Чернігівської області
14000 , м. Чернігів
проспект Миру , 20 тел. 7-99-18
Іменем України
22 вересня 2008 р. справа № 2/129
За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «НіжинТеплоМережі», м. Ніжин,
вул. Глібова, 1
до закритого акціонерного товариства «Остер», м. Ніжин, площа Заньковецької, 8
про стягнення 25475,16 грн.
Суддя Михайлюк С.І.
Представники сторін:
Від позивача: юрисконсульт Кіфік О.М.
Від відповідача: голова правління Бахметом М.І.
Заявлено позов про стягнення з відповідача 25475,16 грн. заборгованості за поставлену теплову енергію за період з 01.01.2005р. по 30.04.2007р. В позовній заяві зазначається, що постачання теплової енергії здійснювалось без договору, підтвердженням факту отримання послуг є часткова оплата в розмірі 600 грн., доказом підключення приміщення до тепломережі є акт, складений представниками позивача, управління ЖКГ та управління культури від 15.12.2006р., яким зафіксовано, що приміщення відповідача опалюється від центральної системи опалення, яка змонтована і функціонує згідно проекту. Згідно з поясненнями від 22.09.2008р., позивач вважає, що не подання відповідачем заяви про відмову від прийняття послуг, прийняття та часткова оплата за теплову енергію свідчать про фактичне використання послуг з теплопостачання.
Відповідач подав заперечення на позов, які мотивовані порушенням порядку досудового врегулювання господарського спору, не надсиланням позивачем відповідачеві позовної заяви, відсутністю звернень відповідача до позивача з проханням про постачання теплової енергії та відсутністю договору на постачання тепла.
Позивач зменшив розмір позовних вимог до 22475,16 грн. у зв'язку з проведеною у листопаді 2007 року оплатою в розмірі 3000грн.
Позивачем подана заява про продовження терміну розгляду справи на 1 місяць для проведення звірки між сторонами та відкладення розгляду справи.
Дослідивши матеріали, суд
Клопотання позивача про продовження терміну розгляду справи та відкладення розгляду справи судом відхилене з наступних підстав.
До господарського суду Чернігівської області справа надійшла 24.07.2008р. Відповідно до ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, за клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк. У судовому засіданні представник відповідача проти клопотання позивача заперечив. Ухвалою суду від 25.07.2008р. сторони зобов'язувалися провести звірку взаєморозрахунків. Ініціатива проведення звірки покладалася на позивача. Проте позивач не надав доказів звернення до відповідача з питань проведення звірки. Також не надані докази неможливості звіряння розрахунків впродовж встановленого строку розгляду справи.
Згідно з ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, так і заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, у т.ч. безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, допускається, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Отже законодавством можуть визначатися договори, укладання яких у спрощений спосіб не допускається.
Суд дійшов висновку, що договір на теплопостачання має викладатися у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Такий висновок випливає з аналізу ст.ст. 275, 276 ГК України, Законів України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги». Зокрема, частиною 2 ст. 275 ГК України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Договір на теплопостачання повинен містити умови щодо режиму його використання (ч. 1 ст. 275 ГК України), показників якості тепла, строків постачання тепла (ч.ч.3, 4 ст. 276 ГК України), обсягів теплової енергії, обмеження або припинення постачання теплової енергії споживачам у разі виникнення обставин непереборної сили, передбачених у договорі (ст.ст. 24, 25 Закону України «Про теплопостачання»). Істотні умови договору на теплопостачання передбачені і ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». На користь твердження, що договір на теплопостачання має викладатися у формі єдиного документа, є частина 5 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою встановлено, що процедура погодження договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін, п. 1) ч. 3 ст. 20 цього Закону, відповідно до якого споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов -визнані таким за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинну бути досягнута згода.
Як вбачається з матеріалів справи, договір на теплопостачання між сторонами не укладався. Відповідно до ч. 8 ст. 181 ЦК України, якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Однак, відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю на настання відповідних правових наслідків, то вчиненим вважається той правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма. Згідно з п. 1) ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами слід вчиняти у письмовій формі.
З наведеного випливає висновок, що належним доказом вчинення правочину з теплопостачання між сторонами може бути лише письмовий договір, вчинений у формі єдиного документа.
Згідно з ч. 2 ст. 1 Прикінцевих положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність із ним до 1 січня 2006 року. Договори, що не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк, втрачають чинність.
Підставою для здійснення розрахунків за постачання тепла є саме договір (ч. 6 ст. 276 ГК України). Проте такий документ між сторонами не складався. Тому у позовних вимогах слід відмовити повністю.
Окрім того, не надані первинні документи, які б підтверджували споживання відповідачем кількості Гкал, вказаної у рахунках. Відсутні належні достатні докази, які б беззаперечно вказували, що опалювальна площа приміщення відповідача становить 379,2 кв.м (акт обстеження приміщення ЗАТ «Остер» від 15.12.2006р. складений без участі представника відповідача, згідно листом Ніжинського МБТІ від 11.09.2003р. № 504 площа першого поверху магазину «Дитячий світ», який належить відповідачеві, становить 308 кв.м., згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.11.2005р. площа нежитлового приміщення відповідача становить 297,7 кв.м.). З розрахунку суми боргу випливає, що позивачем здійснено нарахування абонплати в розмірі 0,40 грн. за 1 м кв. при наявності лічильника на підставі рішення Ніжинської міської ради від 19.08.2003р. Проте, згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги, до яких абонплата не відноситься. Домовленість сторін щодо абонплати відсутня.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору, за частиною 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року по справі N 1-2/2002 положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Отже не звернення позивача до відповідача з питань досудового врегулювання спору не перешкоджає позивачеві звернутися за захистом своїх прав безпосередньо до суду.
Надсилання позивачем позовної заяви відповідачеві підтверджується поштовою квитанцією (а.с. 3).
Враховуючи викладене, а також керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позовних вимогах відмовити повністю.
Суддя С.І. Михайлюк
У повному обсязі рішення виготовлене 25.09.2008р.
25.09.08