"17" січня 2012 р. м. Київ К/9991/6773/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого -Смоковича М.І.,
суддів: Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Мороз Л.Л., Чумаченко Т.А.,
розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги як дитині війни, провадження в якій відкрито,
за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 19 червня 2009 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2011 року,
У лютому 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги як дитині війни.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що відповідно до Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон про соціальний захист дітей війни) вона має статус дитини війни. Частиною першою статті 6 цього Закону, що набрав чинності з 1 січня 2006 року, дітям війни встановлено підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач не виконує вимог указаного Закону та не виплачує пенсію у підвищеному розмірі.
Вважаючи таку бездіяльність незаконною, позивач просила відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 1 липня 2007 року по 31 грудня 2008 року, зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити їй як дитині війни недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2007-2008 роки в сумі 1646 гривні 07 копійок.
Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 19 червня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова здійснити нарахування щомісячної доплати до пенсії ОСОБА_1, встановлену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з розрахунку, встановленого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та провести відповідну виплату за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року за мінусом 579 гривень 30 копійок. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2011 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
За приписами частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Із матеріалів справи вбачається, що Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині задоволення позову. Однак колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість цих рішень у повному обсязі.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова в порушення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни безпідставно не здійснювало ОСОБА_1 нарахування щодо підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Судами попередніх інстанцій установлено, і це не заперечують сторони, що ОСОБА_1, яка народилась 10 жовтня 1940 року, отримує пенсію. Відповідно до статті 1 Закону про соціальний захист дітей війни позивач має правовий статус дитини війни. Крім того, згідно зі статтею 6 цього Закону вона має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно з пунктом 1 розділу ІV «Прикінцеві положення»Закону про соціальний захист дітей війни цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року. Частиною першою статті 6 цього Закону встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
У зв'язку з тим, що Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова пенсії не підвищило, з метою захисту своїх прав, передбачених Законом про соціальний захист дітей війни, позивач просила зобов'язати відповідача зробити нарахування їй, як дитині війни, недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за віком за 2007-2008 роки.
Проаналізувавши соціальне законодавство, яке діяло в цей період, апеляційний суд правомірно та обґрунтовано задовольнив позов частково.
Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни. Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Судом установлено, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенсії, чим порушив указане право позивача. Тому правильними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії в період із 9 липня по 31 грудня 2007 року.
Однак, враховуючи те, що ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом своїх прав у лютому 2009 року і не навила поважних причин пропущення строку звернення до адміністративного суду, а Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова наполягало на застосуванні статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо зобов'язання відповідача зробити перерахунок підвищення до пенсії в межах однорічного строку, який передував його зверненню до суду.
За таких обставин обґрунтованими та законними є висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позову в частині вимог за 2007 рік.
Що стосується нарахування підвищення до пенсії за 2008 рік, то законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема підпунктом 2 пунктом 41 Розділу ІІ, були внесені зміни у статтю 6 Закону про соціальний захист дітей війни, відповідно до яких, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані неконституційними положення підпункту 2 пункту 41 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»щодо змін, унесених до статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни.
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни в їх первинній редакції.
Таким чином, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії з 22 травня по 31 грудня 2008 року.
За таких обставин обґрунтованими та законними є висновки суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову, зокрема зобов'язання здійснити перерахунок підвищення пенсії позивачу на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком в період з 22 травня по 31 грудня 2008 року.
Зі статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни випливає, що під час визначення розміру підвищення пенсії за основу її нарахування береться розмір мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.
Положення статті 7 Закону про соціальний захист дітей війни, якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, та на яку посилається відповідач, обґрунтовуючи свою бездіяльність щодо непідвищення пенсії тим, що кошти до Пенсійного фонду України з державного бюджету не надходили, колегія суддів не бере до уваги з таких підстав.
Статтею 88 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» установлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по-іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у статті 7 Закону про соціальний захист дітей війни.
Також відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов'язань, встановлених статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують указаних висновків суду апеляційної інстанції.
З урахуванням викладеного рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни немає.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2011 року в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Смокович
Судді С.А. Горбатюк
О.В. Мироненко
Л.Л. Мороз
Т.А. Чумаченко
Суддя М.І. Смокович