29.12.2011
29 грудня 2011 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., при секретарі Шаблій М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Зіньків справу за позовом
ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „Зіньківська сільгосптехніка”, Національна акціонерна компанія „Украгролізінг, третя особа, Полтавська філія НАК „Украгролізінг”, Полтавська господарська асоціація, Облагропроммеханізація, про визнання договору недійсним, -
В провадженні Зіньківського районного суду Полтавської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „Зіньківська сільгосптехніка”, Національна акціонерна компанія „Украгролізінг, третя особа, Полтавська філія НАК „Украгролізінг”, Полтавська господарська асоціація, Облагропроммеханізація, про визнання договору недійсним.
Заслухавши пояснення позивача, представників відповідача, представника третьої особи та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав:
У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.
Відповідно ст. 213 ЦПК України, - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Під час розгляду справи встановлено, що позивач, вказує, що він, є акціонером Відкритого акціонерного товариства «Зіньківська сільгосптехніка»і відповідно до положень закону та статуту підприємства має право приймати участь в управлінні підприємством, знайомитись з бухгалтерською та в лізинг сільськогосподарську техніку та здійснення інших платежів. Згідно умов вищезазначеного договору ПГА „Облагропроммеханізація" передала «Зіньківська сільгосптехніка»на умовах фінансового лізингу сільськогосподарську техніку, а саме комбайн „Марал - 125" вартістю 299500,00грн., сума лізингових платежів за весь строк лізингу техніки складав 400660,00 грн..В подальшому Полтавська господарська асоціація «Олагропроммеханізація»передала свої права за даним договором Національній акціонерній компанії „Украгролізинг", яка у свою чергу на підставі виконавчого напису державного нотаріуса другої Полтавської державної нотаріальної контори нотаріуса ОСОБА_2 від 27.03.2003 року вилучила у Відкритого акціонерного товариства «Зіньківська сільгосптехніка»комбайн Марал за актом вилучення комбайна «Марал-125»від 11 червня 2003 року. Позивач вказує, що з Відкритого акціонерного товариства «Зіньківська сільгосптехніка»на користь НАК „Украгролізинг" було стягнуто 219386,83 грн. боргу та 16473,47 грн. пені за рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.05.2004 року у справі №15/63-16/41, а також стягнуто за рішенням господарського суду Полтавської області від 27.01.2009р. по справі № 5/20-14/455-8/100 заборгованість в сумі 417980,95 грн., з них: 32912,01 грн. основного боргу, 1921,47 грн. пені, 299000,00 грн. вартість об'єкта лізінгу, 84147,47 грн. суму щорічної надбавки. Загалом з Відкритого акціонерного товариства «Зіньківська сільгосптехніка»за вищезазначеним договором було стягнуто 653841,25 грн., що перевищую подвійну вартість придбаного комбайна.
Позивач вважає, що вищезазначений договір було укладено в супереч майновим інтересам акціонерів підприємства, одним з яких він являється та інтересам самого підприємства загалом, так-як в наслідок його укладення підприємство зазнало необґрунтованих збитків, що стало причиною невиплати акціонерам і особисто йому дивідендів на акції, що є порушенням його законних майнових прав.
Представник відповідача та представник третьої особи, просять відмовити по даній позовній заяві вказавши, що позивач ОСОБА_1 є акціонером ВАТ "Зіньківська сільгосптехніка" та має право приймати участь в управлінні підприємством, ознайомитись з бухгалтерською та іншою документацією підприємства та звітами про результати його фінансово-господарської діяльності. При цьому позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що він є акціонером ВАТ "Зінькірська сільгосптехніка'', та з якого часу він є акціонером, що є важливим для розгляду справи. Позивачем, ОСОБА_1 пред'явлено позов до про визнання недійсним Договору № 152/л від 5 березня 1999 року! ''Про умови лізингу сільськогосподарської техніки, її поставки, повернення коштів за надану в лізинг сільськогосподарську техніку та здійснення інших платежів", який був укладений між Полтавською господарською Асоціацією "Облагропроммеханізація” і Лізингодавцем з одного боку та ВАТ "Зіньківська сільгосптехніка" (Лізингоодержувачем) з Другого боку. При цьому Позивач не являвся стороною договору, і вказаний договір не стосувався прав та обов'язків позивача.
Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання; правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочин, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, частини друга, третя статті 261 ЦК України.
Відповідно до п.7 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року, до позовів про вигнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемною правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
В силу ст. 71 ЦК УРСР , загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, позовна давність, встановлюється в три роки.
При цьому, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, відповідно до ст. 76 ЦК УРСР. Позивачем подано позов про розірвання договору № 152/л який було укладено ще 5 березня 1999 року та розірвано рішенням, Господарського суду від 27.01.2009 р. по справі №5/20-14/455-8/100. Дане рішення не скасовано та набрало законної чинності. Отже - згідно положень ст..ст. 71, 76 ЦК УРСР та п.7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. позивачем пропущено строк позовної давності.
Права лізингодавця, право вимоги боргових зобов'язань, право власності на техніку, за договором № 152/л від 5 березня 1999 року перейшли до ПФ ПАК "Украгролізинг" на підставі договору №2 від 15.05.2002 р. про відступлення права вимоги, цесії, акту приймання-передачі майна та права вимоги боргових зобов'язань №1 від 15.05.2002 р. та додатку №1 до вказаного акту. Отже з 15.02.2002 року Лізингодавцем за договором стала ПФ HAK "Украгролізинг" з усіма правами наданими лізингодавцю договором та законодавством.
Факт переходу Полтавській філії НАК «Украгролізинг»права вимоги боргових зобов'язань та права власності на техніку за договором «Про умови лізингу сільськогосподарської техніки, її поставки, повернення коштів за надану в лізинг сільськогосподарську техніку та здійснення інших платежів»№ 152/л від 5 березня 1999 року укладеними між ПГА «Облагропроммеханізація»та ВАТ "Зіньківська сільгосптехніка” встановлено рішеннями Господарського суду Полтавської області від 21.05.2004 р. по справі 15/63-16/41 та від 27.01.2009 року по справі №5/20-14/455-8/100.
В силу положень ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Позивач вказавши, під час обґрунтування недійним договору № 152/л від 5 березня 1999 року вказує, що вказаний договір було укладено в супереч майновим інтересам акціонерів підприємства, і зокрема особисто позивача та інтересам самого підприємства загалом так-як в наслідок його укладення підприємство зазнало необґрунтованих збитків, що стало причиною невиплати акціонерам і особисто позивачу дивідендів на акції, що є порушенням його інтересів ти самим вказавши, що порушено його корпоративних права та інтересів. З цього слідує, що, виходячи зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 (акціонера) до ВАТ "Зіньківська сільгосптехніка" вказаний спір є корпоративним, що виник з корпоративних відносин між господарським товариством та його учасником (акціонером) що пов'язаний з діяльністю товариства, що підтверджується наступними нормами законодавства:
Корпоративні відносини регулюються Господарським кодексом України (далі - ГК), законами України від 19 вересня 1991 р. N 1576-ХІІ "ГІрб:господарські товариства" , від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства", від 23 лютого 2006 р. N 3480-ІУ "Про цінні папери та фондовий ринок", від 10 грудня 1997 р. № 710/97-ВР "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", від 15 травня 2003 р. N 755-1V "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 жовтня 2006 р. № 1000, Положенням про депозитарну діяльність, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 17 жовтня 2006 р. N 999, Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 22 лютого 2007 р. N 387, Положенням про проведення контролю за реєстрацією акціонерів для участі у загальних зборах акціонерних товариств, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 23 грудня 1998 р. N 199, іншими нормативно-правовими актами.
Також при розгляді даної справи слід враховувати положення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" та Рекомендацій президія Вищого Господарського Суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 "Про практику .застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин".
У вирішенні питання про те, чи є спір таким, що виник з корпоративних правовідносин та чи підлягає він вирішенню господарським судом, слід виходити з вимог п. 4 ч.1 ст. 12 ГПК, які передбачають, що до підвідомчості (підсудності) господарських судів віднесено справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. Корпоративні відносини це відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
П. 4 ч.1 ст. 12 ГПК передбачає такий склад сторін корпоративного спору: 1) учасник (акціонер, засновник) господарського товариства, в тому числі такий, що вибув, та товариство або 2) учасники (акціонери, засновники^ господарського товариства у спорі між ними, пов'язаному із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням цього товариства.
При цьому справи, що виникають з корпоративних відносин, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК підвідомчі підсудні господарським судам незалежно від того, які особи - юридичні чи фізичні - є учасниками корпоративних відносин, з яких виник спір.
До корпоративних спорів належать також спори за позовом учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання недійним правочинів, укладених товариством, якщо позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав та інтересів, як вказав у своїй позовній заяві позивач.
Пленум Верховного Суду України в п. 51 Постанови від 24.10.2008 N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" зазначає, що Законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товарне обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
На основі викладеного та зважаючи що спір за позовом ОСОБА_1 є корпоративним спором, який підвідомчий виключно господарським судам та те, що договір, на який посилається позивач за № 152/л який було укладено 5 березня 1999 року та розірвано рішенням, Господарського суду від 27.01.2009 р. по справі №5/20-14/455-8/100 - слід відмовити позивачеві у задоволенні заявленого позову.
Суд вважає, що позивач не довів суду переконливості своїх доводів належними та допустимими доказами.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 30, 57-61, 212-221 ЦПК України, суд -
По позовній заяві ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „Зіньківська сільгосптехніка”, Національна акціонерна компанія „Украгролізінг, третя особа, Полтавська філія НАК „Украгролізінг”, Полтавська господарська асоціація, Облагропроммеханізація, про визнання договору недійсним - відмовити.
На рішення може бути подано заяву про апеляційне оскарження протягом 10 днів після проголошення рішення.
Повний текст рішення виготовлено30.12.2011 року.
Написано власноручно.
Суддя Зіньківського
районного суду С.Р.Должко