"30" вересня 2008 р.
Справа № 6/46-08-2162
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Бєляновського В.В.,
Суддів: Шевченко В.В.
Мирошниченко М.А.
при секретарі - Волощук О.О.,
за участю представників:
Від позивача: Сімон А.А.
Від відповідача: Горжеєва О.Г.
Від КП “ОМБТІ та РОН»: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Фірми “Київ» у вигляді ТОВ
на рішення господарського суду Одеської області
від 30.07.2008 року
у справі № 6/76-08-2162
за позовом: Фірми “Київ» у вигляді ТОВ
до відповідача: Одеської міської ради
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»
про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва за адресою:
м. Одеса, пл. Грецька, 1
У червні 2008 року ТОВ “Фірма “Київ» звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунального підприємства “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва -інженерну споруду «стіна в ґрунті», що розташована за адресою: м. Одеса, площа Грецька, 1.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.02.2004р. № 118 «Про заходи щодо здійснення комплексної реконструкції Грецької площі в м. Одесі» позивач був призначений генеральним замовником з реконструкції Грецької площі у м. Одесі. 13.04.2004 року відповідачем позивачу було видано дозвіл на виконання будівельних робіт № 183/04 з підготовки реконструкції Грецької площі, за яким позивач збудував спірний об'єкт нерухомості. Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 127 від 27.04.2005 року попереднє рішення № 118 від 26.02.2004р. було скасовано. Рішенням господарського суду м. Києва від 21.12.2005р. у справі № 6/883 позивачу встановлено особистий постійний земельний сервітут на земельній ділянці на Грецькій площі з правом спорудження підземних будівель та споруд на земельній ділянці з опорою на сусідню земельну ділянку. А тому позивач вважав за необхідне звернутися до господарського суду з цим позовом за захистом свого майнового права. Правовими підставами свого позову позивач визначив ст. 16, ч.ч. 1, 3 ст. 331 та ст. 392 ЦК України.
Відзиви на позовну заяву від відповідача і третьої особи не надходили.
Рішенням господарського суду Одеської області від 30.07.2008 року у справі (суддя - Демешин О.А.) у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі з мотивів необґрунтованості позовних вимог.
Судове рішення мотивовано тим, що на момент вирішення даного спору інженерна споруда “стіна в ґрунті» як нова річ ще не є створеною. Позовних вимог про визнання права власності на матеріали, які були використані в процесі її будівництва позивачем не заявлено. Абзацем 2 ч. 3 ст. 331 ЦК України передбачена можливість лише укладення договору щодо об'єкта незавершеного будівництва, а не визнання за особою права власності на такий об'єкт. Оскільки позивач не мав права власності на об'єкт незавершеного будівництва, то це відсутнє право будь - яка особа не могла й оспорювати. А тому заявлені позовні вимоги з підстав передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 331, 392 ЦК України не можуть бути задоволені.
В апеляційній скарзі ТОВ “Фірма “Київ» просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. При цьому скаржник посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення господарський суд неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи і тому зробив висновки, що не відповідають обставинам справи.
Відзиви на апеляційну скаргу від відповідача та третьої особи не надходили.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 118 від 26.02.2004 року «Про заходи щодо здійснення комплексної реконструкції Грецької площі в м. Одесі» ТОВ “Фірму “Київ» було визначено замовником робіт з реконструкції та благоустрою Грецької площі та зобов'язано розробити на підставі технічних умов, архітектурно - планувального і реставраційного завдання проект реконструкції Грецької площі і погодити його в установленому порядку; до початку реконструкції оформити в інспекції Держархбудконтролю дозвіл на здійснення будівельних робіт та оформити землекористування у встановленому законом порядку.
13.04.2004 року інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю м. Одеси ТОВ “Фірмі “Київ» було видано дозвіл № 183/04 на виконання підготовчих робіт з реконструкції Грецької площі; встановлення типової огорожі; перенос інженерних мереж та споруд, відповідно до проектної документації, затвердженої та зареєстрованої за № 118 від 26.02.2004 року.
Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 177 від 27.04.2005 року, враховуючи що до теперішнього часу ТОВ “Фірма “Київ» не розробила та не погодила проектну документацію для комплексної реконструкції Грецької площі, проте самовільно без проектної документації та без дозволу інспекції держархбудконтролю розпочала будівельні роботи із влаштуванням підземної автостоянки, не реагує на приписи цієї Інспекції про припинення самовільних будівельних робіт без узгодженої та затвердженої проектної документації, попереднє рішення виконкому міськради № 118 від 26.02.2004 року було скасовано.
Рішенням господарського суду м. Києва від 21.12.2005р. у справі № 6/883 ТОВ “Фірмі “Київ» встановлено особистий постійний земельний сервітут на земельній ділянці загальною площею 0,7 га на Грецькій площі в м. Одесі з правом, зокрема, спорудження підземних будівель та споруд на земельній ділянці з опорою на сусідню земельну ділянку.
Згідно з положеннями ст. 24 Закону України “Про планування і забудову територій» (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин) фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).
Фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об'єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації.
До заяви додається документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або документ про згоду власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки. Перелік інших документів та матеріалів, необхідних для отримання дозволу на будівництво, які додаються до письмової заяви, порядок їх розгляду визначаються регіональними правилами забудови.
Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.
Дозвіл на будівництво надається на підставі комплексного висновку щодо відповідності запропонованого будівництва містобудівній документації, державним будівельним нормам, місцевим правилам забудови (далі - комплексний висновок).
Комплексний висновок і проект рішення про дозвіл на будівництво готуються спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури протягом місяця від дня звернення заінтересованої особи. У випадках, передбачених регіональними або місцевими правилами забудови, комплексний висновок готується з урахуванням висновків відповідних землевпорядних, природоохоронних, санітарних та інших органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Свої висновки зазначені органи надають протягом двох тижнів від дня звернення спеціально уповноваженому органу з питань містобудування та архітектури.
Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не є документом, що засвідчує право власності чи право користування (оренди) земельними ділянками.
Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.
Частиною 1 ст. 28 вказаного Закону встановлено, що проектна документація на будівництво об'єктів містобудування розробляється згідно з вихідними даними на проектування з дотриманням вимог державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови та затверджується замовником в установленому законом порядку.
Відповідно до положень статті 29 вказаного Закону, дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.
Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі:
проектної документації;
документа, що засвідчує право власності чи користування (в тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою;
угоди про право забудови земельної ділянки;
рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування;
комплексного висновку державної інвестиційної експертизи;
документа про призначення відповідальних виконавців робіт.
У разі здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування для отримання дозволу на виконання зазначених робіт додається копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або письмової згоди його власника на проведення зазначених робіт.
Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
Разом з тим, належних доказів, які б свідчили про те, що ТОВ “Фірма “Київ» отримала наданий у встановленому законом порядку дозвіл на будівництво спірного об'єкта, розробила та затвердила у встановленому законом порядку проектну документацію на будівництво спірного об'єкту, отримала від інспекції державного архітектурно - будівельного контролю дозвіл на виконання не підготовчих, а саме будівельних робіт з будівництва спірного об'єкта та оформила у встановленому законом порядку право користування земельною ділянкою, на якій цей об'єкт знаходиться, позивачем до суду не подано і таких доказів у справі не міститься.
Хоча з'ясування зазначених обставин має істотне значення для правильного вирішення даного спору, місцевий господарський суд на них уваги не звернув та не навів мотивів, з огляду на які вони не були взяті до уваги.
Між тим, ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Із змісту позовної заяви вбачається, що позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на ч.ч. 1, 3 ст. 331 та ст. 392 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Проте, частиною 2 цієї статті Закону визначені особливості виникнення права власності на новостворене нерухоме майно, відповідно до якої право власності на новостворене майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Між тим, спірний об'єкт нерухомого майна будівництвом не завершений, в експлуатацію не прийнятий та не пройшов державну реєстрацію у встановленому законом порядку, що позивачем не заперечується.
Окрім того, матеріали справи не містять опису спірного об'єкта незавершеного будівництва, відомостей про те, складовою частиною якої речі є спірний об'єкт та яке його цільове призначення.
Частиною 3 ст. 331 ЦК України передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
Між тим, вимог про визнання права власності на будівельні матеріали, які були використані в процесі спорудження спірного об'єкта позивачем не заявлено, а документи, що підтверджують право власності або право постійного користування земельною ділянкою для спорудження спірного об'єкта нерухомого майна, затверджена належним чином проектно-кошторисна документація на нього, а також документи, що містять опис цього об'єкта, у справі відсутні.
Отже, з підстав передбачених статтею 331 ЦК України позовні вимоги задоволені бути не можуть.
Статтею 392 ЦК України, на яку безпредметно посилається позивач в обгрунтування пред'явлених вимог, встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
З аналізу вказаної норми закону випливає, що позов про визнання права власності це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також в разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності.
Підставою такого позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності на майно. А умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на спірне майно. Такими доказами відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Підтвердженням наявності у позивача права власності на нерухоме майно можуть бути насамперед правовстановлювальні документи, перелік яких наведено у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002р. № 7/5. Оскільки право власності на новостворене нерухоме майно може виникати з моменту завершення його будівництва, прийняття його в експлуатацію чи з моменту його державної реєстрації (відповідно до ст. 331 ЦК України), підтвердженням наявності цього права у позивача може бути акт прийняття об'єкта нерухомого майна в експлуатацію, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно та ін.
Проте, належних доказів, які б підтверджували його право власності на спірний об'єкт нерухомого майна позивачем до суду не подано і таких доказів у справі не міститься.
Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими і місцевий господарський суд правильно відмовив у їх задоволенні.
Доводи позивача, що викладені в апеляційній скарзі, не приймаються до уваги, оскільки не спростовують висновків суду та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом апеляційної інстанції, не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Зроблене скаржником витлумачення ст. 392 ЦК України не відповідає її змісту та спростовується вищевикладеним.
Посилання скаржника на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.08.2005р., яким нібито встановлено факт, що об'єкт “стіна в ґрунті» є власністю ТОВ “фірми “Київ», не заслуговують на увагу, оскільки мотивація рішення у справі є оцінкою наданих сторонами суду доказів, а не фактом, який не потребує доведення в цій справі.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд в цілому прийняв правильне рішення, яке з урахуванням викладеного у мотивувальній частини даної постанови підлягає залишенню без змін, оскільки передбачені законом підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,
Рішення господарського суду Одеської області від 30.07.2008 року у справі № 6/76-08-2162 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ “Фірми “Київ» - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Бєляновський В.В.
Судді Мирошниченко М.А.
Шевченко В.В.