"10" лютого 2012 р.Справа № 34/17-5073-2011
за позовом Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "РІВЕРТРАНССЕРВІС"
про стягнення 9783,5грн.
Суддя Фаєр Ю.Г.
Представники
від позивача: ОСОБА_1, діючий на підставі довіреності №Д/ЮВ-75 від 19.12.11р.;
від відповідача: не з'явилися.
СУТЬ СПОРУ: Позивач, приватне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою та заявою про уточнення позовних вимог (вх№2167/2012) про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "РІВЕРТРАНССЕРВІС" плати за надані послуги у сумі 6571,30грн, 1123,69грн. інфляційного збільшення суми боргу, 3% річних у сумі 439,11грн., а також 1189,4грн. пені та 460грн. штрафу, нарахованих на підставі п.2 ст.231 Господарського кодексу України.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.11.2011р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №34/17-5073-2011.
Відповідач про місце та час судових засідань повідомлявся судом вчасно, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень (рекомендовані). В судові засідання представники не з'явилися, відзив на позов та витребувані судом документи не надали, своє право на захист не використали.
Керуючись ст.75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір по суті без участі відповідача за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
На підставі наявного в матеріалах справи замовлення ТОВ "РІВЕРТРАНССЕРВІС" станцією надувних рятувальних засобів ВАТ "Українське Дунайське пароплавство" у 2009 році, на підставі свідоцтва про визнання Регістром судноплавства України серії СВ 22-3-183-07 від 12.12.2007р. надавалися послуги з огляду та ремонту рятувальних засобів та на підставі ліцензії Державного департаменту пожежної безпеки МНС України серії АВ №457068 від 03.04.2009р. надавалися послуги по технічному обслуговуванню засобів пожежегасіння, а саме: рятувальні круги -12шт., жилети -30шт., вогнегасники ОП9 -30шт., ОУ5 -6шт., згідно підписаного сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт.
14.09.2009р. позивачем виставлено відповідачу для сплати рахунок-фактуру №И-352 на загальну суму 6571,30грн.
Листом від 17.01.11р. вих№ БКОФ45 позивач звернувся до ВАТ „РІВЕРТРАНССЕРВІС” із вимогою про погашення заборгованості в строк до 31.12.11р. на суму 6571,30грн.
Листом від 17.05.11р. вих.№36 відповідачем була визнана заборгованість за рахунком-фактурою №И-352 від 14.09.2009р.
Відповідно до п.п.1.2 Статуту позивача (державну реєстрацію змін до якого проведено 21.06.2011р.), приватне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО" є новим найменуванням відкритого акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство".
У зв'язку із несплатою вказаної заборгованості ПАТ "УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО" звернулося до відповідача із претензією №9/11 від 29.07.11р вих№ЮС1160, в якій запропоновано у встановлений законодавством місячний строк розглянути цю претензію та оплатити існуючу заборгованість.
В подальшому, позивач звернувся до відповідача із повторною претензією №15/11 від 08.11.11р вих.№ЮВ1862.
Посилаючись на вищезазначене, враховуючи несплату відповідачем заборгованості за отримані послуги, позивач звернувся до суду із уточненим позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "РІВЕРТРАНССЕРВІС" плати за надані послуги у сумі 6571,30грн, 1123,69грн. інфляційного збільшення суми боргу, 3% річних у сумі 439,11грн., а також 1189,4грн. пені та 460грн. штрафу, нарахованих на підставі п.2 ст.231 Господарського кодексу України.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, оцінюючи надані докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).
В силу ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), а правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, який в силу вимог ч.2 ст.4 Цивільного кодексу України є актом цивільного законодавства, всі юридичні особи зобов'язані вести бухгалтерський облік та фінансову звітність згідно з законодавством, а у ч.1 ст.9 вказаного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи рахунок-фактура №И-352 від 14.09.09р. на оплату наданих згідно акту приймання-передачі послуг, фіксують факт надання позивачем відповідачу послуг з огляду та ремонту рятувальних засобів та по технічному обслуговуванню засобів пожежегасіння, та свідчать про виникнення між сторонами справи зобов'язання, зокрема, зобов'язання відповідача щодо оплати отриманих послуг.
Статтею 193 Господарського кодексу України, статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України).
Згідно стст.32,33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).
Враховуючи вищезазначені норми матеріального права, невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати наданих послуг, надані позивачем докази наявності заборгованості станом на дату розгляду справи, позовні вимоги про стягнення 6571,30грн. обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, перевірив наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, позовні вимоги про стягнення 1123,69грн. інфляційного збільшення суми боргу та 3% річних у сумі 439,11грн. також підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення 1189,4грн. пені та 460грн. штрафу, нарахованих на підставі п.2 ст.231 Господарського кодексу України, суд зазначає наступне.
Відповідності до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань за договором.
Згідно ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 231 Господарського кодексу України визначений розмір штрафних санкцій, зокрема, відповідно до ч.2 зазначеної статті, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Поряд з цим, статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Тобто, згідно наведених норм законодавства, стягнення зі сторони, яка порушила зобов'язання, неустойки (штрафу, пені) можливе лише за наявності правочину вчиненого у письмовій формі та наявності в договорі відповідних умов щодо такого виду забезпечення виконання зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО" підлягають задоволенню в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "РІВЕРТРАНССЕРВІС" плати за надані послуги у сумі 6571,30грн, 1123,69грн. інфляційного збільшення суми боргу, 3% річних у сумі 439,11грн., в решті позовних вимог слід відмовити.
Згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача витрати по сплаті держмита судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.32, 33, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Рівертрансервіс” (код ЄДРПОУ 30514818; адреса: 65012, м. Одеса, вул. Велика Анаутська 2- б, р/р 26001237851 у філії ПАТ „Марфін банк” у м. Іллічівськ, МФО 328168) на користь приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО" (код ЄДРПОУ 01125821, адреса: 68800, м.Ізмаїл, Одеської області, вул. Краснофлотська 28, р/р 2600508531105 у філії ПАТ „Укрексімбанк” у м. Ізмаїл, МФО 328629 ОКПО 01125821) заборгованість з основного боргу у сумі 6571(шість тисяч п'ятсот сімдесят один)грн.30коп., інфляційні у сумі 1123(одна тисяча сто двадцять три)грн. 69коп., 3% річних у сумі 439(чотириста тридцять дев'ять)грн.11коп., судовий збір у розмірі 1173(одна тисяча сто сімдесят три)грн.52коп.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили у порядку ст.85 ГПК України.
Наказ видати в порядку ст.116 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Фаєр Ю.Г.
Повний текст рішення складено 15.02.12р.