18 січня 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою власністю за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 жовтня 2011 року,
У серпні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з 1 грудня 2001 року до 15 травня 2009 року. За час шлюбу ними набуто рухоме й нерухоме майно, яке є спільним майном подружжя, а саме: квартиру АДРЕСА_1; телевізор 21JVC AV-2106CE вартістю 554 грн. 40 коп.; холодильник ZANUSSI 2k24/11 ATO вартістю 1 850 грн.; телевізор Philips 29 PT 5606158 вартістю 1 172 грн. 32 коп.; мікрохвильову піч SAMSUNG M1712NR вартістю 180 грн.; тренажери вартістю 533 грн.; кондиціонер SAMSUNG SH 12 ZWH/SEK вартістю 367 грн. 50 коп.; DVD-програвач вартістю 587 грн.; пральну машину SIEMENSS 1 WTF3800л/05 вартістю 696 грн.; автомобіль «Опель Вектра» вартістю 23 500 грн.
Позивачка, уточнивши свої позовні вимоги, просила визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та виділити їй: телевізор 21JVC AV-2106CE вартістю 554 грн. 40 коп.; холодильник ZANUSSI 2k24/11 ATO вартістю 1 850 грн., загальною вартістю 2 404 грн.40 грн., а відповідачу - телевізор Philips 29 PT 5606158 вартістю 1 172 грн. 32 коп.; мікрохвильову піч SAMSUNG M1712NR вартістю 180 грн.; тренажери вартістю 533 грн.; кондиціонер SAMSUNG SH 12 ZWH/SEK вартістю 367 грн. 50 коп.; DVD-програвач вартістю 587 грн.; пральну машину SIEMENSS 1 WTF3800л/05 вартістю 696 грн., автомобіль «Опель Вектра» вартістю 23 500 грн., загальною вартістю 26 449 грн. 02 коп., також визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 і стягнути з ОСОБА_4 на її користь вартість 1/2 частки автомобіля в розмірі 11 750 грн. та різницю вартості виділеного майна в розмірі 544 грн. 62 коп.
У січні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що перебував з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі з 1 грудня 2001 року до 15 травня 2009 року. За час шлюбу ними набуто майно, яке є спільним майном подружжя, а саме: телевізор Philips 29 PT 5606158, холодильник ZANUSSI 2k24/11 ATO, мікрохвильову піч SAMSUNG M1712NR, кондиціонер SAMSUNG SH 12 ZWH/SEK, тренажери, пральну машину SIEMENSS 1 WTF3800л/05, телевізор 21JVC AV-2106CE. Просив поділити вищевказане майно та визнати квартиру АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю, оскільки вона була придбана за його особисті грошові кошти та виключити з переліку спільного майна автомобіль, який перебуває у користуванні іншої особи.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2010 року позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1. Поділено майно подружжя та виділено ОСОБА_3: телевізор 21JVC AV-2106CE вартістю 554 грн. 40 коп., холодильник ZANUSSI 2k24/11 ATO вартістю 1 850 грн., а ОСОБА_4 - телевізор Philips 29 PT 5606158 вартістю 1 172 грн. 32 коп.; мікрохвильову піч SAMSUNG M1712NR вартістю 180 грн.; тренажери вартістю 533 грн.; кондиціонер SAMSUNG SH 12 ZWH/SEK вартістю 367 грн. 50 коп.; DVD-програвач вартістю 587 грн.; пральну машину SIEMENSS 1 WTF3800л/05 вартістю 696 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію за виділене майно в розмірі 565 грн. 71 коп. та 842 грн. 71 коп. на відшкодування судових витрат. У решті позовів відмовлено.
Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2011 року визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 жовтня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частку спірної квартири скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову в цій частині відмовлено. Додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2010 року та ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2011 року про забезпечення позову скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання майна особистою власністю задоволено та визнано за ним право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1. У решті - рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ухвалюючи рішення та частково задовольняючи позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції правильно виходив із того, що спірна квартира придбана сторонами під час шлюбу, тому є спільною сумісною власністю подружжя. Також ОСОБА_4 не надано доказів на підтвердження того, що квартира придбана ним за грошові кошти, надані його батьками від продажу власної квартири, крім того, сам факт надання батьками відповідачу грошових коштів на придбання квартири відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України не надає останньому право особистої приватної власності на квартиру, оскільки грошові кошти на які посилається відповідач і свідки, були передані на сім'ю сторін.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону.
Скасовуючи рішення та додаткове рішення районного суду в частині визнання права власності на 1/2 частку спірної квартири за кожним із подружжя та визнаючи за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що грошові кошти, за які було придбано спірну квартиру, ОСОБА_4 отримав унаслідок продажу до укладення шлюбу квартири АДРЕСА_2, частина якої належала особисто йому, а частину грошей він отримав від матері, теж від продажу вказаної квартири.
Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 24, ст. 25, ч. 1 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), чинний на час придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Згідно із ч. 1 ст. 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.
Також аналогічне правове положення закріплене в ст. ст. 60, 70 СК України, ст. 368 ЦК України.
Отже, указаною нормою права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію).
Судом установлено, що сторони з 1 грудня 2001 року до 15 травня 2009 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Згідно з договором купівлі-продажу від 16 березня 2002 року під час шлюбу, зокрема, ними була придбана квартира АДРЕСА_1 (а.с. 6).
Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у п. 27 роз'яснив судам, що виходячи зі змісту ст. 59 ЦПК та з урахуванням положень частини першої ст. 218 ЦК, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.
Проте апеляційний суд не врахував, що факт залишення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 6 тис. доларів США в агентстві на декілька місяців на зберігання для подальшого придбання спірної квартири, а також їх використання саме на придбання квартири АДРЕСА_1 жодним письмовим доказом не підтверджено.
Крім того, відповідно до п. 3 договору купівлі-продажу від 10 серпня 2001 року квартира АДРЕСА_2 була продана за 18 900 грн., а не за 9 500 доларів США, як зазначив апеляційний суд у своєму рішенні.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.
Також обставини, визнані сторонами, згідно із ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Так, ОСОБА_4 в своїй апеляційній скарзі визнав, що на придбання спірної квартири пішли спільні грошові кошти із сімейного бюджету в розмірі 1 928 грн. 28 коп. та просив суд визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/33 частку спірної квартири.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Таким чином, апеляційний суд, дійшовши висновку, про те, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку показам свідків, у порушення вимог 213, 303 ЦПК України, не оголосивши в судовому засіданні пояснення свідків, надані ними в районному суді, та не допитавши свідків безпосередньо в апеляційному суді, фактично не дослідив ці докази.
Отже, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, дійшов помилкового висновку про визнання за ОСОБА_4 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та безпідставно скасував рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом. Помилкове посилання суду першої інстанції на норми СК України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, на майно, придбане подружжям до цієї дати, замість КпШС України, не вплинуло на правильне встановлення фактичних обставин та вірного вирішення справи, тому згідно з ч. 2 ст. 337 ЦПК України не може бути підставою для скасування такого рішення.
Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 жовтня 2011 року скасувати, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2010 року та додаткове рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2011 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О. Лесько
С.Ф. Хопта
М.Є. Червинська