ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 22/50823.01.12
За позовом Приватного підприємства «Раном»
до 1. Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»
2. Приватного підприємства «Ратмир-Соло»
про визнання договору поруки припиненим
Суддя Самсін Р.І.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1. (довіреність № 59 від 26.12.2011р.);
від відповідача-1: ОСОБА_2. (довіреність № 69 від 12.11.2010р.);
В судовому засіданні 23.01.2012р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Приватне підприємство «Раном»(надалі ПП «Раном», позивач) звернулось до суду з позовом про визнання припиненим договору поруки від 15.07.2008р. № 825-СК, що укладений між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк»та Приватним підприємством «Свічколап».
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність підстав вважати припиненим договір поруки від 15.07.2008р., яким забезпечені вимоги ВАТ «Морський транспортний банк»(ПАТ «Марфін Банк») за кредитним договором № 76/К від 27.09.2005р. укладеним з Приватним підприємством «Свічколап трейдінг»(ПП «Ратмир Соло»).
Відповідач-1 відзиву на позов не надав, в судовому засіданні представник заперечував проти задоволення позовних вимог, стверджуючи, що спір про стягнення заборгованості на підставі укладеного договору поруки вирішено в судовому порядку. .
У отриманому від відповідача-2 відзиві на позов, останній позов вважав обґрунтованим та просив розгляд справи здійснювати за відсутності повноважного представника підприємства.
Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -
15 липня 2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк»(правонаступником якого є ПАТ «Марфін Банк», відповідач-1 у справі) та ПП «Свічколап»(правонаступником якого є ПП «Раном», позивач у справі) укладено договір поруки № 825-СК, згідно з яким поручитель (позивач у справі) зобов'язувався перед кредитором (відповідачем-1 у справі) за виконання ПП «Свічколап трейдінг»(правонаступником якого є ПП «Адонатєп»та згодом ПП «Ратмир Соло») зобов'язань за кредитним договором № 76-К від 27.09.2005р., відповідно до якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії з лімітом заборгованості 1 500 000 доларів США терміном погашення по 27 вересня 2010р. включно, на поповнення обігових коштів, фінансування витрат на ремонт виробничих і офісних приміщень, придбання нерухомого майна із сплатою 14, 5% річних, за фактичний період користування кредитом (із розрахунку 360 календарних днів у році) від фактичної суми заборгованості за кредитом, а позичальник зобов'язується в розмірі, на умовах та в строки, визначені у кредитному договорі повернути кредитору кредит, сплатити відсотки за користування кредитом, а також сплатити комісії, штрафи та пені передбачені умовами кредитного договору.
Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).
Згідно з п. 1.4 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.
Заявлені позивачем вимоги щодо наявності підстав для визнання припиненим договору поруки в судовому порядку, з підстав передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України, суд визнає необґрунтованими при врахуванні наступного.
У ст. 553 Цивільного кодексу України, поруку визначено як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, і в даному випадку, порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання - своєчасного виконання договору фінансового лізингу.
Частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
За змістом ст. 509 цього кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.
Статтею 598 кодексу визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
У договорі поруки від 15.07.2008р. № 825-СК сторони обумовили, що одностороння зміна умов цього договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань за цим договором не допускаються (п. 4.4); дострокове розірвання договору здійснюється за письмовою згодою сторін (п. 4.5); договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором і за цим договором (п. 4.6).
Таким чином, оскільки а ні положення чинного законодавства, а ні умови укладеного між сторонами договору не передбачають права вимоги однієї із сторін (в односторонньому порядку) щодо припинення зобов'язань по договору поруки, передбачені статтею 559 Цивільного кодексу України підстави припинення поруки застосовуються поза судовим розглядом, що відповідно обумовлене і моментом припинення зобовязання який настає в силу положень закону та не залежить від вирішення судом відповідного спору.
Припинення правовідносин (зобов'язань) здійснюється у спосіб, визначений договором чи законом. Заявлені позивачем вимоги не відповідають визначеним законом способам захисту судом цивільних прав.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно зі ст. 16 цього Кодексу, може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
Припинення правовідношення застосовується, як правило, у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов'язків і до них відносяться позови про розірвання цивільно-правових договорів та інші.
Главою 50 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік підстав припинення зобов'язання.
При вирішенні спору суд насамперед враховує, що ні частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України, ні договором поруки не передбачено припинення поруки за рішенням суду у випадку непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Такі вимоги, за висновком суду, не відповідають визначеним законом способам захисту цивільних прав.
Заявлені позовні вимоги, спрямовані на встановлення факту, що має юридичне значення, який може встановлюватись господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
Про неналежність обраного позивачем способу захисту свідчать і його ж посилання на відповідну судову практику (постанову Вищого господарського суду України від 29.01.2009р. по справі № 11/024-07/14, де розглядались вимоги про стягнення заборгованості, що виникли з договору поруки.
Вимога про визнання договору припиненим не є вимогою про визнання права, оскільки відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, 20 ГК України способи захисту прав по своїй суті -це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушення суб'єктивного права, а договір не підпадає під категорію конкретного суб'єктивного права.
Спосіб захисту права «визнання права»застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб'єктивного права. Згідно зі ст. 626 ЦК України договір -це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір -це більш широка юридична категорія, яка включає в себе не одне суб'єктивне право, є підставою виникнення прав та обов'язків…, у зв'язку з чим, його не можна ототожнювати із суб'єктивним правом.
У п. 39 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 12.03.2009, № 01-08/163 вміщена відповідь на запитання чи повинен господарський суд у розгляді справи за позовом, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, відмовляти в задоволенні такого позову або ж припиняти провадження у справі здійснено посилання на постанови Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 № 10/732 де викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.
Аналогічні питання порушені також і у п. 14 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344, п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 № 01-8/2229 і п. 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482.
При врахуванні викладеного, позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Р.І. Самсін
дата підписання рішення 27.01.2012