01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"13" лютого 2012 р. Справа № 21/166-11
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яхт-клуб «Козача бухта», Автономна Республіка Крим, м. Севастополь
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант», Київська обл., с. Халеп'я
про розірвання договору та стягнення 8 145 018,34 гривень
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 16.11.2011р.)
Онопрієнко М.П. (директор)
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 02.08.2011р.)
02.12.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю фірми «Яхт-клуб «Козача бухта»(далі-ТОВ «Яхт-клуб «Козача бухта»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант»(далі-ТОВ «Адамант»/відповідач) про розірвання договору №19/1010 від 19.10.2010р., стягнення 8 145 018,34 грн., з яких: 3 518 724,94 грн. попередньої оплати за договором №19/1010 від 19.10.2010р., 849 644,49 грн. пені, 3 596 244,94 грн. збитків та 180 403,97 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву, та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою господарського суду Київської області від 02.12.2011р. порушено провадження у справі №21/166-11 та призначено справу до розгляду на 19.12.2011р.
16.12.2011р. через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в розмірі заявлених позовних вимог та судового збору.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Оскільки позивачем не надано суду доказів, що підтверджували б наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявленого останнім заходу до забезпечення позову у даній справі, судом, у відповідності до ст. 66 ГПК України, у задоволенні зазначеної заяви позивача відмовлено з огляду на її необґрунтованість.
Ухвалами господарського суду Київської області від 19.12.2011р., 26.12.2011р. та 30.01.2012р. розгляд даної справи відкладався на 26.12.2011р., 16.01.2012р. та 13.02.2012р. відповідно.
16.01.2012р. через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу у даній справі. Зазначене клопотання судом задоволено.
В судових засіданнях 16.01.2012р. та 13.02.2012р. (14:30) оголошувалась перерва до 13.02.2012р. (14:30) та 13.02.2012р. (15:30) відповідно.
Ухвалою господарського суду Київської області від 30.01.2012р. відмовлено у прийнятті зустрічного позову ТОВ «Адамант»до ТОВ «Яхт-клуб «Козача бухта»про стягнення 77 520,00 грн. в порядку п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.
В судовому засіданні 13.02.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд
19.10.2010р. між ТОВ «Яхт-клуб «Козача бухта»(далі-замовник) та ТОВ «Адамант»(далі-постачальник) укладено договір поставки №19/1010 (далі-Договір).
Пунктами 1.1, 1.2 та 8.2 Договору передбачено, що постачальник постачає замовнику, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити наступну продукцію: 3 гілки швартовочні, що складаються з понтонів залізобетонних важких та інших комплектуючих для їх встановлення, кріплення та експлуатація, асортимент яких зазначений у специфікації товарів (додаток 4, 6, 8).
Постачальник виконує монтажні роботи по встановленню понтонів залізобетонних важких та всього додаткового обладнання у м. Севастополь, Козацька бухта (у місці, зазначеному замовником).
Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
У додатку №2 до Договору сторони погодили перелік, вартість товару поставки та монтажних робіт, а також строки їх оплати.
На виконання умов Договору позивачем у якості попередньої оплати сплачено відповідачу 3 518 724,94 грн., в тому числі 2 815 181,22 грн. за 3 швартовочні гілки, що підтверджується банківськими виписками з поточного рахунку позивача від 09.11.2010р., 17.11.2010р., 18.11.2010р., 25.01.2011р. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.
У зв'язку з тим, що відповідач свої обов'язки в частині своєчасної поставки попередньо оплаченого товару за Договором не виконав, чим істотно порушив умови Договору, позивач просить суд, зокрема, розірвати Договір з підстав ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписами статей 712, 693, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктами 3.1, 4.2, та 5.4 Договору передбачено, що строк поставки товару, зазначеного у специфікації товарів здійснюється протягом 90 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати.
Замовник здійснює оплату за товар та монтажні роботи на умовах і у строки, зазначені у додатку №2 до Договору.
У випадку невиконання замовником умов та строків оплати, постачальник має право перенести строк відвантаження товару та виконання монтажних робіт на рівнозначний термін, що не звільняє замовника від виконання умов п. 5.2 Договору.
Виходячи з системного аналізу наведених положень Договору суд дійшов висновку, що попередня оплата має бути здійснена позивачем поетапно у строки, визначені додатком №2 до Договору, а поставка товару має бути здійснена протягом 90 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати за кожну швартовочну гілку окремо.
Таким чином, у відповідності до положень Договору, сторони дійшли згоди, що обов'язок по поставці товару у постачальника (відповідача) виникає з моменту отримання попередньої оплати вартості відповідного товару, що спростовує посилання відповідача на те, що виконання своїх зобов'язань за Договором останній здійснює виключно з моменту проведення позивачем повної оплати за Договором (3 596 244,94 грн.).
Відповідно до додатку №2 до Договору, вартість 1-ої, 2-ої та 3-ої швартовочних гілок становить 948 787,51 грн., 938 063,51 грн. та 928 330,20 грн. відповідно.
Так, судом встановлено, що 09.11.2010р. позивачем у якості попередньої оплати за Договором було сплачено 150 000,00 грн., 17.11.2010р. -150 000,00 грн., 18.11.2010р. -1 586 851,01 грн., 25.01.2011р. -1 631 873,83 грн., всього 3 518 724,94 грн.
За таких обставин, враховуючи, що 18.11.2010р. позивачем повністю оплачено вартість 1-ї швартової гілки, а 25.01.2011р. оплачено вартість 2-ої та 3-ої швартовочних гілок, суд дійшов висновку, що відповідач, у відповідності до вищезазначених положень Договору, зобов'язаний був поставити 1-шу швартовочну гілку до 17.02.2011р., 2-гу та 3-тю гілки до 26.04.2011р. (90 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати).
Відповідно до ст. 3.2 Договору поставка товару здійснюється на умовах EXW (згідно Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів «Інкотермс»у редакції 2000 року) - склад постачальника (м. Севастополь) понтони залізобетонні важкі на воді та готові до буксирування, а додаткове обладнання та комплектуючі -завантажені на транспорт замовника.
Пунктами 9.1, 11, 17, А.4, А.7 Офіційних правил тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс»Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) передбачено, що E - термін покладає на продавця мінімальні зобов'язання: продавець повинний лише надати товар у розпорядження покупця в погодженому місці - звичайно у власному приміщенні продавця.
EXW - Додається обов'язок продавця занурити товар на транспортний засіб покупця
Термін "франко-завод" (група E|EXW|Франко-завод (... назва місця)) означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.
Продавець зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або, якщо такого часу не обумовлено, у строк, звичайний для поставки аналогічних товарів.
Продавець зобов'язаний дати покупцю достатнє повідомлення щодо часу і місця, коли і де товар буде наданий у розпорядження останнього.
Виходячи зі змісту наведених положень суд дійшов висновку, що отриманню покупцем від постачальника товару передує надіслання постачальником покупцю повідомлення щодо часу і місця, коли і де товар буде наданий у розпорядження останнього.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Натомість, в порушення вищезазначених положень, повідомлень про готовність до надання у розпорядження позивача оплачених останнім швартовочних гілок відповідачем не надсилались, що свідчить про порушення виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині поставки товару. Факт ненадіслання відповідачем позивачу вищезазначених повідомлень, у відповідності до наданих в судовому засіданні 13.02.2012р. пояснень представника відповідача, визнається також і відповідачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що істотне порушення відповідачем умов Договору полягає у неналежному виконанні відповідачем своїх обов'язків в частині своєчасної поставки товару, та за своїм правовим наслідком позбавляє позивача можливості отримати результат співпраці, на який останній розраховував при укладенні Договору, а саме: отримання у власність оплаченого товару, суд дійшов висновку, що вимога позивача про розірвання Договору з підстав ч. 2 ст. 651 ЦК України є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Посилання ж відповідача на прострочення виконання ним своїх зобов'язань за Договором у зв'язку з простроченням позивачем строків сплати попередньої оплати, передбачених додатком №2 до Договору, оцінюються судом критично, оскільки у відповідності до положень п. 5.4 Договору порушення позивачем строків сплати попередньої оплати надає відповідачу право на перенесення строків по відвантаженню товару та виконання монтажних робіт на рівнозначний термін прострочених платежів, а не звільняє відповідача від виконання покладених на нього обов'язків за Договором, як помилкового вважає останній.
Крім того, посилаючись на те, що на виконання умов Договору позивачем було сплачено 3 518 724,94 грн. попередньої оплати, у той час як відповідач свої обов'язки в частині своєчасної поставки попередньо оплаченого товару та виконання монтажних робіт за Договором не виконав, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 518 724,94 грн. попередньої оплати з підстав ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також те, що відповідач оплачений позивачем товар вартістю 2 815 181,22 грн. не поставив, оплачені монтажні роботи вартістю 703 543,72 грн. не виконав, розмір отриманої попередньої оплати за Договором позивачу не повернув, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача сплачених за Договором 3 517 824,94 грн. попередньої оплати з підстав ч. 2 ст.693 ЦК України підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 30.11.2011р. у справі №45/284.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків поставки оплаченого за Договором товару та виконання монтажних робіт, позивач просить суд стягнути з відповідача 849 644,49 грн. пені, нарахованої в порядку 5.2 Договору за періоди:
з 17.02.2011р. по 16.11.2011р. на 1 886 851,01 грн. заборгованості за 1-шу та 2-гу гілки,
з 26.04.2011р. по 16.11.2011р. на 1 631 873,93 грн. заборгованості за 3-тю гілку та оплачені монтажні роботи.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені за порушення строків поставки оплачених швартовочних гілок слід зазначити наступне.
Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що у випадку невиконання своїх зобов'язань за будь-яким пунктом даного договору, винна сторона відшкодовує другій стороні збитки у розмірі вартості невиконаних зобов'язань, а також сплачує пеню в розмірі 0,1% штрафу від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань.
У відповідності до позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.11.2006р. у справі №47/628-05, при винесенні рішень суд має встановити правову природу відповідальності, яка передбачена сторонами у договорах.
Приписами ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою пунктом 5.2 Договору за невиконання своїх зобов'язань за будь-яким пунктом даного договору сторони фактично передбачили стягнення пені в розмірі 0,1% від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити договором неустойку, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про стягнення такої неустойки у зв'язку з простроченням зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010р. у справі № 14/80-09-2056 та постанові Вищого господарського суду України від 20.12.2011р. у справі №4/5025/1063/11.
Крім того, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»встановлено, що розмір пені, встановлений за згодою сторін в договорі, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки більш тривалого строку нарахування пені за порушення виконання зобов'язань за Договором ніж це встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України, умовами Договору не передбачено, суд дійшов висновку, що право на нарахування пені за порушення строків виконання зобов'язань за ним припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Водночас, статтею 612 ЦК України встановлено боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи, що повну оплату вартості 1-ї швартової гілки позивач здійснив 18.11.2010р., а повну оплати вартості 2-ої та 3-ої швартовочних гілок - 25.01.2011р., суд дійшов висновку, що відповідач, у відповідності до положень Договору, зобов'язаний був поставити 1-шу швартовочну гілку до 17.02.2011р., 2-гу та 3-тю гілки до 26.04.2011р. (90 календарних днів).
Враховуючи вимоги вищезазначених норм Закону, приписи Договору, а також період обрахунку пені, заявленого позивачем, суд здійснював обрахунок пені за періоди:
з 17.02.2011р. по 17.08.2011р. на 948 787,51 грн. заборгованості за 1-ю гілкою,
з 26.04.2011р. по 26.10.2011р. на 1 866 393,71 грн. заборгованості за 2-ю та 3-ю гілками.
За таких обставин, розмір пені за порушення строків поставки оплачених швартовочних гілок, обрахованої судом за вказаний позивачем період з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень Договору, становить 219 163,96 грн.
Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої за несвоєчасне виконання монтажних робіт слід зазначити наступне.
Статтею 612 ЦК України встановлено боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 3.4 Договору передбачено, що строк виконання монтажних робіт складає 40 календарних днів.
Натомість відсутність у Договорі визначення з якої саме дати та/або події починається відрахування зазначеного строку для виконання монтажних робіт, унеможливлює встановлення судом періоду, з якого відповідач вважається таким, що прострочив виконання зазначеного зобов'язання.
Виходячи з наведених законодавчих положень, а також враховуючи той факт, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, зі змісту яких можливо встановити період з якого відповідач вважається таким, що прострочив виконання монтажних робіт вартістю 703 543,72 грн. у розумінні ст. 612 ЦК України, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені за порушення строків по виконанню зазначених робіт, є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 04.02.2010р. у справі №55/151-09(29/184-08).
Отже, враховуючи те, що розмір пені за порушення строків поставки оплачених швартовочних гілок становить 219 163,96 грн., а також встановлення судом факту необґрунтованості вимоги про стягнення з відповідача пені, нарахованої за прострочення виконання монтажних робіт, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 849 644,49 грн. пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 219 163,96 грн.
Вимога ж позивача про стягнення з відповідача 3 596 244,94 грн. збитків, нарахованих в порядку 5.2 Договору, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що у випадку невиконання своїх зобов'язань за будь-яким пунктом даного договору, винна сторона відшкодовує другій стороні збитки у розмірі вартості невиконаних зобов'язань, а також сплачує пеню в розмірі 0,1% штрафу від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань.
Приписами ст. ст. 224, 225 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2011р. у справі №26/143.
Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Натомість, в порушення вимог ст. 22 ЦК України позивачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 ГПК України, наявності усіх елементів цивільного правопорушення в діях відповідача, як-то: протиправної поведінки відповідача, шкідливого результату такої поведінки, у вигляді завдання позивачу 3 596 244,94 грн. збитків, вини відповідача, а також причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та майновою шкодою (збитками) позивача.
За таких обставин, враховуючи недоведеність позивачем наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування завданих збитків, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3 596 244,94 грн. збитків, завданих внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 19.04.2011р. у справі №16/252/10.
Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача 180 403,97 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами з підстав ст. 536, 1214 ЦК України, нарахованих на 3 518 724,94 грн. заборгованості за аналогією в порядку ст. 1048 ЦК України виходячи з розміру облікової ставки НБУ, слід зазначити наступне.
Приписами ст. 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
З огляду наведених законодавчих положень, суд дійшов висновку, що сплата процентів визначених статтями 536, 1048 ЦК України передбачається за умови правомірного користування чужими грошовими коштами, тобто не є відповідальністю.
Відповідно до положень п. 1.10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" процентами визначений доход, який сплачується позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включається: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку.
Пунктом 1.11.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачена сплата процентів як різновид оплати товарного кредиту, обумовленого угодою сторін.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ст. 13 ЦК України).
Отже сплата процентів за користування чужими грошовими коштами, обумовлена положеннями ст. 536 ЦК України, яка є загальною нормою права, обмежена спеціальними нормами Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 23.12.2010р. у справі №6/146 (5020-1/038).
Зважаючи на те, що укладений між сторонами договір поставки, містить відповідальність за прострочку виконання зобов'язань у формі сплати пені, суд дійшов висновку, що умовами Договору правовідносини сторін з товарного кредиту, які могли б бути підставою для вимоги про сплату процентів не врегульовані.
За таких обставин, оскільки ані Договором, ані Законом або іншим актом цивільного законодавства, не передбачений розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 180 403,97 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами з підстав ст. ст. 536, 1214 ЦК України є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 33, 34, 49, 66, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 22, 530, 536, 549, 651, 653, 693, 712, 1048, 1214 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 224, 225, 230, 231, 232, 265 Господарського кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Розірвати договір поставки №19/1010 від 19.10.2010р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Яхт-клуб «Козача бухта»(ідентифікаційний код 36242211) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Адамант»(ідентифікаційний код 16307545).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант»(08741, Київська обл., Обухівський р-н, с. Халеп'я, вул. Шевченка, 210, ідентифікаційний код 16307545) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Яхт-клуб «Козача бухта»(99057, Автономна Республіка Крим, м. Севастополь, вул. Льотчиків, 11/2-4, ідентифікаційний код 36242211) 3 518 724 (три мільйони п'ятсот вісімнадцять тисяч сімсот двадцять чотири) грн. 94 коп. попередньої оплати, 219 163 (двісті дев'ятнадцять тисяч сто шістдесят три) грн. 96 коп. пені, 26 851 (двадцять шість тисяч вісімсот п'ятдесят одну) грн. 45 коп. судового збору.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя В.А. Ярема
Повне рішення складено 16.02.2012р.