73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
16.01.2012 Справа № 5024/2245/2011
Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Горголь О. М. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Комунального підприємства "Житловик-Свєтлово", м. Каховка Херсонської області
до Каховського колективного торгівельно-виробничого підприємства "Меліоратор", м. Каховка Херсонської області
про розірвання договору оренди
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача: ОСОБА_1 дов. № б/н від 16.12.2011р., представник, Форощук О. І., директор.
Комунальне підприємство "Житловик-Свєтлово" (позивач) звернулось до господарського суду з позовом про розірвання договору № 15 оренди комунального майна м. Каховка, ж/л Свєтлово площею 657,3 кв.м., що знаходиться на балансі позивача і розміщене за адресою: пр-т Ворошилова, 3.
В ході попередньго судового засідання позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі. В судове засідання 16 січня 2012 року представник позивача не прибув, причини неявки не повідомив.
Відповідач проти позову заперечує у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві.
Термін розгляду справи за клопотанням відповідача було продовжено на п»ятнадцять днів.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників, які прибули в судове засідання, суд
01 січня 2010р. між комунальним підприємством "Житловик-Свєтлово" (позивач,
Орендодавець) та Каховським колективним торгівельним виробничим підприємством
"Меліоратор" (відповідач, орендар) укладено договір оренди комунального майна територіальної громади міста Каховки №15 (далі -договір), за яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно за адресою м.Каховка, ж/л Свєтлово площею 657,3 кв.м., що знаходиться на балансі орендодавця і розташоване за адресою: пр-т Ворошилова, 3.
Згідно п. 2.1 договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна. За умовами п.2.3. договору обов»язок щодо складання акта приймання-передачі покладається на орендодавця.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, пояснення представників сторін, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав:
- п. 6 ст. 283 Господарського кодексу України встановлено, що відносин оренди застосовується відповідні положення Цивільного кодексу з урахуванням особливостей, передбачених кодексом.
Правове визначення основних положень, що регулюють правовідносини найму (оренди) встановлено главою 58 Цивільного кодексу України.
Правові засади організаційних відносин, пов'язаних з передачею в оренду майна, яке зокрема перебуває у комунальній власності та майнових відносин між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності, встановлені Законом України “Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 № 2269-ХІІ.
Як вже зазначалось, передача майна, згідно розділу 2 договору оренди, повинна відбуватись за умови підписання акту приймання-передачі, в якому відображається технічний стан об'єкту оренди та ступінь його придатності для використання за прямим призначенням. Акт приймання - передачі є невід'ємною частиною договору оренди.
Позивачем не надано доказів передачі майна відповідачу за актом приймання - передачі, як того вимагають умови договору.
Крім того, згідно з частиною 2 статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений строком на три і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
В п. 10.1 договору оренди сторони визначили, що договір діє з 01.01.2010 р. до 30 грудня 2014р.
Отже, сторони визначили строк дії договору п»ять років, а відтак, договір мав бути нотаріально посвідченим.
Судом встановлено, що спірний договір не був нотаріально посвідчений.
Відповідно до положень статті 220 ЦК України, у випадку не дотримання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.
Більш того, частиною 1 ст. 210 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, правочин підлягає державній реєстрації, і такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації .
Статтею 794 ЦК України передбачено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладений на строк не менше ніж три роки, підлягає державної реєстрації .
Отже, спірний договір повинен бути не лише нотаріально посвідчений, а й зареєстрований.
Відповідно до п. 1 Тимчасового порядку державної реєстрації право чинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 671, державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог Цивільного кодексу України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів.
Згідно з п. 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням .
Відповідно до положень ч. 3 ст. 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації .
Отже, правила ст. 220 ЦК України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.
Аналогічну правову позицію про те, що правила ст. 220 ЦК не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки, висловлено у постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2011 року у справі №2-17/604-2009.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що договір оренди не пройшов державної реєстрації, він вважається неукладеним, не має юридичної сили, та не породжує у сторін ні прав, ні обов'язків.
16 січня 2012 року відповідачем було заявлено клопотання про призначення криміналістичної (почеркознавчої) експертизи. Суд відмовляє в задоволенні вищевказаного клопотання, оскільки проведення вищевказаної експертизи не стосується предмету спору.
З огляду на неявку представника позивача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов»язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об»єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез»явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов»язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Приймаючи до уваги вищевикладене, а також дослідивши надані докази та вислухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними документальними доказами правомірність заявлення вимог щодо розірвання договору оренди.
З огляду на викладене, в позові слід відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем, згідно ст. 49 ГПК України.
На підставі вищезазначених норм права та керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд:
В задоволенні позову відмовити.
Суддя В.В.Людоговська
Повне рішення складено 24.01.2012 р.