79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.09.08 Справа№ 3/90А 5/3105-19/398А
Суддя Н.Березяк при секретарі І. Торській розглянула матеріали справи
за позовом Державної податкової інспекції у м.Львові
до відповідача 1: ЗАТ «Завод комунального транспорту», м.Львів
до відповідача 2: ВАТ «Пасавтором», м.Львів
Про визнання недійсним господарського зобов'язання та застосування наслідків ст..208 ГК України.
За участю представників:
Від позивача: Максимович Г.С. - представник
Від відповідача-1: не з'явився
Від відповідача-2 : не з'явився
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки , передбачені ст.ст.49,51 КАС України.
Суть спору: Позов заявлено Державною податковою інспекцією у м.Львові до ЗАТ «Завод комунального транспорту» та ВАТ «Пасавтором»про визнання недійсним договору поставки №ШТ-2004 від 27.01.2004 р. на суму 30000000,00 грн. та про застосування передбачених ст. 208 Господарського кодексу України наслідків, а саме: все одержане за зобов'язанням стягнути в доход державного бюджету.
Постановою господарського суду Львівської області від 27.06.2007 року у справі №5/3105-19/398А в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2007 року постанову господарського суду Львівської області від 27.06.2007 року у справі №5/3105-19/398 А скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до господарського суду. Підставою скасування зазначеної постанови, як зазначено в ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду (а.с.268) , стало незалучення судом до участі у справі в якості третіх осіб ПТВП «Марс» та ТзОВ «Дизельмаш», хоча рішення торкається їх прав і обов'язків .
При новому розгляді справи судом було враховано позицію апеляційної інстанції і зобов'язано позивача подати довідки про включення ПТВП «Марс» та ТзОВ «Дизельмаш» до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з метою їх залучення до участі у справі в якості третіх осіб.
Як вбачається із поданих позивачем довідок, 20.12.2007 року внесено запис про припинення юридичної особи ПТВП «Марс» у зв'язку з визнанням її банкрутом (том ІІ а.с.50), а щодо реєстрації ТзОВ «Дизельмаш», то згідно довідки в єдиному державному реєстрі записів про проведення реєстраційних дій зазначеного підприємства не знайдено(том ІІ а.с.46).
З огляду на відсутність ПТВП «Марс» та ТзОВ «Дизельмаш» в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, суд не має можливості залучити їх до участі у справі в якості третіх осіб.
В судовому засіданні позивач позов підтримав, просив задоволити позовні вимоги з мотивів наведених в позовній заяві, матеріалах справи та поясненнях наданих в судовому засіданні.
Відповідачі в судові засідання участь своїх представників не забезпечили, письмових пояснень чи заперечень по суті спору не подали, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи ухвалами суду, які направлялись їм рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.
За таких обставин суд вважає, що справа у відповідності до вимог ч.2 ст.128 КАС України, може бути розглянута за відсутності відповідачів з врахуванням їх пояснень, наданих при попередньому розгляді справи, що знаходяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні 17.09.2008 року оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Суд , заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності , встановив наступне:
27.01.2004 року між ВАТ «Львівський автобусний завод» - Продавець (правонаступником якого є ВАТ «Пасавтором») та ЗАТ «Львівський автомобільний завод» -Покупець (правонаступником якого є ЗАТ «Завод комунального транспорту») було укладено договір поставки штампів №ШТ-2004 згідно якого відбулася купівля-продаж штампів за ціною згідно специфікації на загальну суму 30 000 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №Л-00000165 від 31.01.2004 року, прихідною накладною № ЗА-0000961 від 31.01.2004 року, податковою накладною №140 від 30.01.2004 року на суму 30 000 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 5000000,00 грн.
В ході проведеної перевірки податковою інспекцією було встановлено, що ЗАТ “Львівський автомобільний завод» включено до складу валових витрат у І кварталі 2004 року витрати на придбання у ВАТ “Львівський автобусний завод» товарно-матеріальних цінностей (штампів) на суму 25000000,00 грн. (крім того ПДВ - 5000000,0 грн.). Дані товарно-матеріальні цінності (штампи) оприбутковано позивачем 31.01.2004 року відповідно до внутрішньої прихідної накладної № ЗА-0000961 від 31.01.2004 року.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у м. Львові 27.04.04 р. було направлено запит №8447/23-4 на ВАТ “Львівський автобусний завод» про підтвердження взаєморозрахунків з ЗАТ “Львівський автомобільний завод», на який отримано повідомлення від ВАТ “Львівський автобусний завод» № 541 від 02.06.04 р., яким ВАТ “Львівський автобусний завод» підтверджує взаєморозрахунки з ЗАТ “Львівський автомобільний завод» щодо купівля-продажу вищевказаних матеріальних цінностей. Також, у повідомленні зазначено, що постачальником ВАТ “Львівський автобусний завод» є ПТВП “Марс», та вказано податкові накладні виписані постачальником: № 3 від 29.01.04р. та № 4 від 30.01.04р. на загальну суму 30000000,00 грн., в тому числі ПДВ - 5000000,00 грн., які виписані на підставі договору купівлі-продажу №ЛИТ-04-29 від 28.01.04.
Таким чином, постачальником товарно-матеріальних цінностей проданих ВАТ “Львівський автобусний завод» позивачу, згідно вищевказаного повідомлення ВАТ “Львівський автобусний завод», є ПТВП “Марс».
З матеріалів справи вбачається, що Вироком Артемівського суду Донецької області по кримінальній справі № 1-478-2005 р. відносно директора ПТВП “Марс» Вороного О. встановлено, що з метою приховання того, що товар не був поставлений на ВАТ “Львівський автобусний завод», директором на звалищах різних підприємств придбані бувші у використанні пресс-форми, які були поставлені на ВАТ “ЛАЗ», щоб закрити угоду за результатами 2004 року.
Згідно висновку експерта Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз № 807/21-808/25 від 22.03.2005 р. обладнання, а саме агрегат “КПС 34» поставлене ПТВП “Марс» по договору № ЛИТ-04-29 на ВАТ “Львівський автобусний завод» є таким, що було у використанні. Висновок експерта №1170/05 від 21.03.05 свідчить про те, що маркування, яке відповідає специфікації за договором №ЛИТ-04-29 від 28.01.04 не є первісним маркуванням виробів, що в подальшому були поставлені на ВАТ “ЛАЗ», а первісне маркування знищено.
Таким чином, товар, який був придбаний ВАТ “ЛАЗ “у ПТВП “Марс», а потім проданий ЗАТ “Львівський автомобільний завод фактично відсутній.
Ці обставини Були предметом дослідження і встановлені постановою господарського суду Львівської області від 18.05.2006 та ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2006 у справі № А5/74-12/28, якою визнано недійсним договір купівлі-продажу №ЛІТ-04-29 від 28.01.2004 р., укладений між ПТВП «Марс» та ВАТ “Львівський автобусний завод» (том ІІ а.с.54-63). Зазначеною постановою господарського суду Львівської області встановлено, що ПТВП “Марс» усвідомлював, що ним укладається договір на продаж товару, що фактично відсутній.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що на момент укладення договору купівалі-продажу між ПТВП “Марс» та ВАТ “Львівський автобусний завод», зазначений в договорі товар був відсутній, отже в подальшому ВАТ “Львівський автобусний завод» (правонаступником якого є ВАТ «Пасавтором») не міг реалізувати зазначений вище товар ЗАТ «Львівський автомобільний завод» (правонаступником якого є ЗАТ «Завод комунального транспорту») через його фактичну відсутність.
Саме з цих підстав ДПІ у м.Львові звернулася з позовом про визнання недійсним в порядку ст..207 ГК України господарського зобов'язання, яке виникло з договору поставки №ШТ-2004 від 27.01.2004 року, таким, що вчинене з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави та застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований і підлягає до задоволення частково.
При прийнятті постанови, суд виходив з наступного :
У відповідності до вимог ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.
Орган державної податкової служби вважає, що сторони даного спору, укладаючи спірний договір діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів.
Доказами в підтвердження спрямованості умислу на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковим органам відомості про відсутність підприємства за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування (припинення) державної реєстрації підприємства та інше.
Орган державної податкової служби в підтвердження умислу при укладенні договору надав: Вирок Артемівського суду Донецької області по кримінальній справі № 1-478-2005 р., постанову господарського суду Львівської області від 18.05.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2006 у справі № А5/74-12/28.
Відповідно до положень ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Даючи правову оцінку поданим позивачем доказам, що в своїй сукупності свідчать про спрямованість умислу сторін на приховування від оподаткування прибутків та доходів, суд приходить до висновку, що органом державної податкової служби надано достатньо доказів для встановлення мети згаданих підприємств, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при укладенні спірної угоди.
Щодо вимоги позивача про застосування передбачених ст. 208 Господарського кодексу України наслідків, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.
Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим за змістом ч. 1 ст. 208 ГК застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.
Частиною 1 ст. 208 ГК передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК (відповідає викладеному у Постанові Верховного суду України від 26 вересня 2006 року у справі за позовом ДПІ у м.Судаку про визнання недійсним договору та стягнення 109930936,68 грн.).
Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Виконання господарського зобов'язання, укладеного між ВАТ “Львівський автобусний завод» (правонаступником якого є ВАТ «Пасавтором») та ЗАТ «Львівський автомобільний завод (правонаступником якого є ЗАТ «Завод комунального транспорту») відбулося згідно виписаних накладних 31.01.2004 року. Позов подано позивачем до суду 03.11.2006 року. Таким чином, строки застосування адміністративно-господарських санкцій, визначені ст. 250 Господарського кодексу України сплили, тому в суду немає підстав для застосування таких санкцій.
Керуючись ст.7-9, 14, 17, 69-72, 79, 86,157-163, 167, п. п. 3, 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, суд,
1. Позов задоволити частково.
2. Визнати недійсним договір №ШТ-2004 від 27.01.04 р. , укладений між ВАТ “Львівський автобусний завод та ЗАТ «Львівський автомобільний завод» з моменту його укладення.
3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Постанову може бути оскаржено в порядку, визначеному главою 1 розділу ІV КАС України.
Повний текст Постанови виготовлений та підписаний, в порядку, визначеному ч.3 ст.160 КАС України, 23.09.2008 р.
Суддя