Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77
Іменем України
м. Київ "20" червня 2006 р. 14 год. 10 хв. Справа № 120/9а-06
Господарський суд Київської області в складі судді Євграфової Є.П., при секретарі Богачов М.Ю., розглянувши справу
За позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Київ
до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка, с. Тростинка, Васильківський район
про стягнення 27 154,25 грн.,
за участю представників:
позивача:Пуш Н.М., довір. № 03-3/17 від 06.02.2006р.,
відповідача:Дужа Г.М., довір. № 163 від 19.06.2006р.,
обставини справи:
до господарського суду Київської області надійшла позовна заява № 03-193/419 від 19.05.2006 року Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі -Позивач) до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка (далі -Відповідач) про стягнення 27 154,25 грн., з яких 26 968,95 грн. адміністративно-господарських санкцій за недотримання в 2005 році встановленого у відповідності зі ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу робочих місць на підприємстві відповідача та 185,30 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Відповідач у запереченнях проти адміністративного позову зазначив, що позовні вимоги не визнає, оскільки його підприємство в 2005 році виконало покладені на нього обов'язки та забезпечило необхідні умови праці для інвалідів, що підтверджується звітами про наявність вакансій по формі № 3-ПН, але відповідними органами по працевлаштуванню інвалідів, інваліди з метою їх працевлаштування до відповідача не направлялись.
В судовому засіданні відповідач підтримав доводи, викладені у запереченнях проти адміністративного позову.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, судом встановлено:
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Зі звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2005 рік, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників протягом вказаного періоду становила 161 працівник, у зв'язку з чим норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875-ХІІ складає 6 робочих місць, проте, в звіті за формою 10-ПІ за 2005 рік зазначено -5 робочих місць, що не відповідає фактичним обставинам справи.
Враховуючи дані, викладені в звіті, позивач дійшов висновку про те, що відповідачем не дотримано встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році, оскільки на підприємстві відповідача працевлаштовано одного інваліда, а відтак зобов'язаний сплатити штрафні санкції за 4 робочих місця не зайнятих інвалідами в сумі 26 968,95 грн.
Проте, з таким висновком погодитись не можна.
Як встановлено судом, фактична кількість працюючих інвалідів у відповідача складає 1 особу, отже відповідачем, з огляду на розмір нормативу, встановленого статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не працевлаштовано 5 інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, середньорічний розмір заробітної плати на підприємстві відповідача склав 5 394 грн., в зв'язку з чим адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом має складати 26 970 грн., а не 26 968,95 грн., як зазначено позивачем.
Крім того, пунктом 2 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» (далі - Положення) передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач відповідно до встановленого на його підприємстві нормативу для працевлаштування інвалідів на 2005 рік, створив відповідну кількість робочих місць, про що на протязі всього 2005 року інформував Тростинську сільську раду та Васильківський міськрайонний центр зайнятості, а також здавав звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН за 2005 рік, де в графі «окрема категорія громадян у рахунок броні, а також інваліди, пенсіонери, студенти інші»зазначено всього п'ять інвалідів.
Проте, ні з центру зайнятості, ні з сільради громадян-інвалідів на роботу направлено не було, про що свідчать листи Васильківського міськрайонного центру зайнятості № 376 від 05.06.2006 року та довідка Тростинської сільської ради № 176 від 05.06.2006 року.
Пункт 14 Положення зазначає, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітнім, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньо облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст.18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Крім того п.10 Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Таким чином, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, а такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону.
Враховуючи вищевикладене, у підприємства виникає обов'язок працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції державної служби зайнятості, органів Мінсоцзахисту, місцевих Рад народних депутатів, громадських організацій інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 КАС України письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів направлення інвалідів до відповідача з метою працевлаштування та докази того, що їм було відмовлено у працевлаштуванні.
Навпаки, як підтверджується звітами відповідача про наявність вакансій за формою 3-ПН за 2005 рік, у відповідача були в наявності вільні робочі місця для інвалідів за вказаний період, тобто відповідач виконав всі передбачені чинним законодавством умови для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З огляду на те, що відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність інвалідів, які бажають працевлаштовуватись, а відтак суд вважає позовні вимоги неправомірними, в зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до п. 4 ст. 94 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.
Беручи до уваги викладене вище, керуючись ст. ст. 158, 161, 163, 167 та п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд -
В позові відмовити.
Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку: заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України -з дня складання в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Є.П. Євграфова