36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
20 січня 2012 р. Справа № 18/1530/11
За позовом Приватного підприємства "Приватна телекомпанія "Візит", 39614, Полтавська область, м. Кременчук, б-р Пушкіна, 8, оф. 1
до Відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта", 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7, в особі філії "Придніпровські магістральні нафтопроводи" Відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта", 39605, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Перемоги, 32/5
про встановлення часток у праві спільної часткової власності
Суддя Гетя Н.Г.
Представники до перерви:
від позивача: Лазоренко Р.В.
від відповідача: Бакуліна Л.Ф.
Представники після перерви:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Розгляд справи продовжується після перерви, оголошеної відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 17.01.2012 року.
В судовому засіданні 20.01.2012 року після виходу з нарадчої кімнати на підставі ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть справи: розглядається позовна заява про встановлення часток співвласників у праві спільної часткової власності на створене у відповідності до договору про спільну діяльність б/н від 12.07.1995 року майно.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, причин неявки не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать їх підписи у протоколі судового засідання від 17.01.2012 року (а.с. 162). У попередніх судових засіданнях представник позивача підтримував позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позову заперечував та прохав суд припинити провадження у справі, посилаючись на відсутність предмету спору, а також на непідвідомчість справи господарським судам України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:
12.07.1995 року між Малим колективним підприємством "Візит", правонаступником якого у відповідності до наявної у справі копії статуту (а.с. 24-28) є Приватне підприємство "Приватна телекомпанія "Візит" (позивач), та Підприємством придніпровських магістральних нафтопроводів, правонаступником якого відповідно до наданих до справи копії статуту та копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 21.07.2011 року (а.с. 131-136) є Відкрите акціонерне товариство "Укртранснафта" в особі філії "Придніпровські магістральні нафтопроводи" Відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта" (відповідач), в подальшому перейменоване у Публічне акціонерне товариство "Укртранснафта" в особі філії "Придніпровські магістральні нафтопроводи" Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта", був укладений договір про спільну діяльність (а.с. 32-35).
У відповідності до п. 1.1. договору про спільну діяльність від 12.07.1995 року (далі - договір) з урахуванням внесених до нього додатковою угодою від 13.01.1996 року (а.с. 37) змін, предметом даного договору є проектування, будівництво та експлуатація телевізійної вежі висотою у 2196 м (далі - об'єкт) в третьому планувальному районі у м. Кременчуці.
Відповідно до п. 5.6. договору з урахуванням змін, внесених до нього додатковою угодою № 2 від 12.05.1998 року (а.с. 38-39), цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє на період проектування, будівництва та експлуатації об'єкту.
29.03.1999 року телевізійна вежа, побудована у відповідності до умов спірного договору, була прийнята та здана в експлуатацію, про що свідчить наявна у справі копія акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (а.с. 40-41), затвердженого рішенням Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області за № 172 від 29.03.1999 року (а.с. 42).
У відповідності до п. п. 4.2., 4.3. договору з урахуванням внесених додатковою угодою № 1 від 28.08.1996 року (а.с. 36) змін, майно, створене та набуте за рахунок внесків або в процесі виробничої діяльності, належить учасникам договору на праві спільної часткової власності. При цьому прибуток від спільної діяльності розподіляється між учасниками договору у відсотковому співвідношенні до суми їх внесків.
У відповідності до п. 3.2. договору, розмір фінансування відповідачем проектних робіт складає 6224600,00 крб.
Згідно п. 1 додаткової угоди № 1 від 28.08.1996 року, фінансовий внесок відповідача у спільну діяльність для виконання робіт по монтажу та встановленню вежі складає 60000000,00 крб.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 02.06.2006 року по справі за № 10/242 (а.с. 43-44), яке набрало законної сили, було визнано вартість вкладу позивача нарівні із вкладом відповідача в розмірі 2302246,00 грн.
05.12.2006 року позивач звернувся до відповідача із заявою за № 188 (а.с. 45) про відмову від подальшої участі у спірному договорі.
14.07.2010 року позивачем на адресу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції було направлено заяву № 61 (а.с. 50) про зняття з податкового обліку договору про спільну діяльність б/н від 12.07.1995 року у зв'язку з його припиненням. Як вбачається з наявної у справі копії довідки № 275/29-041 від 04.10.2010 року (а.с. 51), з податкового обліку позивача знято 04.10.2010 року
В ході виконання договору було створене наступне майно, що є спільною частковою власністю (із залишковою вартістю відповідно до бухгалтерського обліку станом на 14.07.2010 року):
- телевежа в кількості 1 шт. вартістю 1035745,53 грн.;
- стійка в кількості 1 шт. вартістю 3695,00 грн.;
- стійка в кількості 1 шт. вартістю 3695,00 грн.;
- вентиляція в кількості 1 шт. вартістю 6287,50 грн.;
- антенно-фідерний пристрій в кількості 1 шт. вартістю 472936,00 грн.;
- регістратор EDR-9200 в кількості 1 шт. вартістю 19000,00 грн.;
- усорізна пилка в кількості 1 шт. вартістю 1509,79 грн.;
- вимірювальний рольчанг в кількості 1 шт. вартістю 7400,00 грн.;
- пульт управління світлом в кількості 1 шт. вартістю 2974,80 грн.;
- газонокосилка в кількості 1 шт. вартістю 7500,00 грн.;
- дегідратор в кількості 1 шт. вартістю 5410,00 грн.;
- комп'ютер в кількості 1 шт. вартістю 5740,14 грн.
Як зазначається позивачем у позовній заяві, вказане майно знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Керченська, 7-А, та обліковується на позабалансовому рахунку позивача після зняття з податкового обліку спільної діяльності.
Вважаючи, що на сьогоднішній день частки учасників у праві спільної часткової власності не визначені, а сторони не можуть врегулювати це питання в позасудовому порядку, позивач просить суд встановити, що частки співвласників у праві спільної часткової власності на створене відповідно до договору майно, яке складається з телевежі в кількості 1 шт., стійки в кількості 1 шт., стійки в кількості 1 шт., вентиляції в кількості 1 шт., антенно-фідерного пристрою в кількості 1 шт., регістратора EDR-9200 в кількості 1 шт., усорізної пилки в кількості 1 шт., вимірювального рольчанга в кількості 1 шт., пульту управління світлом в кількості 1 шт., газонокосилки в кількості 1 шт., дегідратора в кількості 1 шт. та комп'ютера в кількості 1 шт. становлять: позивача - одна друга, відповідача - одна друга. Тобто позивач фактично просить встановити рівність часток співвласників у праві спільної часткової власності.
Слід одразу ж зазначити, що у позовній заяві позивачем не ставиться питання про виділення окремої частки із майна, що є у праві спільної часткової власності, в порядку ст. 364 ЦК України, у зв'язку з чим суд при вирішенні даного спору по суті обмежується розглядом заявлених позовних вимог про встановлення часток у праві спільної часткової власності.
Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Відповідно до ч. 1 ст. 357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами під час укладення та виконання договору іншого порядку визначення розміру часток у праві спільної часткової власності не встановлено. Більш того, п. 4.2. спірного договору визначено, що майно, створене та набуте за рахунок внесків або в процесі виробничої діяльності, належить учасникам договору на праві спільної часткової власності.
Таким чином, рівність часток співвласників у праві спільної часткової власності встановлено чинним законодавством України, а саме - приписами ст. 357 ЦК України, якими сторони в даному випадку і мають керуватися при визначенні розміру їх часток.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Отже, положеннями ст. 16 ЦК України не встановлено такого способу захисту цивільних прав та інтересів як встановлення рівності часток співвласників у праві спільної часткової власності, що, доречи, в даному випадку по суті є встановленням факту. Зазначений спосіб захисту не передбачено й іншими нормами чинного законодавства України та положеннями спірного договору.
Слід зазначити, що в силу приписів ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Разом з тим, у позовній заяві позивач не наводить жодних обставин, що вказують на порушення або оспорювання його прав, при тому, що відповідач листом за № 05-02/965/7246 від 27.12.2011 року (а.с. 155) факту рівності часток співвласників у праві спільної часткової власності не заперечує. Так само позивачем жодним чином не вказується, що подання даного позову спрямоване на запобігання правопорушенням.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в даному випадку між сторонами за договором взагалі відсутній спір про право, оскільки, як вже було вказано, відповідач листом № 05-02/965/7246 від 27.12.2011 року погодився, що частка позивача є рівною по відношенню до його частки в силу положень ст. 357 ЦК України.
З урахуванням вищевикладеного підстави для задоволення позовних вимог про встановлення часток співвласників у праві спільної часткової власності на створене у відповідності до договору про спільну діяльність б/н від 12.07.1995 року майно в даному випадку відсутні.
Додані представником позивача до письмових пояснень б/н від 17.01.2012 року (а.с. 153-154) копії постанов Вищого господарського суду України (а.с. 156-161), враховуючи різнопредметність цих справ, не можуть бути взяті судом до уваги під час вирішення даного спору по суті.
Клопотання про витребування додаткових доказів по справі в порядку ст. 38 ГПК України від сторін не надходили.
У відповідності до п. 4 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Сторони вільні у наданні до суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
Таким чином, господарський суд, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спорів, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -
В позові відмовити.
Суддя Гетя Н.Г.
Повний текст рішення складено 25.01.2012 року.