іменем України
25 січня 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Кафідової О.В.,
Коротуна В.М., Касьяна О.П.,
Попович О.В.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до приватного підприємця ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про визнання договору купівлі-продажу дійсним, та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до спільного малого підприємства «ММ», ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_6, про визнання права власності на спадкове майно та витребування майна від добросовісного набувача, за касаційною скаргою ОСОБА_9 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2011 року,
У грудні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ПП ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, у якому просив визнати дійсним договір купівлі-продажу від 25 квітня 2007 року, укладений у простій письмовій формі між ним та відповідачем, і визнати за ним право власності на нежилі приміщення магазину площею 145, 9 кв.м., що знаходяться у м. Тернополі по вул. Київській, 7Б на земельній ділянці площею 0,04 га, посилаючись на ті обставини, що зі своєї сторони він виконав умови укладеного договору та сплатив вартість приміщення, однак, договір не був нотаріально посвідчений.
ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням змінених позовних вимог просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_13 на належну йому Ѕ частину СМП «ММ», витребувати у ОСОБА_9 належну підприємству будівлю нежитлового приміщення (магазину) площею 145, 9 кв.м., що знаходяться у АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,04 га.
В обгрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її батько ОСОБА_13 і після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла частка у СМП «ММ», спадкоємицею якої за законом є позивачка.
Ураховуючи, що до майна підприємства належала будівля нежитлового приміщення магазину, однак, поза волею позивачки це майно вибуло з її володіння, просила витребувати її у добросовісного набувача.
19 лютого 2010 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6, а зустрічний позов ОСОБА_8 задоволено частково.
Визнано за позивачкою право власності в порядку спадкування на Ѕ частину спільного малого підприємства «ММ», зареєстрованого у АДРЕСА_1 яка належала померлому ОСОБА_13
В решті позову відмовлено.
11 травня 2010 року рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_8 та ухвалено нове, яким позов у цій частині задоволено.
Витребувано у ОСОБА_9 будівлю нежилого приміщення(магазину), площею 145,9 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці 0,04 га по АДРЕСА_1 і передано СМП «ММ».
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задовольняючи частково позов ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (магазину) площею 145,9 кв.м. по АДРЕСА_1 складений у простій письмовій формі 25 квітня 2007 року між ОСОБА_6 та ПП ОСОБА_7, не був нотаріально посвідчений, а отже не може бути визнаний дійсним на підставі ст. 220 ЦК України, оскільки момент його укладення пов'язується з державною реєстрацією.
Тому цей договір є неукладеним і таким, що не породжує для сторін прав та обов'язків, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_6
ОСОБА_8 є спадкоємицею за законом після смерті свого батька ОСОБА_13, який був співзасновником підприємства СМП «ММ», і до складу спадщини якого увійшла частка у статутному фонді цього підприємства.
Ураховуючи, що на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3 вона була неповнолітньою, то відповідно до ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, визнав за нею право власності на Ѕ частину СМП «ММ».
Нежитлове приміщення, право власності на яке просила визнати за нею ОСОБА_8, не входить до складу спадкового майна її батька, оскільки є власністю СМП «ММ», і за нею визнано право власності на частину цього підприємства, а не конкретного майна, відмовив у задоволенні позовних вимог щодо витребування цього майна в порядку ст. 388 ЦК України у його теперішнього власника ОСОБА_9
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що спірне приміщення магазину відносилось до складу майна підприємства, власником частки у якому є позивачка, однак, ураховуючи, що вона згоди на його продаж не давала і такими повноваженнями іншого власника частини підприємства не наділяла, укладені договори купівлі-продажу спірного приміщення є недійсними, що є підставою для витребування цього майна від теперішнього власника у відповідності до вимог ст. 388 ЦК України та задоволення позову у цій частині.
Проте, погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову ОСОБА_8 не можна з таких підстав.
У відповідності до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
З матеріалів справи видно, що батько позивачки - ОСОБА_13 та ОСОБА_10 згідно статуту, зареєстрованого розпорядженням голови Тернопільської міської адміністрації №292 від 25 серпня 1998 року, були засновниками спільного малого підприємства «ММ», яке зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності та знаходиться у м. Тернополі по вул. Київській, 7а (а.с. 118-119).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 помер (а.с. 120).
У відповідності до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Оскільки ОСОБА_13 був одним із засновників СМП «ММ» та мав право на Ѕ частину цього підприємства, то ця частина є об'єктом спадкування і увійшла до складу його спадщини.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця ст. 1261 ЦК України.
Спадкоємицею ОСОБА_13 за законом є його дочка ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка на час смерті була неповнолітньою, тому у відповідності до вимог ст. 1268 ЦК України вважалася такою, що прийняла спадщину, яка належить їй з часу її відкриття, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_3.
У відповідності до вимог ст. ст. 1296, 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Суд першої інстанції, визнаючи за позивачкою право власності на частину СМП «ММ», в повній мірі не встановив дійсні обставини справи, зокрема, чи зверталася позивачка до нотаріальної контори для одержання свідоцтва про право на спадщину, не перевірив наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії.
Крім того, не врахував, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають, ухвалив помилкове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Отже, суд першої інстанції у порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України ухвалив передчасне рішення без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд, погодившись із висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову про визнання права власності, допущених ним недоліків не усунув, крім того, ухвалив помилкове рішення про задоволення позову в частині витребування нежитлового приміщення від добросовісного набувача.
Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, ухвалені судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України такі рішення потрібно скасувати та передати справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити частково.
Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 11 травня 2011 року та рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 лютого 2010 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді О.В. Кафідова
О.П. Касьян
В.М. Коротун
О.В. Попович