"17" січня 2012 р. м. Київ К/9991/30970/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - Смоковича М.І,
суддів: Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Мороз Л.Л., Чумаченко Т.А.,
розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та нарахування допомоги як дитині війни, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області на постанову Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2011 року,
У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та нарахування допомоги як дитині війни.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що відповідно до Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни (далі -Закон про соціальний захист дітей війни) вона має статус дитини війни. Частиною першою статті 6 цього Закону, що набрав чинності з 1 січня 2006 року, дітям війни встановлено підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач не виконує вимог указаного Закону та не виплачує пенсію у підвищеному розмірі.
Вважаючи таку бездіяльність незаконною, просила відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів і зобов'язати відповідача зробити нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за період з 1 січня 2006 року по 31 серпня 2009 року.
Постановою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2011 року, позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано відповідача провести виплати за періоди з 9 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 1 січня по 31 серпня 2009 року, з урахуванням виплачених сум.
У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.
За приписами частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Із матеріалів справи вбачається, що Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області оскаржує рішення судів попередніх інстанцій лише в частині задоволення позову. Однак колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість цих рішень у повному обсязі.
Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в період з 9 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 1 січня по 31 серпня 2009 року в порушення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни безпідставно не здійснювало ОСОБА_1 нарахування щодо підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Судами попередніх інстанцій установлено, і це не заперечують сторони, що ОСОБА_1, яка народилась 19 березня 1939 року, отримує пенсію. Відповідно до статті 1 Закону про соціальний захист дітей війни позивач має правовий статус дитини війни. Крім того, згідно зі статтею 6 цього Закону вона має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно з пунктом 1 розділу ІV «Прикінцеві положення»Закону про соціальний захист дітей війни цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року. Частиною першою статті 6 цього Закону встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
У зв'язку з тим, що Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області пенсії не підвищило, з метою захисту своїх прав, передбачених Законом про соціальний захист дітей війни, позивач просила зобов'язати відповідача зробити нарахування їй як дитині війни недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за 2006-2009 роки.
Проаналізувавши соціальне законодавство, яке діяло в цей період, суди правомірно та обґрунтовано задовольнили позов частково.
Щодо підвищення пенсії за 2006 рік, то суди правильно відмовили в задоволенні позову з посиланням на те, що не настали встановлені законодавством умови такого підвищення.
Зокрема, пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Однак, Законом України від 19 січня 2006 року N 3367-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року, а тому набрав чинності 2 квітня 2006 року.
Тобто, з 2 квітня 2006 року стаття 6 Закону про соціальний захист дітей війни знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Судами попередніх інстанцій установлено, що такі умови не настали, тому правильними є висновки цих судів про відмову в задоволенні позову щодо підвищення пенсії за 2006 рік.
Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни. Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенсії, чим порушив указане право позивача. Тому правильними є висновки цих судів про те, що протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії в період із 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Що стосується нарахування підвищення до пенсії за 2008 рік, то законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема підпунктом 2 пунктом 41 Розділу ІІ, були внесені зміни у статтю 6 Закону про соціальний захист дітей війни, відповідно до яких, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані неконституційними положення підпункту 2 пункту 41 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»щодо змін, унесених до статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни в їх первинній редакції.
Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.
Зі статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни випливає, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу (базу) її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком, а не виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.
Крім того, у 2009 році дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не обмежена Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік». Що ж стосується зазначеної постанови Кабінету Міністрів України в частині зменшення розміру підвищення пенсії, то вона не відповідає приписам указаного Закону. Тому в даному випадку необхідно застосовувати положення Закону, який має вищу юридичну силу.
З огляду на викладене, обґрунтованим та законним є висновок суду першої інстанції про здійснення нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 1 січня 2009 року до 31 серпня 2009 року.
Положення статті 7 Закону про соціальний захист дітей війни, якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, та на яку посилається відповідач, обґрунтовуючи свою бездіяльність щодо непідвищення пенсії тим, що кошти до Пенсійного фонду України з державного бюджету не надходили, колегія суддів не бере до уваги з таких підстав.
Статтею 88 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» установлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по-іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у статті 7 Закону про соціальний захист дітей війни.
Також відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.
Проте, правильно застосувавши норми матеріального права, суди попередніх інстанцій допустились процесуального порушення залишивши без задоволення вимоги відповідача про застосування статті 100 КАС України у зв'язку з пропущенням позивачем строку звернення до суду і обґрунтувавши своє рішення триваючими протизаконними діями відповідача, що, в свою чергу, не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України. Пов'язавши річний термін з моменту звернення позивача до суду із проміжком часу з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року, коли дії відповідача були неправомірними, суди порушили принципи обчислення процесуальних строків, встановлені статтею 103 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку.
За приписами статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Однак, Апеляційний суд Полтавської області, який переглядав постанову суду першої інстанції, зазначених положень Кодексу адміністративного судочинства України не врахував, а тому, за таких порушень процесуального законодавства, рішення суду підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Кривого Рогу Дніпропетровської області задовольнити частково.
Постанову Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 січня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2011 року в цій справі скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Смокович
Судді С.А. Горбатюк
О.В. Мироненко
Л.Л. Мороз