Справа № 2-3/12р
11 січня 2012 року смт. Приазовське
Приазовський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Пантилус О.П.,
при секретарі Гажевій І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Приазовського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення сервітуту (права користування чужою земельною ділянкою),
ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою, в якій зазначає, що 10 березня 2004 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу дачного будинку, розташованого в АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі правочинів за номером НОМЕР_1. На сьогоднішній день за ним зареєстроване право власності на зазначений дачний будинок відповідно до чинного законодавства. 10 березня 2004 року ОСОБА_6 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,11 га, розташованої по АДРЕСА_1 Запорізької області з ОСОБА_7 Вказаний договір також посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за номером 283. Після смерті ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку перейшло у спільну сумісну власність її спадкоємців ОСОБА_8 та ОСОБА_2 - відповідачів у справі.
Таким чином на сьогоднішній день відповідачі є власниками земельної ділянки на якій розташований належний йому на праві власності дачний будинок. На протязі 2007-2010 року між ним і відповідачами неодноразово виникали спори з приводу власності та користування вищезазначеною земельною ділянкою, однак згоди з приводу користування земельною ділянкою вони не дійшли. Питання про встановлення сервітуту в судовому порядку раніше не вирішувалося. Використання відповідачами зазначеної земельної ділянки за цільовим призначенням - для ведення садівництва, є неможливим, оскільки на даній земельній ділянці знаходиться належний йому на праві власності дачний будинок. На протязі 2005-2010 року відповідачі чинили йому перешкоди у користуванні будинком, оскільки їм належить земельна ділянка і спір щодо порядку користування нею за взаємною згодою вирішити неможливо. При цьому, здійснення ним права власності на належний йому дачний будинок неможливе без використання належної відповідачами земельної ділянки. Тому, посилаючись на норми статей 401-404 ЦК України та статей 98-100 ЗК України, просить встановити йому постійний безоплатний сервітут (право користування земельною ділянкою) щодо земельної ділянки площею 0,1140 га для ведення садівництва, розташованої на территорії Степанівської Першої сільської ради Приазовського району Запорізької області по АДРЕСА_1 Запорізької області, що належить на праві спільної власності відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку ЗП № 148041 та ЗП № 148044, виданих Приазовською районною держаною адміністрацію Запорізької області 19 серпня 2006 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010627700131 та № 010627700132, для обслуговування належних йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу дачного будинку № НОМЕР_1 від 10.03.2004 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 3513837 від 06.05.2004 року, дачного будинку з надвірною спорудою - вбиральнею-душем, шляхом надання йому права безперешкодного проходу та проїзду по земельній ділянці, а також право виконання будівельних та ремонтних робіт належних йому дачного будинку з надвірною спорудою.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_9 позовні вимоги підтримав за вищевказаними обставинами та просить їх задовольнити у повному обсязі. Додатково пояснив, що відповідачі перешкоджають ОСОБА_1 у вільному користуванні будинком, у подальшому позивач планує здійснити ремонт будинку, скласти на його земельній ділянці необхідні будівельні матеріали та здійснювати вільний прохід та проїзд по земельній ділянці, тому для цього необхідно встановити постійний безоплатний сервітут, надавши право позивачу користуватися всією земельною ділянкою для обслуговування будинку, що там розташований. Сторони не бажають укладати договір оренди земельної ділянки, так як не можуть дійти згоди в розмірі орендної плати.
Законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 - її батько ОСОБА_10 у судовому засіданні заперечує проти задоволення позовних вимог, пояснивши, що зазначена земельна ділянка розташована на березі Азовського моря і позивач використовує свій будинок в комерційних цілях, перешкоджає відповідачам у користуванні земельною ділянкою за її цільовим призначенням -для ведення садівництва. Крім того, ОСОБА_1 здійснює на цій земельній ділянці самовільне будівництво і не бажає укладати з ними договір оренди земельної ділянки. З установленням безоплатного сервітуту на всю земельну ділянку не згоден, так як існують відповідні будівельні норми, за якими встановлені норми площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування будинку, а тому позивач повинен надати докази та зазначити яку площу займає будинок і яка площа та її розташування необхідне для обслуговування будинку. Після цього відповідачі будуть згодні із укладенням договору оренди на необхідну частину земельної ділянки за певну плату та іншу частину будуть використовувати за її цільовим призначенням.
Представник позивача ОСОБА_2 -ОСОБА_11 не визнає позовні вимоги за тими ж обставинами.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно державних актів про право власності на земельну ділянку ЗП № 148041 та ЗП № 148044, виданих Приазовською районною держаною адміністрацію Запорізької області 19 серпня 2006 року, земельна ділянка площею 0, 1140 га для ведення індивідуального садівництва, розташована по АДРЕСА_1 належить громадянам України - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.11-12).
Громадянину Німеччини - ОСОБА_1 належить на праві власності будинок, що придбаний ним за договором купівлі-продажу від 10.03.2004 року (а.с.8-10) і який розташований на зазначеній земельній ділянці, що належить на праві власності відповідачам. Зазначені обставини не заперечуються сторонами.
Частиною 3 ст. 98 ЗК України визначено, що встановлення земельного сервітуту не веде позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею та відповідно до ч.3 ст. 101 ЗК України, власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.
Аналізуючи вказані норми закону, слід зазначити, що встановлення земельного сервітуту повинно відповідати цільовому призначенню земельної ділянки, щодо якої встановлений сервітут, а у випадку, якщо встановлення сервітуту перешкоджає використанню земельної ділянки за цільовим призначенням, сервітут не встановлюється.
Враховуючи обставини справи, в разі встановленні сервітуту позивачу на всій площі земельної ділянки, що належить відповідачам, для проходу, проїзду і здійснення будівельних та ремонтних робіт, власники фактично будуть позбавлені права користування взагалі земельною ділянкою та відповідно до її цільового призначення -для ведення садівництва.
Як зазначено в п.18-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.
Позивачем та його представником таких клопотань не заявлено, докази про площу земельної ділянки, зайняту під будинком, не надані.
Згідно ст. 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки або землекористувачем у встановленому законом порядку і зазначену обставину в судовому засіданні не заперечує представник позивача, а тому суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не має права на земельний сервітут в даному випадку.
Відповідно до положень ст. 413 ЦК України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.
Тобто, законодавцем визначені вичерпні підстави для встановлення права користування земельною ділянкою і судовий порядок встановлення такого пррава законом не передбачено, на відміну від сервітуту, встановлення якого передбачено в судовому порядку на підставі згаданих норм закону.
В розглядаючій ситуації позивач має вирішувати даний спір шляхом укладення договору на право користування чужою земельною ділянкою, тим паче, що відповідачі в поясненнях суду заявили про свою згоду на укладення договору оренди при досягненні узгодження розміру орендної плати.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, а також вимоги ст.ст.1,3 ЦПК України, за якими кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів та суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, визначений законами України і, відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог про встановлення сервітуту.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 14, 57-60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення сервітуту (права користування чужою земельною ділянкою), повністю відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Приазовський районний суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційної скарги.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.П. Пантилус