17 січня 2012 року справа № 5020-1871/2011
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи №5020-1871/2011
за позовом Прокурора Гагарінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської ради
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за договором про пайову участь (внесках) замовників в розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя в сумі 98567,41грн,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 05.01.2012;
відповідача - не з'явився;
прокурор - Почка Антон Анатолійович, посвідчення №НОМЕР_2 від 05.12.2011;
Суть спору:
22.11.2011 Прокурор Гагарінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про пайову участь (внесках) замовників в розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя в сумі 98567,41грн, у тому числі 90613,30 грн -сума основного боргу, 7954,11грн -пеня.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 23.11.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушене провадження у справі.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 23.11.2011 відмовлено прокурору Гагарінського району міста Севастополя у задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.
Відповідач в судове засідання не з'явився та явку уповноваженого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України подав суду відзив на позовну заяву, позов не визнав у повному обсязі та заявив застосування строків позовної давності по стягненню суми основного боргу та пені (арк.с.29-30).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представника позивача та прокурора,
Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.
Представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом. Однією із форм представництва є звернення до суду з позовом про захист інтересів держави. Ці положення містить стаття 36-1 Закону України “Про прокуратуру”.
Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до статті 40 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності” замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Отже, отримувачем коштів для створення і розвитку соціальної інфраструктури міста Севастополя є місцевий бюджет.
Забезпечення виконання місцевого бюджету, який в силу статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” не включається до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів, належить до відання виконавчих органів відповідних рад (підпункт 1 пункту „а” статті 28 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”).
Згідно з пунктами 4, 10.53 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (в редакції рішення Севастопольської міської ради № 9128 від 26.01.2010), Фонд є виконавчим органом Севастопольської міської ради, який здійснює підготовку та укладає договори про пайову участь (внески) забудовників у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Севастополя, контролює їх виконання /арк.с. 47, 50/.
Таким чином, невиконання зобов'язань за договорами про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Севастополя порушує економічні інтереси держави в галузі виконання регіональних програм соціально-економічного розвитку, а тому потребує захисту.
Зважаючи на вищевикладене, подання прокурором в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської ради даного позову є правомірним.
Судом встановлено, що 13.09.2007 між Севастопольською міською державною адміністрацією та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі -відповідач) укладено договір №358 ст/07 про пайову участь (внески) замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя (будівництво та обслуговування торгівельно - складського комплексу по Камишовському шосе (в р-ні плодоовочевої бази) (далі -Договір) /арк.с. 5-6/. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами т діє до виконання зобов'язань.
Відповідно до пункту 1.1 Договору відповідач зобов'язався здійснити пайову участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя.
Пунктом 2.1 Договору встановлений обов'язок відповідача з перерахування суми пайової участі у розмірі 90 613,30 грн на рахунок цільового фонду розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міського бюджету (далі -Цільовий фонд) відповідно до Розрахунку (Додаток) /арк.с. 7/.
Згідно із пунктом 2.2 Договору розрахунки здійснюються відповідачем протягом одного року з моменту підписання договору, але не пізніше введення об'єкта в експлуатацію.
Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Гагарінської районної державної адміністрації міста Севастополя №831-р від 28.09.2007 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта -торгівельно - складського комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 /арк.с. 32-39/.
Отже, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати суми пайової участі у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя за Договором у розмірі 90 613,30 грн настав 28.09.2007.
Проте, як зазначив прокурор, в порушення умов Договору відповідач суму пайової участі на рахунок Цільового фонду не перерахував, що і стало причиною звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості за Договором та пені за несвоєчасно виконані грошові зобов'язання.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та провівши оцінку поданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача та прокурора, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, визначених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Судом встановлено, що між Севастопольською міською державною адміністрацією та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір №358 ст/07 про пайову участь (внески) замовників у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя.
В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
За умовами Договору відповідач зобов'язаний перерахувати суму пайової участі в розмірі 90 613,30 грн не пізніше введення об'єкта в експлуатацію.
Судом встановлено, що закінчений будівництвом об'єкт прийнятий в експлуатацію 28.09.2007. Отже, відповідач повинен був перерахувати суму пайової участі в строк до 28.09.2007.
Проте, станом на день прийняття рішення у справі відповідач не сплатив суму пайової участі, що не заперечується відповідачем.
Водночас, відповідач вважає, що позивач не має права вимоги оплати суми пайової участі оскільки він не є стороною Договору та, крім того, сплив строк позовної давності на подачу позовної заяви про стягнення суми пайового внеску.
Однак, заперечення відповідача є необґрунтованими, оскільки правонаступником Севастопольської міської державної адміністрації за вказаним договором на підставі пункту 4 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 № 9128), є Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, тому і строк позовної давності для звернення позивача з вимогами про стягнення з відповідача суми пайової участі почався з 26.01.2010 та на час подачі позову не сплив /арк.с. 47/.
За викладених обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 90 613,30 грн є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо позовної вимоги про стягнення пені суд вважає за необхідне зазначити таке.
В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України, якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В свою чергу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Згідно з частиною шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Визначення штрафу й пені надається в Цивільному кодексі України.
Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Прокурор та позивач просять стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 7954,11 грн за період з 14.09.2007 по 13.03.2008.
Утім, дана вимога не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статей 256 та 258 Цивільного кодексу України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена спеціальна скорочена позовна давність в один рік.
Позовна давність за вимогою про стягнення пені за період з 14.09.2007 по 13.03.2008 сплила 14.09.2008, тобто до моменту звернення прокурора до суду із даним позовом.
Згідно із частинами другою-четвертою статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки заява про застосування строку позовної давності надійшла від відповідача до винесення рішення у справі, суд приймає її до уваги та застосовує позовну давність до позовних вимог в частині стягнення пені.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 7954,11 грн такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.
Керуючись статтями 29, 33, 34, 49, 82, 82-1, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99007, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, п/р 31517932700001 в УДК м. Севастополя МФО 824509, ОКПО 23895637, отримувач - місцевий бюджет, код платежу 50110001) заборгованість за договором №358 ст/07 від 13.09.2007 про пайову участь (внесках) замовників в розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Севастополя в сумі 90 613,30 грн.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99007, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету міста Севастополя (р/р 31210206700001 в ГУ ДКУ у місті Севастополі, МФО 824509, ЗКПО 23895637, код бюджетної класифікації 22030001 «Судовий збір (Державна судова адміністрація)») суму судового збору в розмірі 1812,27 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
4. В частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 7954,11 грн -відмовити.
Суддя І.А. Харченко
Рішення оформлено відповідно
до вимог статті 84 ГПК України
і підписано 23.01.2012.