Справа № 2-2428/11
09.02.2012 року м. Сімферополь
Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого - судді Берберова Д.М.,
при секретарі Аблаєві С.С.,
за участю: - позивачки за первісним позовом - ОСОБА_1;
- представника позивача - ОСОБА_2;
- відповідачів за первісним позовом - ОСОБА_3, ОСОБА_4;
- представника ОСОБА_3. ОСОБА_5 - ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, про стягнення суми боргу, та позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1, про визнання договорів позики недійсними,
ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, про стягнення суми боргу. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона надала у борг ОСОБА_3 кошти у розмірі 4 650 доларів США строком до 17.12.2010 року та 15 000 доларів США строком до 30.07.2011 року, проте відповідачка ОСОБА_3 кошти у встановлений строк не повернула. Крім того, 31.12.2010 року ОСОБА_1 надала у борг ОСОБА_5 20 000 доларів США, строком до 01.04.2011 року. зазначені кошти також не були повернути у встановлений у розписці строк. Розпискою від 30.05.2011 року ОСОБА_3 поручилась перед ОСОБА_1 за борг свого сина - ОСОБА_5 Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надали на ім'я ОСОБА_1 довіреність на оформлення документів на домоволодіння, проте витрати, які вона понесла їй не відшкодували, у зв'язку з чим просить стягнути з них також витрати на оформлення документів у розмірі 4 658,32 гривен.
ОСОБА_5 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1, про визнання вищезазначених договорів позики недійсними. Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначені розписки були написані під впливом погроз. Також гроші за зазначеними розписками не передавались. Фактично було отримано ОСОБА_3 тільки сума у розмірі 3 150 доларів США.
Ухвалою суду від 20.12.2011 року вищезазначені позовні вимоги були об'єднані в одне провадження.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник свої позовні вимоги підтримали в повному обсязі, наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених у позовної заяві. Позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не визнали, вважали їх безпідставними. Зазначали, що гроші були передані у загальному розмірі 39 650 доларів США.
ОСОБА_3 та її представник - ОСОБА_6, який також діє як представник ОСОБА_5, позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, зазначили, що фактично з усієї зазначеної суми фактично було передано тільки 3 150 доларів США, а розписки стосовно іншої суми були написані під впливом погроз з боку ОСОБА_1, яка погрожувала висилити їх з будинку та посадити у тюрму ОСОБА_5 У зв'язку з наведеним просили позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення, задовольнив вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ОСОБА_3 стосовно факту написання розписки від 30.05.2011 року щодо погашення заборгованості ОСОБА_5 зазначила, що не знала не про який борг свого сина, а підписуючи розписку мала на увазі борг у розмірі 3 150 доларів США.
ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначив, що нічого ні про які гроші не знав, а дізнався вже після того, як виникло питання щодо їх стягнення.
Вислухавши сторони та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_3 виходячи з наступного.
Відповідно до розписки від 17.09.2010 року ОСОБА_1 надала у борг ОСОБА_3 4 650 доларів США, строком до 17.12.2010 року, та відповідно до розписки від 17.09.2010 року надала ще 15 000 доларів США, строком до 30.07.2011 року.
Як вбачаться з розписки від 31.12.2010 року, ОСОБА_1 надала у борг ОСОБА_5 гроші у розмірі 20 000 доларів США, строком повернення до 01.04.2011 року.
Згідно з розписки від 30.05.2011 року ОСОБА_3 зобов'язалась віддати борг ОСОБА_5 у повному обсязі, а також повернути всі витрати, понесені ОСОБА_1 на оформлення документів на приватизацію земельної ділянки та будинку.
Довіреністю від 17.09.2010 року ОСОБА_3 доручила ОСОБА_1 продавати земельну ділянку та домоволодіння, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Довіреністю від 01.04.2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уповноважили ОСОБА_1 представляти їх інтереси у всіх установах стосовно купівлі-продажу земельної ділянки та домоволодіння, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена довіреність була скасована заявою від 06.12.2011 року.
Відповідно до квитанцій за послуги БТІ з боку ОСОБА_1 було сплачено за оформлення документації та інформаційно-консультативні послуги 2 620,32 гривен. 70 гривен за послуги ксероксу, та було обмінене 400 доларів США.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, якій посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1049-1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлено договором.
Статтею 1053 ЦК України встановлено, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).
Відповідно до положень статті 535 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Оскільки відповідно до ст. 99 Конституції України і Указу Президента України від 25.08.1996 року № 762/96 « Про грошову реформу в Україні» грошовою одиницею і єдиним законним засобом платежу на території України є гривня, у зв'язку з чим стягненню підлягає борг в національної валюті за курсом НБУ на день стягнення, тобто 100 доларів США дорівнює 798,99 гривен (19 650 доларів США дорівнює 157 001,54 гривен, 20 000 доларів США дорівнює 159 798 гривен). У зв'язку з чим стягненню підлягають саме зазначені суми.
Керуючись положеннями ч. 1 ст. 553 ЦК України, відповідно до якої за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно з ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, про стягнення суми боргу у розмірі 159 798 гривен солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_5
Що стосується вимог щодо стягнення витрат на оформлення документів, то вони підлягають частково виходячи з наступного.
В матеріалах справи наявні квитанції щодо сплати 2 620,32 гривен за послуги БТІ, інших належних доказів понесення витрат до суду не надано. Суд не може прийняти як належний доказ понесення витрат, пов'язаних з виконанням доручення квитанцію на послуги ксероксу на 70 гривен та обмін валют у розмірі 400 доларів США.
Згідно з положеннями ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ст. 1000 ЦК України), у зв'язку з чим витрати на оформлення документів у БТІ підлягають стягненню у розмірі 2 620,32 гривен солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3, тобто з осіб. яки надали довіреність на оформлення документів.
Що стосується вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1, про визнання договорів позики недійсними, то вони не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 229 ЦК України).
Підставою недійсності правочину згідно зі статтею 230 ЦК України є обставини, в яких одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (ч. 1 ст. 233 ЦК України).
Згідно з положеннями ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
За принципами змагальності та диспозитивності цивільного процесу, встановленими статтями 10, 11 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, з наданням суду належних і допустимих доказів, обсяг яких сторона визначає самостійно.
Відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до п. 20 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - Постанова) правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна.
Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі (п. 21 Постанови).
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до п.п. 22, 23 Постанови, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Відповідно до відмовного матеріалу № 5210, Постановою про відмову у порушені кримінальної справи, відносно ОСОБА_1 було відмовлено у зв'язку з відсутністю складу злочину, передбаченому ст. 129 КК України.
Жодних належних доказів того, що зазначені розписки були написані під впливом помилки, обману, насильства, в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною та під впливом тяжкої обставини, до суду не надано.
Пояснення ОСОБА_3 про те, що вона написала першу розписку під впливом тяжких обставин, а інші під впливом погроз, суд не приймає до уваги та відноситься до них критично, та оцінює це як спосіб уникнути цивільно-правової відповідальності за грошовими зобов'язаннями.
Жодних доказів наявності тяжких обставин з боку ОСОБА_3 до суду не надано. Також не надано доказів написання розписок під впливом погроз.
Жодних належних доказів того, що фактично гроші не передавались до суду не надано.
Жодних свідків, яки могли засвідчити факт погроз з боку ОСОБА_1 відносно ОСОБА_5 суду не заявлялось, а свідки, зазначені з боку ОСОБА_3 могли засвідчити тільки факт погроз з боку ОСОБА_1 вже після написання розписок за фактом неповернення грошей.
З урахуванням наведеного, а також того. що судом під час розгляду справи не встановлено розбіжностей між волевиявленням осіб під час написання розписок та їх внутрішній волі, під час написання розписок ОСОБА_5 та ОСОБА_3 спрямували свої дії саме на отримання грошей від ОСОБА_1, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 217, 218 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, про стягнення суми боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 та користь ОСОБА_1 - 157 001 гривен 54 копійки.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 - 159 798 гривен.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 - 2 620 гривен 32 копійки.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користю ОСОБА_1 судові витрати у розмірі по 800 гривен з кожного.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 100 гривен.
Позов ОСОБА_5 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1, про визнання договорів позики недійсними - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяті днів після проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя