79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
12.01.12 Справа№ 5015/7235/11
За позовом: Приватного акціонерного товариства “Авіакомпанія “Міжнародні авіалінії України”, м. Київ
до відповідача: Державного авіапідприємства “Львівські авіалінії”, м. Львів
про: стягнення 242149,38грн.
Суддя Н.Г. Левицька
Секретар судового засідання: О.В. Старостенко
В судовому засіданні взяли участь представники сторін:
Позивача: Карпенко С.Д.;
Відповідача: не з'явився;
Представникам присутніх сторін роз'яснено їх права і обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
Від здійснення технічного запису судового процесу представники сторін відмовились. Відводів не заявлено.
Суть спору:
Позовні вимоги заявлено Приватним акціонерним товариством “Авіакомпанія “Міжнародні авіалінії України” до Державного авіапідприємства “Львівські авіалінії” про стягнення 242149,38грн.
Ухвалою суду від 05.12.2011р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 20.12.2011р. В зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, ухвалою суду від 20.12.2011р. розгляд справи відкладено на 12.01.2012р.
Представник позивача в судовому засіданні 12.01.2012р. позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити та подав обґрунтування позовних вимог (вх. №652/12 від 12.01.2012р.).
Відповідач в судове засідання 12.01.2012р. повторно явки повноважного представника не забезпечив, письмового пояснення на позов не подав, причин невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до пункту 3.6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 (зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.
В пункті 11 Інформаційного листа “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом, згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Вказане підтверджується пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".
Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України -за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:
Відповідно до укладеної 17.01.2001р. між Приватним акціонерним товариством “Авіакомпанія “Міжнародні авіалінії України” та Державним авіапідприємством “Львівські авіалінії” двосторонньої угоди № 026/ІВ/№19, Відповідач здійснював на власних бланках продаж авіаперевезень на рейси Позивача.
За щомісячними результатами таких перевезень позивач, на підставі польотних купонів з авіаквитків, виставляв Відповідачу в доларах США рахунки (інвойси), які останній мав оплати у гривнях відповідно до п. 5. Додатку 1 до Угоди впродовж 14 днів.
Проте, починаючи з листопада 2009р. відповідач припинив здійснювати оплату за реалізовані перевезення.
Станом на 31.08.2011р. через невиконання своїх зобов'язань щодо своєчасного та належного перерахування коштів за реалізовані авіаперевезення за Угодою у відповідача виникла заборгованість перед Позивачем на загальну суму 30 333,89 доларів США, що підтверджується виставленими рахунками-інвойсами та купонами авіаквитків та складає з врахуванням курсу НБУ на 15.11.2011 року 242 149,38 гривень.
В порядку досудового врегулювання спору, позивачем було направлено відповідачу претензію №14.2.13-2/11 від 16.09.2011р., відповідно до якої пропонував в добровільному порядку погасити заборгованість. Однак, претензія залишена Відповідачем без відповіді та задоволення.
29.09.2011р. позивачем було надіслано на адресу відповідача Повідомлення про негайне припинення угоди на підставі п. 10.2 Угоди № 026/ІВ/№19 від 17.01.2001р., у зв'язку із затримкою платежів та невиконання договірних зобов'язань.
При прийнятті рішення у даній справі, суд виходив з наступного:
У відповідності до вимог ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Таким чином, підстави виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) встановлені ст. 11 ЦК України, зокрема, вони виникають з договорів, тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами договору.
Відповідно до вимог ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
ч.2 ст.193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем при наданому йому праві та можливостях не подано заперечення стосовно заявлених вимог та доказів погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.
Судові витрати покладаються на відповідача повністю.
Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 625, 627 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст.33,34,44,49,75,82,84 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задоволити.
2. Стягнути з Державного авіапідприємства “Львівські авіалінії” (ідентифікаційний код 01130644, м. Львів, Аеропорт ЦА) на користь Приватного акціонерного товариства “Авіакомпанія “Міжнародні авіалінії України” (ідентифікаційний код 14348681, м. Київ, вул. Лисенка, 4) 242149,38грн. заборгованості та 4843,00грн. судового збору.
Наказ видати відповідно до вимог ст.116 ГПК України.
Рішення виготовлено та підписано 17.01.2012р., вступає в законну силу за вимогами ч.3 ст. 85 ГПК України.
Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом ХII ГПК України.
Суддя Левицька Н.Г.