20 жовтня 2011 року справа № 5020-1320/2011
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “КЕПІТАЛ ФОРС”
(вул. Вакуленчука, 29, корпус 34 “Б” м. Севастополь, 99053)
до публічного акціонерного товариства “Дочірній банк Сбербанку Росії”
(вул. Владимирська, 46, м. Київ, 01034)
про визнання договору іпотеки недійсним,
суддя Плієва Н.Г.
за участю представників:
від позивача -ОСОБА_1., довіреність від 12.06.2011
від відповідача - ОСОБА_2., довіреність від 09.02.2011
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю “КЕПІТАЛ ФОРС” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до публічного акціонерного товариства “Дочірній банк Сбербанку Росії” про визнання договору іпотеки від 08.12.2006 недійсним.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що спірний договір був підписаний особою, яка не мала на це відповідних повноважень.
Ухвалою суду від 23.08.2011 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до судового розгляду на 08.09.2011.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався та у судовому засіданні оголошувалась перерва.
Ухвалою суду від 13.10.2011 розгляд справи було відкладено на 20.10.2011.
Ухвалою суду від 19.10.2011 справу прийнято до провадження суддею Пілєвою Н.Г.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у засіданні суду з позовними вимогами не погодився, зокрема, з мотивів, викладених у відзиві від 07.09.2011 на позовну заяву і просив у їх задоволенні відмовити.
Також, представником відповідача надано суду клопотання від 20.10.2011 про застосування до позовних вимог наслідків спливу позовної давності та відмову у позові з цієї підстави.
У судовому засіданні 20.10.2011 було оголошено перерву до 17:00 годин.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд
08.12.2006 між ЗАТ АТ «БАНК НРБ»(правопопередник публічного акціонерного товариства “Дочірній банк Сбербанку Росії”) та ТОВ «Чорноморський торговий дім»(правопопередник Товариства з обмеженою відповідальністю “КЕПІТАЛ ФОРС”) був укладений кредитний договір № 247-В/06, за умовами п.п. «а»п. 2.1. якого належне виконання позичальником (позивачем) зобов'язань за цим договором забезпечується іпотекою нерухомого майна: корпус № 34 «Б», загальною площею 8883,50 кв. м, яке знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Вакуленчука, 29 та належить позичальнику на праві власності.
На виконання умов цього договору 08.12.2006 між тими ж сторонами був укладений відповідний іпотечний договір.
Позивач 23.08.2011 звернувся до суду з позовом про визнання іпотечного договору від 08.12.2006 недійсним з тих підстав, що вказаний договір укладено особою, яка не мала належних повноважень, оскільки загальними зборами ТОВ «Чорноморський торговий дім» відповідне рішення не приймалось.
Суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “КЕПІТАЛ ФОРС” про визнання іпотечного договору недійсним такими, що задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Спірний договір з боку позивача підписані директором ОСОБА_3. Його підпис скріплено печаткою підприємства.
Позивач посилається на те, що на момент підписання іпотечного договору від 08.12.2006, статутом підприємства було віднесено затвердження такого виду договорів до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, у зв'язку з чим директор підприємства не був наділений відповідним обсягом повноважень на підписання цього договору та вчинив оспорюваний правочин з перевищенням такого обсягу.
Підпунктом «ж»п. 7.4. статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський торговий дім»(нова редакція), затвердженого зборами учасників Товариства -Протокол № 3 від 27.09.2006 (а.с. 114, т.2), передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства відноситься, зокрема, затвердження договорів (угод) на суму більш ніж 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень, або на відчуження майна Товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна Товариства.
Проте, законодавство, як чинне на момент вчинення оспорюваного правочину, так і чинне на теперішній час, не передбачало вимог щодо визначення ціни договорів іпотеки та відплатності такого виду правочинів, у зв'язку з чим директор Товариства не перевищив наданий йому обсяг повноважень щодо укладення договорів від імені Товариства.
До того ж, у відповідності з протоколом № 6 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський торговий дім»від 27.11.2006 (а.с. 123-124 т.2) директору Товариства ОСОБА_3 були надані повноваження, зокрема, на укладення договору іпотеки від імені Товариства.
Відповідно до частини першої ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, коли особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4., теперішнім керівником Товариства, були укладені додаткові угоди від 31.03.2009, від 29.04.2009 та від 28.05.2009 до вищевказаного кредитного договору, з яких вбачається, що забезпеченням зобов'язань за договором як була, так і залишається іпотека одного і того самого майна. Вказані дії свідчать про схвалення Товариством укладеного іпотечного договору та підтверджують те, що Товариству було достовірно відомо про укладення іпотечного договору.
З огляду на наведене, суд критично оцінює протокол № 8/ВС позачергових зборів учасників ТОВ "Кепітал Форс" від серпня 2011 року (без дати) та не приймає його у якості належного доказу позовних вимог.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських прав за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведене свідчить про те, що на день розгляду справи, позивачем не надано суду належних чи допустимих доказів того, що його право є порушеним та таким, що підлягає поновленню.
Крім того, відповідачем було заявлено клопотання про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності.
Статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Враховуючи те, що про існування спірного договору позивачу було відомо з моменту його укладення -з 08.12.2006 -строк позовної давності за даним позовом є таким, що сплинув.
Доказів поважності причин пропуску строку позовної давності та клопотання про поновлення цього строку позивачем суду не надано, у зв'язку з чим у позові повинно бути відмовлено. Твердження представника позивача, що Товариству стало відомо про існування спірного договору в 2009 році під час укладання першої додаткової угоди (яке в ході розгляду справи представник позивача змінив та пояснив, що Товариство дізналося про існування договору в серпні 2011 під час проведення позачергових загальних зборів) судом не приймаються до уваги, оскільки вони не підтверджуються належними доказами та спростовуються матеріалами справи.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 49, 80-85, Господарського процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя підпис Н.Г. Плієва
Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України і підписано 25.10.2011