25.10.2011
< копія >
21 грудня 2010 р. Справа № 2а-6901/10/0470
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Потолової Г.В.
при секретарі -Тимцунік Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання незаконними постанов від 15.04.2010р. та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ленінського ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання постанов про закінчення виконавчого провадження за №17588322 від 15.04.2010р. та №17589580 від 15.04.2010р. -незаконними та відновлення зазначених виконавчих проваджень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державний виконавець Іванько О.М. виніс постанови про закінчення виконавчого провадження по виконавчим листам позивача, але жодного рішення суду фактично ним не було виконано, тобто державним виконавцем спростовано обставини справи, та на підставі ч.3 ст.76 Закону України «Про виконавче провадження»прийнято висновок про неможливість нічого зробити.
Позивач до матеріалів справи надав клопотання з проханням розглянути справу без участі його представника, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач не забезпечив участь повноважного представника у судові засідання будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце його проведення. Причини неявки суду невідомі. На час винесення постанови суду, по даній справі, належним чином письмово оформлених заперечень на позовну заяву, або пояснень щодо суті заявлених вимог відповідачем до матеріалів справи не надано.
Відповідно до ч.ч.4, 6 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача -суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.2008р. Ленінським районним судом м.Дніпропетровська по справі №2а-156/08р. прийнято рішення (яке набрало чинності 14.04.2009р.) яким суд постановив:
- зобов'язати командира Військової частини Т0310 встановити початком проходження військової служби день зарахування ОСОБА_1 до Львівського військового ліцею ім.Героїв Крут -16 серпня 1993 року;
- зобов'язати командира Військової частини Т0310 своїм рішенням термін навчання ОСОБА_1 у Львівському військовому ліцеї ім.Героїв Крут у загальний строк військової служби та й строк безперервної служби, провести перерахунок вислуги років ОСОБА_1 вважаючи початком проходження військової служби день зарахування ОСОБА_1 до Львівського військового ліцею ім.Героїв Крут;
- зобов'язати командира Військової частини Т0310 провести перерахунок ОСОБА_1 щомісячної надбавки за вислугу років на військовій службі до окладів за військовим званням і основною чи тимчасовою зайнятою посадою, встановленої п.13.1 Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №75 від 05.03.2001р. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.03.2001р. за №251/5442 та провести перерахунок розміру щомісячної надбавки за безперервну військову службу, передбаченої п.1.2 інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №149 від 26.05.2003р. №75, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.05.2003р. за №411/7732 починаючи з 16 серпня 2003 року.
На виконання зазначеного рішення, позивачу Ленінським районним судом м.Дніпропетровська 30.09.2009р. видані виконавчі листи (а.с. 7,8,9).
Як зазначає позивач, 30.09.2009р. він звернувся до Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі -Ленінського ВДВС) з відповідними заявами про примусове виконання рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська №2а-156/08.
З листа Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ №28589/12 від 21.05.2010р. вбачається, що до державного виконавця Іванько І.М. 10.02.2010р. на примусове виконання надійшло два виконавчих листа по справі №2а-156/08, виданих Ленінським районним судом м.Дніпропетровська (а.с.15), та 16.02.2010р. в порядку ст.24 Закону України «Про виконавче провадження»винесені постанови про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню вище зазначених виконавчих листів.
За змістом зазначених постанов боржнику -командиру Військової частини Т0310 наданий строк для добровільного виконання рішення суду до 23.02.2010р., з посиланням на те, що у разі невиконання боржником у встановлений строк вимог виконавчих документів, державним виконавцем в межах повноважень, наданих діючим законодавством, буде вжито відповідних заходів щодо належного виконання рішення суду.
Також, зі змісту листа Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ №28589/12 від 21.05.2010р. після виконання державним виконавцем в повному обсязі, виконавчих дій, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження»виконавчі провадження завершені згідно п.11 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження»та винесені постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.04.2010р.
Не погоджуючись з винесеними постановами про закінчення виконавчого провадження від 15.04.2010 р., позивач звернувся зі скаргою від 29.04.2010р. до начальника Ленінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ з проханням відновити виконавче провадження по вищезазначеним виконавчим документам та доручити їх виконання іншому виконавцю, з посиланням, що державним виконавцем Іванько І.М. були виконані не всі передбачені законодавством дії під час виконання судового рішення. 25.05.2010 року скаргу ОСОБА_1 розглянуто та за результатами розгляду позивачу надано відповідь про не встановлення порушень законодавства в діях державного виконавця Іванько О.М.
Не погоджуючись з вищезазначеним висновком відповідача позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушено норми ст.5 Закону України „Про виконавче провадження", якою передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Проте, 15.04.2010р. відповідачем винесені постанови про закінчення виконавчого провадження по вищезазначених виконавчих листах, відповідно позивач доводить, що вищезазначене по виконавчим листам рішення суду не було виконано, тобто державний виконавець Іванько О.М. все спростував та виніс висновок, що в даній ситуації нічого неможливо зробити. Як наслідок вважає, що бездіяльністю державного виконавця Іванько О.М. порушено його права та інтереси.
Позивач зазначає, що ч.3 ст.76 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені ст.87 цього Закону, після чого, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.
Проте, викладений факт не знайшов свого підтвердження та спростований матеріалами справи, оскільки судом встановлено, що будь-яких відповідних документів (постанов про застосування до командира Військової частини Т0310 штрафних санкцій та інших) не складалось, не надавалось та не мається.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну виконавчу службу»завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Працівники органів державної виконавчої служби районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є державними службовцями (ст.6 Закону).
А відповідно до приписів ст.3 Закону України «Про державну службу»державна служба грунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Також, статтею 5 Закону України «Про державну виконавчу службу» визначено, що державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.
Статтею 7 Закону України «Про виконавче провадження»та ст.7 Закону України «Про державну виконавчу службу»визначені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні. Так, державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, гарантованих Конституцією України.
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа - за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про виконавче провадження»виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Керуючись ст.76 Закону України «Про виконавче провадження», після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення. У разі невиконання без поважних причин цих вимог державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Якщо після цього рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а на боржника державним виконавцем накладається штраф у сумі двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій у порядку, встановленому частиною другою статті 87 цього Закону. Якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, після чого, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.124 Конституції України, рішення суду, які набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
На час розгляду справи відповідачем не доведено виконання рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 19.04.2008р. по справі №2а-156/08р., що в свою чергу підтверджує протиправність дій відповідача.
Отже, відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності ч.2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
За наведених обставин, враховуючи, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів, а порушення з боку відповідача носять очевидний характер, суд вважає за можливе, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог шляхом зобов'язання Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції скасувати постанови про закінчення виконавчого провадження №17588322 від 15.04.2010р. та №17589580 від 15.04.2010р., про повернення виконавчих документів до суду у випадку передбаченому ч.3 ст.76 Закону України «Про виконавче провадження», а також зобов'язання відповідача вирішити питання про поновлення виконавчих проваджень №17588322 та №17589580 по виконавчим листам №2а-156/08 виданих 30.09.2009р. Ленінським районним судом м.Дніпропетровська.
За змістом частин 4, 5 ст.11 КАС суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи до уваги викладене, враховуючи очевидність протиправності дій та рішень відповідача, а також те, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та бездіяльності їх відповідність нормам діючого законодавства України, відповідних доказів суду не надано, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України повернути з державного бюджету позивачу - ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1грн.70коп., сплачені квитанцією № 7968 від 04.06.2010 р.
Керуючись ст.ст.11, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання незаконними постанов від 15.04.2010р. та зобов'язання вчинити певні дії -задовольнити чатково.
Визнати протиправними дії державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Іванько Олександра Миколайовича щодо прийняття постанов про закінчення виконавчого провадження №17588322 від 15.04.2010р. та №17589580 від 15.04.2010р.
Визнати протиправними та скасувати постанови Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції державного виконавця Іванько О.М. про закінчення виконавчого провадження №17588322 та №17589580 від 15.04.2010р.
Зобов'язати Ленінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції вирішити питання про поновлення виконавчих проваджень №17588322 та №17589580 з примусового виконання виконавчих листів №2а-156/08 виданих 30.09.2009р. Ленінським районним судом м.Дніпропетровська.
Стягнути з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2) 1грн. 70коп. (одна грн. 70коп.) судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження -з моменту проголошення рішення суду апеляційної інстанції.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.
Суддя Г.В. Потолова