"14" лютого 2012 р. Справа № 2/91/2011/5003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючий суддяМуравйов О.В.,
суддіПолянський А.Г.,
Яценко О.В.,
розглянувши
касаційну скаргу Приватного підприємства "Восход-України"
на рішення Господарського суду Вінницької області від 05.09.2011 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.11.2011 року
у справі№ 2/91/2011/5003 Господарського суду Вінницької області
за позовомПриватного підприємства "Восход-України"
доМалого приватного підприємства "Овис"
пророзірвання договору № 21/12 від 28.12.2055 року
та стягнення 195 000 грн. 00 коп.,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1. дов. від 30.12.2011 р., відповідача -не з'явились,
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 05.09.2011 р. (суддя -Мельник П.А.) в позові відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.11.2011 р. (судді - Сініцина Л.М., Гудак А.В., Олексюк Г.Є.) рішення Господарського суду Вінницької області від 05.09.2011 р. залишено без змін.
Не погоджуючиcь з рішенням господарського суду та постановою апеляційного господарського суду, ПП "Восход-України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що 28.12.2005 року між Малим приватним підприємством "Овис" (продавець) та Приватним підприємством "Восход - України" (покупець) було укладено договір № 21/12.
Умовами договору було передбачено, що продавець зобов'язується розробити, встановити та передати у власність покупця автоматизовану систему управління млинзаводу потужністю 75-100 т/добу, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити її на умовах даного договору.
Згідно п. 3.1, 3.2 договору, сума даного договору встановлюється на підставі кошторису і складає 375 000 грн., у т.ч. ПДВ -62 500 грн.; ціна договору являється динамічною; зміни в кошторисі допускаються тільки за згодою сторін.
Початок виконання робіт - наступний день після перерахування авансу (п.2.1).
Пунктами 4.2, 4.2.1, 4.2.2, 4.2.3 передбачено, що оплата проводиться у формі попередньої оплати (оплата авансом) на розрахунковий рахунок продавця у наступні строки: до 20 січня 2006 р. -75 тис. грн. в т.ч. ПДВ 20% 12 500 грн., до 10 лютого 2006 р. -120 000 грн. в т.ч. ПДВ 20% 20 000 грн., до 15 березня 2006 р. -120 000 грн. в т.ч. ПДВ 20% 20 000 грн.
Подальша оплата здійснюється на підставі актів приймання -передачі виконаних робіт у відповідності з фактично виконаними роботами, передбаченими даним договором. Залишок суми -60 000 грн. (у т.ч. ПДВ 20% - 10 000 грн.) покупець сплачує продавцю після підписання кінцевого акту приймання - передачі.
Пунктами 11.1, 11.2 договору передбачено, що даний договір діє з моменту підписання до 31.04.2006 року.
Судами встановлено, що Приватне підприємство "Восход - України" перерахувало Малому приватному підприємству "Овис", згідно банківських виписок з особового рахунку, за 11.01.2006 р. кошти в сумі 30 000 грн., 19.01.2006 р. в сумі 90 000 грн., 17.02.2006 р. в сумі 75 000 грн. На перераховані суми передоплати Мале приватне підприємство "Овис" видало ПП "Восход - України" податкові накладні від 12.01.2006 р. на суму 30 000 грн. в т.ч. 5 000 грн. - ПДВ, від 20.01.2006 р. на суму 90 000 грн. в т.ч. 15 000 грн. - ПДВ, від 20.02.2006 р. на суму 75 000 грн. в т.ч. 12 500 грн. -ПДВ.
Згідно кошторису на поставку продукції, робіт та послуг Мале приватне підприємство "Овис" для Приватного підприємства "Восход - України" мало виконати такі роботи передбачені договором відповідно до відомостей витрат матеріалів: комплектація, монтаж і програмування контролерів на суму 133 333 грн., встановлення промислового комп'ютера з програмним забезпеченням для управління комплексом на суму 50 000 грн.; комплектація і проведення монтажу органів контролю, сигналізаторів рівня, датчиків обертання, датчиків температури і контролю на суму 66 667 грн.; монтаж кабелів силових ланцюгів і ланцюгів управління на суму 12 500 грн.; підключення шаф, управління з силовими ланцюгами і ланцюгами управління на суму 16 667 грн.; пусконалагоджувальні роботи із запуску електронного обладнання на суму 8 333 грн., всього в сумі 345 000 грн., в т.ч. ПДВ 20% в сумі 57 500 грн.
Малим приватним підприємством "Овис" було придбано матеріали згідно видаткових накладних та виготовлено продукцію на загальну суму 103 431 грн. в т.ч. ПДВ 20% в сумі 17 238,50 грн., станом на 2006 рік.
14.04.2011 р. Приватним підприємством "Восход - України" було надіслано претензію від 11.04.2011 р., в якій позивач просив розірвати в добровільному порядку договір № 21/12 від 28.12.2005 р., згоду на що надати в 10-ти денний термін; передати на користь ПП "Восход - України" виготовлену за договором продукцію, вартістю 93 210 грн., за ціною на момент її виготовлення в 2006 р. або повернути її вартість грошовими коштами; решту грошових коштів у розмірі 101 790 грн. перерахувати на рахунок ПП "Восход - України".
Мале приватне підприємство "Овис" у відповіді на претензію вказувало про безпідставність заявлених ПП "Восход України" вимог з тих мотивів, що господарським судом Вінницької області вже вирішено спір між тими ж сторонами про той же предмет позову з тих же підстав, про що винесено рішення у справі 7/103-07, яке набрало законної сили, та те, що дана претензія розглядатися не буде.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Частиною 2 ст. 849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Попередніми судовими інстанціями відзначено, що договір діє з моменту підписання та до 31 квітня 2006 року.
Оскільки, даний договір припинив свою дію 31 квітня 2006 року він розірванню не підлягає.
За таких обставин, попередні судові інстанції дійшли вірного висновку про те, що на час подання позову до господарського суду дія договору закінчилася і тому були відсутні підстави для задоволення позовної вимоги в частині розірвання договору від 28.12.2005 р.
До того ж, згідно підпунктів 4.2.1, 4.2.2 договору № 21/12, покупець (позивач) мав до 15.03.2006 р., перерахувати відповідачу аванс в сумі 315 000 грн., а подальша оплата мала проводитись на підставі актів приймання - передачі виконаних робіт відповідно до фактично виконаних робіт, передбачених даним договором.
Позивачем було порушено умови договору і до 15.03.2006 р., та на день розгляду справи, не було проведено передоплати в повній сумі, а у відповідача не настав обов'язок виконувати роботи за договором.
Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що підстави, якими позивач обґрунтовував вимогу про повернення виготовленої продукції за договором № 21/12 вартістю 93 210 грн., за ціною на момент її виготовлення в 2006 році або повернення її вартості грошовими коштами та повернення 101 790 грн., авансу, пов'язані з існуванням та розірванням договору, а оскільки договір припинив свою дію і розірванню не підлягає, підстави повернення на користь позивача виготовленої продукції за договором № 21/12 або повернення її вартості грошовими коштами, за даних обставин відсутні.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін та дійшли обґрунтованих висновків.
Згідно вимог статей 107, 108, 1117 ГПК України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Підставою для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з цим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Восход-України" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Вінницької області від 05.09.2011 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 30.11.2011 року у справі № 2/91/2011/5003 залишити без змін.
Головуючий суддя Муравйов О.В.
Судді Полянський А.Г.
Яценко О.В.