01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.09.2008 № 42/138
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача : Чміль В.В. - представник за довіреністю,
від відповідача : представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві тапрофесійних захворювань України
на рішення Господарського суду м.Києва від 22.04.2008
у справі № 42/138
за позовом Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві тапрофесійних захворювань України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Протектіо"
про зобов"язання вчинити певні дії
В березні 2008 року Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України м. Києва заявлено позов про зобов'язання ТОВ “Тех-Протектіо» видати представнику Фонду бланки-дозволи нового зразка на бензин А-95 в кількості 10330 літрів.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.04.2008 р. у справі №42/138 в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 22.04.2008р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення господарським судом норм процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи.
Відповідачем не надано відзив на апеляційну скаргу.
Відповідач не використав наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні. Матеріали справи містять докази про належне повідомлення відповідача про порушення апеляційного провадження та призначення справи до розгляду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, колегія встановила наступне.
07.03.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №02/07-ТК, за умовами якого відповідач прийняв на себе зобов'язання передати у власність позивача 12000 літрів неетильованого бензину А-95 вартістю 48960,00 грн., а позивач, в свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити одержаний товар у відповідності до умов договору.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що Договір №02/07-ТК від 07.03.2007р. є змішаним договором, оскільки містить елементи договору купівлі - продажу та зберігання.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов»язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов»язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Передачу пального передбачалося здійснювати на мережі АЗС на підставі бланків-дозволів (талонів на паливо), виданих позивачу відповідачем.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач здійснив повну попередню оплату за придбане пальне на загальну суму 48960,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1266 від 15.03.2007р., а відповідач, в свою чергу, згідно з п.1.1. договору передав позивачу бланки-дозволи на 12000л.
Дана обставина не заперечується сторонами.
Тобто, сторонами зазначеного договору виконані зобов'язання щодо передачі товару у власність та сплати його вартості.
Таким чином, зобов»язання сторін, що виникли з договору купівлі-продажу, припинилися належним його виконанням.
За приписами ч.1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов»язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що відповідач зобов'язався зберігати на АЗС придбаний позивачем товар.
Згідно з ч.1 ст.938 ЦК України зберігач зобов»язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі.
За приписами ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Сторонами в п. 8.1 договору погоджено, що даний договір набирає сили з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2007р..
Встановлено, що позивач протягом строку дії спірного договору на визначеній мережі АЗС на підставі одержаних бланків-дозволів ним було одержано від відповідача 1670 літрів бензину. Залишок бланків-дозволів на 10330 літрів бензину ним використано не було, що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою головного бухгалтера відповідача Цегельної А.М. від 29 лютого та листом відповідача №10 від 25 лютого 2008р.
Позивачем не надано доказів прострочення у 2007р. з вини відповідача повернення зі зберігання належного йому майна.
Листом №64-18-2 від 07.02.2008р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення йому 10330 літрів бензину А-95 шляхом видачі дійсних у 2008р. бланків-дозволів.
Відповідно до листа №10 від 25.02.2008р. відповідач відмовив позивачу щодо обміну бланків-дозволів, оскільки, відповідач не подав своєчасно письмову заяву про обмін бланків-дозволів з закінчуючим строком дії (вказаному на зворотній стороні кожного бланку-дозволу).
Згідно з ч.1 ст.949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
В силу ст.952 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її не закінчився.
За змістом даних правових норм поклажодавець набуває права вимоги передачі йому речі в натурі у разі порушення зберігачем обов'язку з повернення речі.
Враховуючи те, що передбачений договором порядок відпуску товару зі зберігання за бланками-дозволами після закінчення строку його дії припинив свою дію з 31.12.2007р., а сторонами не надано доказів погодження про те, що повернення товару після закінчення строку зберігання буде здійснюватися на підставі бланків-дозволів певного виду, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивач не набув права вимоги до відповідача здійснити видачу бланків-дозволів на одержання пального нового зразка.
За приписами ч.1 ст. 15 та ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Колегія суддів звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений права звернутись до суду з відповідним позовом у разі наявності обставин, що свідчать про порушення відповідачем обов»язку повернути товар зі зберігання.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутні обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого суду, враховуючи вищезазначене.
Окрім того, щодо доводів апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення було прийнято у відсутності відповідача всупереч ст.77 ГПК України, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст.87 ГПК України рішення та ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім сторонам не пізніше п'яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено ГПК України.
Встановлено, що Ухвалою Господарського суду м.Києва від 27.03.2008р. порушено провадження у даній справі та розгляд справи призначено до розгляду на 22.04.2008р..
Зазначена Ухвала місцевого суду направлена сторонам 04.04.2008р., тобто відповідно до вимог ГПК України. Відповідачу дана Ухвала була направлена рекомендованою поштою за адресою, зазначеною в позовній заяві, а саме : 02156, м. Київ, вул. Братиславська, 8.
Згідно з п.11 Інформаційного листа від 15.03.2007р. №01-8/123 Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм ГПК України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006р.» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
З матеріалів справи вбачається, що дана Ухвала, направлена на адресу відповідача, поштовою установою повернута до господарського суду м. Києва у зв'язку “за зазначеною адресою не проживає». Факт неодержання даної ухвали адресатом засвідчений поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом із неотриманою ухвалою та конвертом залучено до матеріалів справи.
Згідно з п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду від 02.06.2006р. №01-8/1228 « Про деякі питання практики застосування норм ГПК України» примірники повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресант вибув», «адресант відсутній», зокрема, “за зазначеною адресою не проживає» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників процесу про вчинення судом певних процесуальних дій.
Крім того, колегія суддів зважає на те, що якщо представники сторін чи інші учасники процесу не з'явилися в судове засідання, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
Отже, враховуючи вищевикладене, посилання апелянта на те, що спірне рішення було прийнято у відсутності відповідача всупереч ст.77 ГПК України, є безпідставним.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Фонду соціального страхування від нещасних випадківна виробництві та професійних захворювань України м. Києва на рішення Господарського суду м. Києва від 24.04.2008 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 24.04.2008 року у справі № 42/138 залишити без змін.
3. Матеріали справи №42/138 направити до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді