79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
18.09.08 Справа№ 5/42 А
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Петрик І.Й, при секретарі В.Кравець, розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: ДПІ у Золочівському районі, м.Золочів
До відповідачів: 1) ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя», с.Сасів
2) Дочірнє підприємство «Поліграфічна компанія «Поліком», м.Київ
Про визнання недійсним договору
За участю представників:
Від позивача: Грабчинський В.Г. -(довіресть у справі);
Гнідець Б.Б. -представник (довіреність у справі)
Від відповідача 1: Андрієвська Н.Л. (довіреність у справі);
Кузан Р.І. (довіреність у справі)
Від відповідача 2: не з'явився.
Представника позивача та відповідача 1 роз'яснено права та обов'язки передбачені статтями 27, 29, 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суть справи:
До господарського суду Львівської області заявлено позов Державною податковою інспекцією у Золочівському районі Львівської області про визнання недійсною угоди №1 від 31.07.2002 року, укладеної між ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя»та ДП «Поліграфічна компанія «Поліком», про передачу простого векселя на суму 180000 грн., як такої, що укладена з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.
Ухвалою суду від 22.02.08р. відкрито провадження у справі та призначено попереднє засідання на 12.03.08 р.
В підготовче засідання пердставник позивача з'явився, позов підтримав, просить задоволити позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, вимог ухвали суду від 22.02.08 не виконали.
В попереднє засідання 26.03.08 представник позивача з'явився, представник відповідача 1 з'явився та подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує повністю.
Представник відповідача 2 у засідання не з'явився, вимог ухвали суду від 22.02.08 не виконав.
Ухвалою суду від 02.04.08 призначено розгляд справи по суті на 22.04.08 р.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю, просив задоволити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві.
Зокрема, представник позивача пояснив, що уклавши угоду №1 від 31.07.2002 року, між ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя»та ДП «Поліграфічна компанія «Поліком», якою передбачено передачу ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя» ПП «Євротрак»простого векселя на суму 180000 грн., відповідачі намагались ухилитись від сплати податку на додану вартість, сподіваючись, що цей факт не буде виявлено.
Невідповідність вищезгаданого договору інтересам держави та суспільства ДПІ у Золочівському районі обгрунтовує тим, що вказана угода суперечить змісту ст.9 Закону України «Про систему оподаткування», якою передбачено обв'язок зі сплати податків і зборів, ведення обліку своєї фінансово-господарської діяльності. Пред'явивши вексель №733255691125, угоду про його передачу від 31.07.2002 року, акт прийому-передачі від 31.07.02, та податкову накладну №2606-24 від 26.06.02 ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя»мало на меті зменшити податкове зобов'язання з ПДВ, оскільки, згідно з вказаною податковою накладною сума ПДВ складає 30000 грн. Згідно з статтею 49 Цивільного кодексу України (в редакції від 18.07.1963 р. із змінами та доповненнями) недійсною є угода, укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.
Представник відповідача 1 проти позову заперечив із мотивів викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема, представник відповідача 1 пояснив, що згідно з п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року втратив чинність з 01.01.2004 року. Чинний Цивільний кодекс України не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, як передбачалось статтею 49 Цивільного кодексу УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції -стягнення в дохід держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, суперечною інтересам держави та суспільства. Оскільки, п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»закріплено право податкових органів подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а чинний Цивільний кодекс України не передбачає можливості застосування таких наслідків, крім того, позивачем така вимога не ставиться у позовній заяві, у позивача відсутня правова підстава для звернення до адміністративного суду з таким позовом.
Крім того, представником відповідача 1 заявлено клопотання про застосування строків давності в порядку ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим просить в позові відмовити. Клопотання мотивує тим, що позивачу стало відомо про існування угоди №1 від 31.07.2002 року 14 лютого 2006 року, про що свідчить акт позапланової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства, складений ДПІ у Золочівському районі Львівської області за №12/23-30947615, а позов заявлено лише 19.02.2008 року, тобто із пропущенням річного строку, встановленого, ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення із адміністративним позовом.
Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
31.07.2002 року між ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя»та ДП «Поліграфічна компанія «Поліком»було укладено угоду за №1, якою передбачено передачу від ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя»ДП «Поліграфічна компанія «Поліком»простого векселя №733255691125 на суму 180000 грн. в рахунок погашення існуючої заборгованості. Актом прийому-передачі від 31.07.2002 року засвідчено фактичну передачу вказаного векселя від ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя»ДП «Поліграфічна компанія «Поліком».
Як вбачається із податкової накладної заборгованість ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя»перед ДП «Поліграфічна компанія «Поліком»виникла у зв'язку із виконанням робіт згідно акту №1/26/06 від 26.06.02 на загальну суму 180000 грн.
ДПІ у Золочівському районі було проведено позапланову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю «Мисливське господарство «Надбужжя»за період з 01.07.2002 року по 30.06.2005 року, за результатами якої було складено акт №12/23-30947615 від 14 лютого 2006 року. Позапланова перевірка була ініційована ДПА у Львівській області відповідно до вимог п.4 ст.111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.90 №509-ХІІ, у зв'язку із викладеними відповідачем 1 у скарзі за №19 від 23.12.2005 року зауваженнями щодо виявлених порушень під час планової перевірки.
З акту перевірки №12/23-30947615 від 14 лютого 2006 року вбачається, що під час проведення позапланової перевірки відповідача 1 ДПІ у Золочівському районі досліджувалось питання взаємовідносин ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя»та ДП «Поліграфічна компанія «Поліком»по зобов'язанню, яке існувало між вказаними сторонами на момент укладення угоди №1 від 31.07.2002 року та згідно з яким ДП «Поліграфічна компанія «Поліком»надавало послуги по влаштуванню дороги на загальну суму 180000 грн., а ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя»зобов'язувалось сплатити вартість таких послуг.
В ході проведення документальної перевірки ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя»ДПІ у Золочівському районі було одержано копію рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.02 №8/435, яким скасовано державну реєстрацію ДП «Поліграфічна компанія «Поліком».
Приймаючи постанову суд виходив з наступного:
Відповідно до вимог п.1 ст.71 кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Частиною 4 статті 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем. Статтею 627 Цивільного кодексу України декларується свобода договору, відповідно до норми якої, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається із матеріалів справи, ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя»було видано простий вексель в рахунок погашення існуючої заборгованості за виконані роботи на суму 180000 грн.
Позивачем заявляється вимога про визнання недійсною угоди №1 від 31.07.2002, укладеної між ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя»та ДП «Поліграфічна компанія «Поліком», на підставі статті 49 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, згідно з вимогами якої, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання угоди обома сторонами -в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
Як вбачається із норми статті 49 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року, необхідною умовою для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Умисел є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, що входять до складу таких органів управління. Отже, для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи, необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Як вбачається із постанови Галицького районного суду м.Львова від 28.07.2008 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 19.08.2008 року, постанову начальника спецпідрозділу БКОЗ УСБУ у Львівській області Кондрата М.Й. від 20.04.2007 року про порушення кримінальної справи по факту заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах, отриманими у вигляді незаконного відшкодування податку на додану вартість, вчиненого службовими особами ТОВ МГ «Надбужжя»шляхом зловживання службовим становищем, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, скасовано та відмовлено в порушенні кримінальної справи.
Таким чином, посилання позивача на згадану постанову про порушення кримінальної справи від 20.04.2007 року, як на обставину, що стверджує наявність умислу в діях посадових осіб відповідача 1 на укладення угоди з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, є безпідставним та спростовується матеріалами справи.
Крім того, суд не вважає належним доказом наявності умислу в учасників угоди на її укладення з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, також і рішення Господарського суду міста Києва від 09.08.02 №8/435, яким скасовано державну реєстрацію ДП «Поліграфічна компанія «Поліком», оскільки предметом дослідження у такій справі було, зокрема, встановлення факту неподання звітності до податкового органу, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»від 15.05.03 №755-IV в разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру і були внесені до нього, є недостовірними, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у випадку, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості недостовірні.
Згідно з вимогами ст.104 чинного Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Крім того, посилання позивача на рішення Господарського суду м.Києва від 09.08.02 не може бути належним доказом наявності умислу у відповідачів на укладення угоди, суперечної інтересам держави та суспільства, оскільки така угода була укладена 31.07.2002 року, тобто до ухвалення згаданого рішення суду.
Судом враховано клопотання відповідача 1 про застосування строків давності зверненням із адміністративним позовом. Так, п.2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюється річний строк для звернення із адміністративним позовом, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Із наявних у справі матеріалів вбачається, що позивачу стало відомо про існування угоди №1 від 31.07.2002 року, укладеної між ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя»та ДП «Поліграфічна компанія «Поліком», в ході проведення позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя», за результатами якої складено акт від 14 лютого 2006 року №12/23-30947615.
Відповідно до п.1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 року №327, акт перевірки -це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.
Таким чином, судом відхиляються доводи позивача про можливість звернення до суду із адміністративним позовом лише після одержання постанови від 20.04.07 р. про порушення кримінальної справи по факту заволодіння державними коштами у вигляді незаконного відшкодування податку на додану вартість, вчиненого службовими особами ТзОВ «Мисливське господарство «Надбужжя».
Згідно з статтею 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Керуючись ст..19, 42 Конституції України, ст.4 «Про обіг векселів в Україні», ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР, ст.ст.17, 48, 69, 71, 99, 100, 122-124, 138-140, 151-154, 162, 163, п.6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили у строк та в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена у строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя