальником, згідно з чинним законодавством України, виходячи з частини грошової оцінки встановленої в угоді вартість виконання робіт, наданих товарів, послуг та складає 7 412 580,00 грн.
По п. 4 страховий тариф-15%.
По пункту 5 загальна страхова премія складає 1 111 887,00 грн.
Договір №09/71 від 20.03.2009р., на який зроблено відсилку в п. 2.1. договору страхування, було укладено між Санаторієм (Продавець) та Міністерством праці та соціальної політики України (Покупець), відповідно до п. 1.1., якого продавець надає, а Покупець сплачує санаторно -курортні путівки на надання послуг для лікування осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в тому числі дітей на 2009р., загальна суму договору складала 7 412 580 грн., без ПДВ .
Згідно бухгалтерської довідки Волинського обласного санаторія матері і дитини "Турія" (а.с.26), відповідно до звітів про фінансові результати за 2008рік по Санаторію рахувалися збитки в сумі 292 тис. грн.
В акті позапланової ревізії окремих питань фінансово -господарської діяльності позивача за період з 01.01.2008р. по 01.01.2011р. №910-14/14 від 22.08.2011р. Контрольно -ревізійного відділу в Володимир -Волинському регіоні і м. Володимир -Волинську (а.с.9-13) вказано, що оплата страхових премій відносилась санаторієм до загальновиробничих витрат, коштами чистого прибутку страхові премії не сплачувались. Перерахування коштів на рахунок страхових компаній, в тому числі відповідача, відбувалось після їх перерахування від Міністерства праці та соціальної політики України, зокрема протягом 2009р. отримано таких коштів в сумі 7 412 580 грн.
В ході розслідування кримінальної справи з'ясовано, що частина отриманих від Міністерства праці та соціальної політики України коштів Санаторієм була перерахована на р/р ТзОВ "Страхова компанія "Прогрес" №26504010301453, що відкриті у ДФ ПАТ «Автопрадбанк»м. Донецьк, МФО 335764, що підтверджується платіжними дорученнями №467 від 18.06.2009р., №698 від 07.08.2009р., № 233 від 12.05.2009р., №551 від 09.07.2009р., №1023 від 09.10.2009р., №1087 від 28.10.2009р.(а.с. 33-36). Частина коштів в подальшому була перерахована страховою компанією за цінні папери в ТзОВ «Професійна компанія»на р/р №2650430122500, що відкритий в АТ «Банк Золоті Ворота», МФО 351931.
В позовній заяві прокурор вказує, що договір про проведення добровільного страхування фінансових рахунків №ФР 05 06-04 від 06.04.2009р. сторонами по справі був спрямований на незаконне заволодіння державними коштами, тобто завідомо суперечив інтересам держави, є нікчемним та підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.
Як на підставу визнання недійсним договору посилається на Постанову КМ України №1673 та розпорядження голови Волинської обласної держадміністрації № 45, якими для Санаторію обмежено витрати на страхування до 1,5% від чистого прибутку, положення статей 207, 998 ЦК України.
Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»указано, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК, зокрема, це правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
За частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За статтею 998 ЦК України договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом. Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: 1) його укладено після настання страхового випадку; 2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації. Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених цим Кодексом.
Отже , чинним законодавством визначено, що договір (окрема його частина) може бути визнано недійсним лише з підстав, передбачених законом.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).
В п.п.2 пункту 13 Постанови Пленуму КМ України від 29.11.2006р. №1673 «Про стан фінансово -бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією за використанням державного майна і фінансових ресурсів», із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950, зазначено що Міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади установлювати під час формування та затвердження фінансових планів суб'єктів господарювання державного сектору економіки страхування (крім витрат на державне соціальне страхування, обов'язкове страхування та страхування відповідно до міжнародних договорів) на рівні не більш як 1,5 відсотка обсягу чистого прибутку, а також обмеження максимального розміру страхового тарифу.
Також в даній Постанові вказано, що у разі і виникнення об'єктивної потреби у плануванні зазначених витрат понад визначені граничні розміри та/або за відсутності чистого прибутку їх обсяг встановлюється за рішенням органу, уповноваженого управляти майном (корпоративними правами) суб'єкта господарювання, відповідно до поданого суб'єктом розрахунку таких витрат, за погодженням з органами, уповноваженими затверджувати фінансові плани.
Пунктом 2 розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 08.02.2007р. №45 (а.с.22 зворотня сторона) було рекомендовано органам місцевого самоврядування (п.п. 2.1.) установлювати при затверджені фінансових планів підприємств комунального сектору економіки граничний обсяг їх витрат, які можуть бути визначені (за результатами попереднього звітного року, на страхування (крім витрат на державне соціальне страхування, обов'язкове страхування відповідно до міжнародних договорів) на рівні не більше ніж 1,5% обсягу чистого прибутку, а також обмеження максимального розміру страхового тарифу.
Як вбачається з матеріалів представлених позивачем фінансові плани Волинського обласного санаторія матері і дитини "Турія" на 2008-2009р.р. не затверджувались органами місцевого самоврядування.
Водночас твердження прокурора, щодо порушення Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2006р. №1673 та розпорядження голови обласної державної адміністрації від 08.02.2007р. №45, при укладені оспорюваного договору не може бути підставою для визнання недійсним договору страхування від 06.04.2009р., оскільки вищезазначені нормативні акти носять виключно рекомендаційний характер, а рішення щодо встановлення обмеження максимального страхового тарифу обласною радою, як органом, що здійснює управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, на якому створене Комунальне підприємство «Волинський обласний санаторій матері і дитини "Турія"» не приймались.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору про проведення добровільного страхування фінансових ризиків №ФР № 05 06-04 від 06.04.2009р. укладеного між ТзОВ "Страхова компанія "Прогрес" та Волинським обласним санаторієм матері і дитини "Турія" на підставі ст. ст. 203, 998 ЦК України, а тому вважає позов безпідставним і відмовляє в його задоволенні.
Керуючись ст.ст. 203, 215, 627, 628, 998 Цивільного кодексу України, ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
В позові відмовити.
Суддя С. В. Костюк
Повний текст рішення
складено та підписано
17.02.12