03.01.2012 < копія >
20 грудня 2011 р. Справа № 2а/0470/6807/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді< суддя по справі >
при секретаріЛитвин Ю. Ю.,
за участю:
позивача -ОСОБА_2,
представника позивача -ОСОБА_3,
представника відповідача -Головей С.В., Золотухіної Н.І., Лісового А.В., Барбашова О.В.
третьої особи -Ковальчук В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 до Криничанської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області, третя особа - начальник МДПІ Ковальчук Віктор Іванович, про визнання дій незаконними, скасування акту перевірки та рішення про застосування штрафних санкцій, -
встановив:
Позивач, Фізична особа -підприємець ОСОБА_2, звернулась до суду з позовом до Криничанської МДПІ Дніпропетровської області, третя особа - начальник МДПІ Ковальчук Віктор Іванович, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення податкового органу про застосування штрафних санкцій від 31.05.11 №00015/1740/НОМЕР_1, визнати незаконними дії начальника МДПІ при призначені наказом від 21.04.11 №86 документальної невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_2 з питань взаємовідносин з виправною колонією №45 за період з 01.07.07 по 30.06.10, проведені названої перевірки, складанні акту, розгляді заперечень та винесені рішення, а також визнати незаконним та скасувати акт МДПІ від 13.05.11 №13/170/НОМЕР_1 про результати документальної невиїзної перевірки з питань взаємовідносин з Софіївською виправною колонією №45 за період з 07.07.07 по 30.06.10. Необхідність задоволення позову позивач мотивує тим, що перевірка проведена з порушенням вимог ст. 79 ПКУ та без наявності обставин, визначених ст.77-78 ПКУ, порушення, встановлені проведеною перевіркою не відповідають дійсним обставинам діяльності позивача. Так, нею не здійснювалась оптова торгівля тютюновими виробами, які реалізовувались ОСОБА_2 засудженим, котрі відбували покарання в колонії №45, що виступала як довірена особа засуджених по отриманню тютюнових виробів та перерахуванню їх коштів, тобто позивачем проводилась виключно роздрібна торгівля.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, наведених у позові, зазначивши також про винесення податковим органом спірного рішення з порушенням строків, визначених ст.250 ГК України, та про перевищення начальником МДПІ своїх владних повноважень, передбачених ч.4 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Відповідач, Криничанська МДПІ Дніпропетровської області, просив відмовити у задоволені позову з підстав, наведених у письмових запереченнях, зазначивши, зокрема, про дотримання податковим органом порядку проведення перевірки, наявність наказу на перевірку від 21.04.11 №86, який вручений позивачу. Також представником відповідача в судовому засідання зазначено, що право начальника податкової інспекції приймати рішення про застування штрафних санкцій, встановлених ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», прямо передбачено згаданим Законом та Порядком застосування фінансових санкцій, передбачених ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», затвердженим Постановою КМУ від 02.06.03 №790. Також представником відповідача зазначено, що проведеною перевіркою встановлений факт здійснення позивачем без відповідної ліцензії оптової реалізації тютюнових виробів Софіївській виправній колонії №45 на суму 398 725 грн., яка в подальшому реалізовувала придбаний товар кінцевим споживачам -засудженим, що підтверджується як договорами купівлі-проваджу, так і листом колонії №45 від 21.02.11 №45/4-726. Враховуючи здійснення позивачем оптової торгівлі тютюновими виробами без придбання ліцензій на оптову торгівлю, до неї спірним рішенням застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу в розмір 200 відсотків вартості отриманої партії товару, що відповідає вимогам абз.5 ч.2 ст.17 згаданого вище Закону, відтак рішення МДПІ є законним та скасуванню не підлягає.
3-тя особа на стороні відповідача -начальник Криничанської МДПІ Ковальчук Віктор Іванович, в судове засідання з'явився, просив суд відмовити у задоволені позову, зазначивши, що перевірка проведена на підставі наказу МДПІ від 21.04.11 №86 «Про проведення документальної невиїзної перевірки СПД -фізичної особи ОСОБА_2», який виданий ним, керуючись пп.79.1. ст. 79 ПКУ та враховуючи отримані відповіді від Софіївської СВК №45.
Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення сторін, 3-ї особи та свідка ОСОБА_1., дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи посадовими особами відповідача на підставі наказу від 21.04.11 №86 проведена документальна невиїзна перевірка з питань взаємовідносин фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 та Софійської виправної колонії №45 за період з 01.07.07 по 30.06.10. Результати проведеної перевірки Позивача оформлені актом від 13.05.11 за №13/170/НОМЕР_1, відповідно до висновків якого проведеною перевіркою встановлений факт здійснення ФОП ОСОБА_2 з 01.07.07 по 30.06.10 оптової торгівлі тютюновими виробами на загальну суму 398 725 грн. без придбання ліцензій на право здійснення оптової торгівлі тютюновими виробами, чим порушені вимоги ст. 15 Закону України «Про державне регулювання і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»№481/95-ВР (далі -Закон №481).
З посиланням на згаданий акт перевірки відповідачем прийнято рішення про застосування фінансових санкцій від 31.05.11 №00015/1740/НОМЕР_1, яким до позивача згідно з абз.5 ч.2 ст. 17 Закону №481 застосований штраф в розмірі 676 670 грн.
Суд, вирішуючи питання щодо правомірності та підставності спірного рішення, вважає за необхідне вказати на таке.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом тютюнових виробів на території України визначені Законом №481. За змістом ст.15 згаданого закону оптова торгівля тютюновими виробами можуть здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності виключно за наявності ліцензій. При цьому під оптовою торгівлею законодавець розуміє діяльність по придбанню і відповідному перетворенню товарів для наступної їх реалізації суб'єктам господарювання роздрібної торгівлі, іншим суб'єктам господарювання, а під роздрібною торгівлею - діяльність по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування.
Аналізуючи наведені положення, суд робить висновок, що основною ознакою, за якою оптова торгівля відрізняється від роздрібною торгівлі, є мета, з якою покупцем придбавається товар: якщо товар реалізується суб'єктом господарювання іншому суб'єкту для особистого використання останнім, тобто покупець є кінцевим споживачем, має місце -роздрібна торгівля, якщо ж покупець придбаває товар у суб'єкта господарювання для подальшої реалізації іншим суб'єктам, то має місце оптова торгівля.
Вивченням умов господарських взаємовідносин між позивачем та Софіївською виправною колонією №45, що склались за договорами купівлі-продажу № 5 від 18.01.07, №25 від 13.02.08, №9 від 27.01.09 та від 28.01.10, а також змісту специфікації до договорів та листа колонії від 21.02.11 №45/4-726 ( том 1 а.с.102) судом встановлено, що позивач продає, а Софіївська ВК №45 придбає тютюнові вироби. Покупець - колонія №45 здійснює оплату товару згідно специфікації договору за умови надходження бюджетного фінансування. В подальшому придбана у ОСОБА_2 продукція -тютюнові вироби, реалізується колонією №45 засудженим за їх особисті кошті. Зазначені обставини не спростовані допитаною судом в якості свідка ОСОБА_1., яка є головним бухгалтером Софіївською ВК №45. За змістом пояснень, наданим ОСОБА_1., тютюнові вироби придбавались для їх подальшої реалізації засудженим.
За викладених обставин, враховуючи, що Софіївська ВК №45 у взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_2 виступала покупцем тютюнових виробів з метою їх подальшої реалізації засудженим, а отже не для особистого використання, суд робить висновок, що ФОП ОСОБА_2 здійснювала саме оптову торгівлю, а тому мала придбати відповідну ліцензію.
Відповідно до ст. 17 Закону №481 у разі оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 1700 гривень. Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органами державної податкової служби та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України (ч.3 ст.17 Закону №481). Наведені положення не суперечать нормам ст.20 ПКУ, які визначають права органів державної податкової служби. Згідно з пп.20.1.40 п.20.1 ст.20 саме начальникам державних податкових інспекцій надано право застосовувати до платників податків фінансові санкції. Отже твердження позивача щодо відсутності у начальника МДПІ повноважень на застосування фінансових санкцій за виявлення факту відсутності ліцензії на здійснення оптової торгівлі тютюновими виробами є помилковим та не приймається судом до уваги.
Між тим, покликання позивача та його представника щодо порушення податковим органом порядку проведення перевірки є доречними та заслуговують на увагу. Так, правовідносини з приводу проведення органами державної податкової служби України документальних позапланових невиїзних перевірок унормовані ст.79 ПКУ, відповідно до якої документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст.77 та ст.78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п.75.1 ст.75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (п.79.1 ст.79). Згідно з п.79.2 ст.79 ПКУ документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки може бути прийняте податковим органом виключно в разі існування обставин, які передбачені ст.78 ПК, а розпочата така перевірка може лише за умови вручення відповідного наказу, а також письмового повідомлення платнику податку.
Зі змісту акту перевірки від 13.05.11 (том 1 а.с.25) та наказу на перевірку від 21.04.11 №86 (том 2 а.с.3) не вбачається, за наявністю яких обставин податковим органом була призначена та проведена перевірка позивача. Ані представники відповідача, ані 3-тя особа -начальник МДПІ, допитані в судовому засіданні, не навели суду, із наданням відповідних підтверджуючих документів, обставини, з якими законодавець пов'язує виникнення права у податкового органу на призначення перевірки платника податків. (п.78.1 ст.78 ПКУ).
Суд зауважує, що норми ПКУ не допускають проведення перевірки за відсутністю обставин, визначених ст.78 ПКУ. Отримання матеріалів, що не підтверджують дані обліку суб'єкта підприємництва, який вже був перевірений податковим органом, не є самостійною підставою для призначення позапланової перевірки. За змістом пп.78.1.1 п.78.1 ст. 78 ПКУ наслідком отримання інформації, що свідчить про можливі порушення платником податкові законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, є направлення податковим органом такому платнику обов'язкового письмового запиту. Лише в разі ненадання платником податків пояснень та їх документальні підтвердження протягом 10 робочих днів з дня тримання запиту, у контролюючого органу виникає право на призначення перевірки такого платника податку. Відповідачем не заперечується факт не направлення на адресу позивача відповідного запиту, належних та допустимих доказів в підтвердження здійснення необхідних дій відповідачем не надано.
При перевірки судом питання дотримання податковим органом умов, визначених пп.79.2 ст.79 ПКУ, за яких невиїзна перевірка може бути розпочата, суд виходить з того, що зазначені положення ПКУ мають застосовуватись з урахуванням положень пп.20.1.1 п.20.1 ст.20 ПКУ, котрими визначено, що письмові повідомлення надсилаються в порядку, встановленому ст.42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків).
Судом оглянуто повідомлення від 21.04.11 №1 про проведення перевірки позивача з 27.04.11 (том 1 а.с.94) та встановлено, що воно направлено не за 10 днів до дня запрошення, а отримано позивачем 28.04.11 (том 1 а.с.95), тобто вже після того, як МДПІ розпочалась перевірка. Як вбачається зі місту акту перевірки, відповідач в порушення наведених положень ПКУ, направивши на адресу платника податків поштою копію наказу на перевірку та повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки 21.04.11, розпочав перевірку 27.04.11.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що перевірка позивача, результати якої є спірними в даній справі, проведена з порушенням вимог ПКУ, а саме: за відсутністю обставин для її призначення та недотриманням умов її проведення, адже в порушення приписів ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, який прийняв спірне рішення, та третя особа не довели наявність обставин, визначених п.78.1 ст.78 ПКУ.
За ч.3 ст. 70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги, що відноситься в даному випадку до акту перевірки, складеного посадовими особами відповідача відносно позивача за результатами перевірки, підстави для проведення якої у податкового органу були відсутні. За викладених обставин спірне рішення про застосування фінансових санкцій є безпідставним.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити наступне. Частиною 3 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи зі змісту ч.1 ст.238 Господарського кодексу України, санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями. Штрафні санкції, передбачені Законом №481, належать до адміністративно-господарських санкцій, одним видом з яких є адміністративно-господарський штраф (ст.ст. 239, 241 Господарського кодексу України). Віднесення ПКУ штрафних санкцій, що застосовуються податковими органами, до грошових зобов'язань не змінює вид таких санкцій, який визначається в залежності від нормативно-правового акту, на підставі якого така санкціє застосовується.
Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені ст.250 Господарського кодексу України, згідно із якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Судом враховано, що з 01.01.11 положення ст.250 ГК України доповнені частиною другою, відповідно до якої дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи. Таким чином, з 01.01.11 на застосування податковим органом штрафних санкцій не поширюються положення ч. 1 ст. 250 ГК України щодо застосування санкцій в межах річного строку з дня порушення суб'єктом положень законодавства.
Між тим, застосовуючи штрафні санкції з урахуванням введених з 01.01.11 змін до ст.250 ГК, податковим органом має бути з'ясоване питання спливу строку застосування штрафних санкцій, що діяв до 01.01.11, за порушення, які були вчинені суб'єктами господарювання до 01.01.11. Адже, до правовідносин з приводу порушень, які були чинені до 01.01.11, та річний строк застосування штрафних санкцій за які станом на 01.01.11 сплинув, положення закону, що набрали чинності з 01.01.11 не застосовуються.
Як з'ясовано судом, позивачем здійснювалась господарська діяльність з оптової торгівлі без наявності відповідної ліцензій з 01.07.07 по 30.06.10. Враховуючи викладене, строк застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій, визначених Законом №481, сплинув у 2008, 2009 та 2010 роках, тобто до набрання чинності вищенаведених змін до положень ГК України. Таким чином, судом при розгляді справи встановлено, що фінансові санкції застосовані суб'єктом владних повноважень з порушенням законодавчо визначених строків, а отже неправомірно.
Враховуючи наведене, спірне рішення про застосування фінансових санкцій від 31.05.11 №00015/1740/НОМЕР_1 підлягає скасуванню, як безпідставне та противоправне.
Позовні вимоги в частині визнання незаконними дії начальника МДПІ при призначені наказом від 21.04.11 №86 документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_2 з питань взаємовідносин з виправною колонією №45 за період з 01.07.07 по 30.06.10, проведені названої перевірки, складанні акту, розгляді заперечень та винесені рішення задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
За змістом ст.79 ПКУ саме керівник податкового органу уповноважений приймати рішення у вигляді наказу про проведення перевірки, участь керівника відповідного податкового органу державної податкової служби у розгляді заперечень платника податків до акту перевірки є обов'язковою (п.86.7 ст.86 ПКУ). Отже оскаржувані дії начальника МДПІ узгоджуються з наданими йому податковим законодавством повноваженнями. Наслідком вчинення керівником податкового органу означених дій є видання таких актів індивідуальної дії, як-то наказу на перевірку, податкових повідомлень-рішень, рішень про застосуванні штрафних санкцій. У разі незгоди платника податків із такими актами індивідуальної дії оскарженню до суду підлягають саме згадані акти, адже саме в наслідок їх реалізації у платника виникають певні обов'язки та можуть бути порушені права та інтереси.
Вимога позивача про визнання незаконним та скасування акту перевірки від 13.05.11 №13/170/НОМЕР_1 також задоволенню не підлягає. Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У розумінні п.1 ч.1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) -це публічно правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Із системного аналізу ч. 2 ст. 2 та п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України випливає, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Під нормативно-правовими актами розуміються рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб, і які призначені для неодноразового застосування щодо цього коло осіб. Під правовими актами індивідуальної дії розуміються рішення, які є актами одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації. Конституційним Судом України зазначено, що за своєю природою ненормативні акті, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
За змістом ст. 86 ПК актом документальної невиїзної перевірки слід вважати службовий документ, який підтверджує факт проведення такої перевірки посадовими особами податкового органу і є носієм доказової інформації про обставини діяльності платника щодо дотримання ним податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Тобто сам по собі акт перевірки, як і додатки до нього, не породжують для позивача будь-яких обов'язків, не носять обов'язкового характеру для нього, не встановлюють, не припиняють та не змінюють правовідносини, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для визнання акту недійсним.
Акт перевірки є підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування фінансових санкцій у разі виявлення порушень, які і породжують для позивача відповідні негативні наслідки та можуть бути оскарженні. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, враховуючи, що перевірка позивача проведена відповідачем безпідставно, з порушенням умов її проведення, а штрафні санкції застосовані спірним рішенням з порушенням законодавчо визначених строків, оскаржуване рішення підлягає визнанню противоправним та скасуванню. Справа в частині позовних вимог щодо скасування акту перевірки з огляду на положення п.1 ч.1 ст.157 КАС України підлягає закриттю, в частині визнання незаконними дій начальника Криничанської МДПІ позов підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати противоправним та скасувати рішення Криничанської державної податкової інспекції Дніпропетровської області про застосування фінансових санкцій від 31.05.11 №00015/1740/НОМЕР_1.
Позовні вимоги в частині визнання незаконними дій начальника Криничанської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області залишити без задоволення.
В іншій частині позовних вимог провадження в адміністративній справі закрити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 (податковий номер НОМЕР_1) витрати по оплаті судового збору (державного мита) в сумі 1 (одна) грн. 15 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, визначеними ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 23 грудня 2011 року
Суддя < (підпис) >
< Список >
< Список >
< Список >А.О. Коренев
< Текст >