79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
11.01.12 Справа № 2/143
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді Мельник Г.І.
суддів: Новосад Д.Ф.
Михалюк О.В.
розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ «Мостобудівельна компанія МСУ», м. Київ б/н і без дати
на рішення господарського суду Рівненської області від 16.09.2010 року
у справі № 2/143
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ», м. Київ
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Еллін», м. Рівне
до відповідача-2: фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Рівне
про визнання недійсним договору поруки,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився;
Рішенням господарського суду Рівненської області (суддя Савченко Г.І.) від 16.09.2010 року у справі № 2/143 в позові відмовлено.
Позивач -ТзОВ «Мостобудівельна компанія МСУ»з постановленим рішенням не погодилося, подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, оскільки вважає дане рішення таким, що прийняте за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права. Свої вимоги скаржник аргументує, зокрема тим, що справу розглянуто місцевим господарським судом за відсутності відповідача-2, який не був повідомлений належним чином про час та місце засідання суду, що згідно ст. 104 ГПК України в будь-якому випадку є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Покликається також на те, що договір субпідряду № 74 від 22.11.2007 року, по якому відповідач-2 забезпечує виконання зобов'язання, діяв до 31.12.2007 року, тобто відповідач-2, укладаючи 17.08.2009 року оспорюваний договір поруки, поручався перед відповідачем-1 за те, що позивач виконає умови договору субпідряду до 31.12.2007 року, тобто сторони заздалегідь знали, що договором поруки не може бути досягнута мета поручительства. Відтак, вважає, що договір поруки № 1 від 17.08.2009 року не був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки не відповідав вимогам ст. 42 ГК України.
Відповідач-1 -ТзОВ «Еллін»та відповідач-2 -фізична особа -підприємець ОСОБА_2 правом, наданим ст. 96 ГПК України, не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не подали.
Розгляд справи відкладався згідно ухвал Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 року та 13.12.2010 року. Провадження у справі зупинялось з підстав, викладених в ухвалі суду від 25.01.2011 року.
10.01.2012 року до Львівського апеляційного господарського суду поступило клопотання від позивача про розгляд апеляційної скарги у відсутності його представника за наявними у справі матеріалами.
Відповідач-1 явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.12.2011 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 05768228.
Відповідач-2 в судове засідання також не з'явився. Конверти, в якому скеровувались ухвали суду на адресу відповідача-2, поверталися установою поштового зв'язку до Львівського апеляційного господарського суду у зв'язку із закінченням терміну зберігання. При цьому, судова кореспонденція надсилалась за останнім відомим місцем проживання фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, вказаним в позовній заяві та апеляційній скарзі.
Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший (підписаний) примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі, на звороті у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа, який залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
Водночас, примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органом поштового зв'язку з позначкою "за закінченням терміну зберігання" з урахуванням обставин даної справи слід вважати належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення відповідача-2 про вчинення судом певних процесуальних дій.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, дані в попередніх судових засіданнях, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Рівненської області від 16.09.2010 року у справі № 2/143 -залишити без змін, виходячи з наступного.
Проаналізувавши матеріали справи та наявні у ній докази, колегією суддів встановлено, що 22.11.2007 року між ТзОВ «Мостобудівельна компанія МСУ»(генпідрядник) та ТзОВ «Еллін»(субпідрядник) було укладено договір субпідряду № 74, згідно умов якого генпідрядник доручає, а субпідрядник зобов'язується виконати у відповідності до умов даного договору роботу (монтаж зовнішнього освітлення залізобетонного мосту на а/д Київ-Ковель км 302+985), яку генпідрядник зобов'язується прийняти та оплатити. Вартість та витрати по виконанню робіт визначаються згідно договірної ціни, що складає 315534,00 грн. (п. п. 1, 2, 5.1 договору).
Згідно п. п. 7.1, 7.2 договору субпідрядник зобов'язується розпочати виконання робіт протягом 5 робочих днів з моменту надходження попередньої оплати та передачі будівельного майданчика по акту. Субпідрядник зобов'язується виконати роботу протягом тридцяти робочих днів.
У п. п. 11.1, 11.2 договору сторони передбачили, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до моменту його остаточного виконання, але в будь-якому випадку до 31.12.2007 року. Даний договір може бути пролонгований за згодою сторін.
Водночас, з матеріалів справи встановлено, що 17.08.2009 року між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2 (поручитель) та ТзОВ «Еллін»(кредитор) було укладено договір поруки № 1, за умовами якого поручитель зобов'язався частково відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань ТзОВ «Мостобудівельна компанія МСУ»(боржник), що виникли в результаті укладання між боржником та кредитором договору субпідряду № 74 від 22.11.2007 року.
Обсяг відповідальності поручителя в разі невиконання боржником взятих на себе зобов'язань -500,00 грн. (п. 1.2 договору поруки).
Відповідно до п. 2.1 договору поруки підстава виникнення зобов'язання, забезпеченого порукою за цим договором, є порушення боржником умов основного договору.
Як на підставу для визнання договору поруки № 1 від 17.08.2009 року недійсним позивач посилається на те, що цей договір є удаваним правочином, таким як договір передання (уступки) права вимоги, а також вчиненим під впливом помилки та обману.
Відповідно до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлених ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини 1-5 ст. 203 ЦК України).
Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ст. 554 ЦК України).
До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК України),
Таким чином, зі змісту зазначених норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Отже, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, може бути заміна кредитора, а не заміна боржника у зобов'язанні (переведення боргу). Однак, зважаючи на правову природу оспорюваного договору як способу забезпечення виконання зобов'язань, зазначена обставина не свідчить про те, що договір поруки укладався з метою приховання іншого правочину, а саме договору передання (уступки) права вимоги. Крім того, оспорюваним договором поруки обмежено обсяг відповідальності поручителя в разі невиконання боржником взятих на себе зобов'язань.
Більш того, матеріали даної справи не містять доказів того, що договір поруки укладався не з метою створення дійсних правових наслідків, що виникають при вчиненні такого роду правочинів, а з метою приховання інших правочинів, або з метою, іншою, від мети укладення оспорюваного договору.
Зі змісту статей 555 та 557 ЦК України випливає, що боржник повинен знати про наявність поручителя (поручителів) за його зобов'язанням перед кредитором.
Однак, відсутність згоди боржника на укладення договору поруки, на чому наголошує позивач, не є підставою для його недійсності, оскільки такі наслідки законом не передбачені. Чинним законодавством України не передбачено обов'язку кредитора або поручителя за договором поруки отримувати згоду боржника на укладення такого договору.
Помилковими слід визнати і доводи позивача про те, що підставою для визнання недійсним договору поруки № 1 від 17.08.2009 року є його укладення після настання строку виконання зобов'язань за договором субпідряду № 74 від 22.11.2007 року, оскільки така дія нормами Цивільного кодексу України, якими врегульовано порядок укладення договорів цього виду, не заборонена. Більш того, за загальним правилом, як і інші способи забезпечення виконання зобов'язань, договір поруки забезпечує дійсне зобов'язання (статті 548 ЦК України). Тобто, на момент укладення договору поруки вже має існувати основне зобов'язання, або вони укладаються одночасно.
Натомість, позивачем не доведено і матеріали даної справи не містять жодних доказів відсутності зобов'язань ТзОВ «Мостобудівельна компанія МСУ»перед ТзОВ «Еллін», що випливають з договору субпідряду № 74 від 22.11.2007 року, на момент укладення договору поруки чи недійсності такого зобов'язання.
Згідно ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення, чого позивачем належними та допустимими доказами не зроблено. Водночас, слід зазначити, що не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину, на що також покликається позивач, обґрунтовуючи заявлені ним вимоги.
Місцевим господарським судом підставно не взято до уваги посилання позивача на недійсність договору поруки з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, як такого, що вчинений під впливом обману, оскільки за змістом зазначеної правової норми, правочин, здійснений під впливом обману, може бути визнаний судом недійсним, якщо позивачем, як стороною яка діяла під впливом обману, буде доведено наявність умислу з боку відповідачів, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.
Виходячи з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обманного умислу відповідачів щодо обставин, які мають істотне значення для договору поруки, а також самого факту обману, тому відсутні правові підстави для визнання договору недійсним, з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.
Зважаючи на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем обставин, з якими чинне законодавство, зокрема, ст. 215 ЦК України, пов'язує можливість визнання договору поруки № 1 від 17.08.2009 року недійсним, а також порушення внаслідок вчинення цього правочину його прав та охоронюваних законом інтересів. Відтак, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог господарським судом відмовлено підставно та правомірно.
Покликання апелянта в апеляційній скарзі на порушення місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не призвели до прийняття неправильного рішення.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 16.09.2010 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі інші доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
1. Рішення господарського суду Рівненської області від 16.09.2010 року у справі № 2/143 залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ «Мостобудівельна компанія МСУ», м. Київ б/н і без дати -без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи повернути господарському суду Рівненської області.
Головуючий-суддя Мельник Г.І.
Суддя Новосад Д.Ф.
Суддя Михалюк О.В.