11 жовтня 2011 року
справа № 5020-1295/2011
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Аларіт-Пром”
(03069, м. Київ, вул. Кіровоградська, 35/58, літ. В)
до відкритого акціонерного товариства “Ремпобуттехніка”
(99003, м. Севастополь, вул. Комуністична, 10-А)
малого приватного підприємства “Алеко”
(99008, м. Севастополь, вул. Пожарова, 6)
про визнання договору оренди недійсним,
Суддя Кравченко В.Є.
за участю :
представника позивача -не з'явився;
представник відповідача - ВАТ “Ремпобуттехніка” -не з'явився;
представника відповідача -МПП “Алеко” -не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю “Аларіт-Пром” (далі - ТОВ „Аларіт - Пром) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до відкритого акціонерного товариства “Ремпобуттехніка” (далі - ВАТ “Ремпобуттехніка”), малого приватного підприємства “Алеко” ( далі -МПП ”Алеко”) про визнання з 02.01.2005 року недійсним (нікчемним) договору оренди, укладеного між Заводом „Ремпобуттехніка” і малим приватним підприємством „Алеко” 18 грудня 1992 року.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 19.08.2011 порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 05.09.2011.
Ухвалами суду від 05.09.2011 і від 19.09.2011 від 28.09.2011 розгляд справи відкладався з підстав, передбачених статтею 77 Господарського процесуального кодексу України.
Позивачсвоїм процесуальним правом на участь у судовому засідання не скористався, явку повноважного представника не забезпечив, повідомлявся про розгляд справи своєчасно та належним чином.
Представник відповідача - МПП „Алеко” у судове засідання 11.10.2011 не з'явився, повідомлявся належним чином (арк.с. 85), надав відзив на позовну заяву ( арк.с. 66), в якому просив відмовити у позові за відсутністю законних підстав для його задоволення.
Представник відповідача - ВАТ “Ремпобуттехніка” у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомив.
Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони, серед іншого, мають право на участь в засіданнях господарського суду.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Частина третя вказаної статті зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Дотримання принципу вирішення спору упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом втілено у статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” і статті 6 Європейської конвенції з прав людини та є обов'язковим для господарського суду при розгляді кожної справи.
Враховуючи наявні у справі матеріали, що визнані судом достатніми для надання оцінки спірним правовідношенням сторін, належне повідомлення учасників господарського процесу про розгляд справи, обмеження строків вирішення спору певним терміном, суд визнав можливим допустити розгляд справи за відсутністю учасників судового процесу.
Дослідив матеріали справи суд ,
Рішенням господарського суду міста Севастополя у справі № 5020-5/032 за товариством з обмеженою відповідальністю „Аларіт-Пром” визнано право власності на об'єкт нерухомого майна, який складається із: вбудованих у торгово-виробничу будівлю літ. „А” з прибудовами літ. „а”, „а2”, загальною площею 1845,2 кв.м., службової будівлі літ. „В” загальною площею 81,9 кв.м., службової будівлі літ. „Б” загальною площею 17,2 кв.м., сараю-гаражу літ. „В1”, навісу літ. „Г”, розташованих за адресою: м. Севастополь, вул. Маяковського,7/вул. Торгова,2/вул. Торгова 6, (який перебуває у стадії реконструкції). Комунальне підприємство „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради зобов'язано здійснити державну реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю „Аларіт-Пром” на вищевказаний об'єкт нерухомого майна. Рішення сторонами не оскаржувалось, набрало законної сили 22.03.2010 /арк.с. 8, 9/.
За рішенням господарського суду міста Севастополя від 04.07.2011 у справі № 5020-847/2011 за малим приватним підприємством “Алеко” було визнано переважне право на придбання у власність нежитлових приміщень: приміщення першого поверху та підвального приміщення, що знаходиться під ним, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Маяковського 7, площею 350 кв.м., орендованого за договором оренди від 18.12.1992, укладеного між відкритим акціонерним товариством “Ремпобуттехніка та малим приватним підприємством “Алеко”, переведені на мале приватне підприємство “Алеко” права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю “Альта” та товариством з обмеженою відповідальністю “Аларіт-Пром”, шляхом проведення біржових торгів на Українській універсальній біржі “Капітал”25.12.2009 та затвердженим Протоколом №1 проведення біржових торгів щодо приміщень, загальною площею 350 кв.м, що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Маяковського, 7. Також за малим приватним підприємством “Алеко” визнано право власності на нерухоме майно: нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Маяковського 7, площею 350 кв.м, а саме приміщення першого поверху та підвального приміщення, що знаходиться під ним. Комунальне підприємство “Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради зобов'язано здійснити державну реєстрацію права власності малого приватного підприємства “Алеко” на вищевказане нерухоме майно. Перераховано з депозитного рахунку господарського суду міста Севастополя на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю “Аларіт-Пром” суму 255500,00 грн., зараховану малим приватним підприємством "Алеко" на підставі квитанції №К110/U/30 від 30.06.2011 року на депозитний рахунок господарського суду міста Севастополя для забезпечення його переважного права покупця нерухомого майна.
Рішення не набрало законної сили, оскаржується в апеляційному порядку.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Аларіт-Пром”, посилаючись на обставини розгляду справи № 5020-847/2011, звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 18.12.1992 року між правопопередником ВАТ “Ремпобуттехніка” (Заводом „Ремпобуттехніка”) і МПП “Алеко”, строком на 50 років до 18.12.2042 року, як укладеного з порушенням прямих вказівок закону щодо нотаріального посвідчення договору найму, встановлених у статті 793 Цивільного кодексу України, оскільки дотримання нотаріальної форми договору найму є обов'язковим з моменту набуття чинності новим Цивільним кодексом України. Так як сторони з 01 січня 2005 року не оформили договір оренди у відповідності до вимог закону шляхом його нотаріального посвідчення, такий договір, в силу частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України, є нікчемним.
Визнання даного правочину недійсним за рішенням суду обґрунтована позивачем необхідністю захисту майнових прав на об'єкти нерухомості, розташовані по вул. Маяковського,7/вул. Торгова,2/вул. Торгова 6.
Про існування спірного договору оренди позивачу стало відомо тільки під час розгляду господарським судом справи № 5020-847/2011.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з наступних мотивів.
Судом встановлено, що 18 грудня 1992 року між правопопередником ВАТ “Ремпобуттехніка” (Заводом „Ремпобуттехніка”) і МПП “Алеко”, строком на 50 років було укладено договір оренди у простій письмовій формі /а.с. 17-18/.
Відповідно до пункту 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111 від 12.03.1999 угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі (стаття 47 Цивільного кодексу). У зв'язку з недодержанням нотаріальної форми визнаються недійсними лише такі угоди, які відповідно до закону підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню у порядку, встановленому Законом України "Про нотаріат" (пункт 7 роз'яснень).
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором майнового найму, до якого мають застосовуватися норми законодавства, що діяли на момент укладення цього договору, зокрема, Цивільний кодекс Української РСР.
Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК УРСР за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату; договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року повинен бути укладений у письмовій формі; договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами.
З огляду на приписи наведених норм, а також ст.ст. 42, 44 ЦК УРСР (чинного на момент укладення спірного договору), для договору такого виду, який був укладений сторонами, передбачена проста письмова форма, оскільки чинне на час укладення сторонами договору законодавство не покладало на сторін додаткових обов'язків щодо нотаріального посвідчення чи державної реєстрації договорів.
Згідно з частиною 2 статті 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Стаття 58 Конституції України встановлює, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
У пункті 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набув чинності з 01.01.2004 передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; щодо цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності; до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Отже, Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України не передбачають, що у такому порядку мають вирішуватися і питання, пов'язані з недійсністю договорів. Тобто за підставами, порядком та правовими наслідками визнання договорів недійсними мають застосовуватися правила Кодексу, який діяв на момент укладення такого договору.
У зв'язку з чим, посилання позивача на пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у даному випадку визнається судом помилковим.
Суд вважає, що до даних правовідносин не підлягають застосуванню норми статей 220, 793 Цивільного кодексу України, який набув чинності з 01.01.2004, оскільки таке застосування буде порушувати ч. 1 ст. 58 Конституції України, якою встановлено принцип незворотності дії законів у часі.
Рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або, виходячи із загальних засад законодавства України.
Суд вважає, що обумовлюючи нікчемність укладеного сторонами договору, позивач безпідставно надає зворотну дію нормам статей 793, 794 Цивільного кодексу України, якими встановлюється обов'язок нотаріального посвідчення договору найму будівлі або іншої капітальної споруди строком на один рік і більше (в редакції, чинної на 01.01.2005), оскільки обов'язковість вчинення зазначених дій була запроваджена Цивільним кодексом України, який не має зворотної дії до договорів оренди нерухомого майна, укладених до 01.01.2004.
З урахуванням наведеного, за обраним способом захисту порушеного права суд не вбачає підстав для задоволення позову. Інших підстав для визнання недійсним договору особою, яка не була стороною оскаржуваної угоди, позивачем не наведене.
Враховуючи вищенаведене обставини, оскарження в апеляційному порядку рішення господарського суду міста Севастополя від 04.07.2011 у справі № 5020-847/2011 не має суттєвого значення при розгляді цієї справи.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито і витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу при відмові у позові відносяться на позивача.
З оглядом наведеного, керуючись статтями 20 Господарського кодексу України, 16 Цивільного кодексу України, статтями 12, 22, 49, 75, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову товариству з обмеженою відповідальністю “Аларіт-Пром” -відмовити повністю.
Суддя В.Є. Кравченко
Повний текст рішення,
відповідно до ст. 84 ГПК України,
складений 11.10.2011