"12" липня 2011 р. м. Київ К-8610/07
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
судді Загороднього А.Ф.
Заїки М.М.
Ліпського Д.В.
Співака В.І.
при секретарі Сперкач Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 14 квітня 2006 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_5 до прокуратури Святошинського району м. Києва, Державного казначейства України про визнання незаконною постанови прокуратури Святошинського району м. Києва та відшкодування матеріальної шкоди,
У серпні 2005 року ОСОБА_5 звернувся до суду зі скаргою на незаконні дії та бездіяльність прокуратури Святошинського району м. Києва.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати незаконною постанову прокуратури Святошинського району м. Києва від 07.11.2005 року, якою відмовлено у задоволенні заяви щодо відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду; стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів державного бюджету на свою користь 95 588 грн матеріальної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 14 квітня 2006 року позов задоволено частково. Визнано постанову прокуратури Святошинського району м. Києва від 07.11.2005 року незаконною. Стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів державного бюджету на користь ОСОБА_5 матеріальну допомогу в сумі 67 800 грн.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2007 року постанову суду першої інстанції в частині відшкодування 800 грн, понесених на додаткове харчування та речі, 25 000 грн за передані позивачу у слідчий ізолятор передачі, 16 000 грн витрат, понесених за надання психологічного супроводу скасовано та у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено. В решті постанову Святошинського районного суду м. Києва від 14 квітня 2006 року залишено без змін.
У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить змінити судові рішення у справі в частині розміру матеріальної шкоди.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 03.11.2000 року відносно непрацюючого студента юридичного факультету (заочна форма навчання) Міжнародного інституту лінгвістики і права ОСОБА_5 була порушена кримінальна справа за статтею 93 Кримінального кодексу України. Згодом йому було пред'явлено звинувачення у скоєнні інших тяжких злочинів. Протягом тривалого часу ОСОБА_5 перебував під слідством, знаходячись в СІЗО-13.
28.12.2004 року постановою слідчого прокуратури кримінальна справа відносно ОСОБА_5 була закрита на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину.
Позивач та його представник звертались до прокуратури Святошинського району м. Києва з заявами про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.
Постановою прокуратури Святошинського району м. Києва від 07.11.2005 року про визначення розміру відшкодування шкоди визначено такою, що не завдана незаконними діями досудового слідства матеріальну шкоду ОСОБА_5 на підставі наявних в прокуратурі матеріалів.
Не погоджуючись із зазначеною постановою та вважаючи наявність підстав для стягнення матеріальної шкоди, ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що правовою підставою для відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями правоохоронних органів і суду є норми Цивільного кодексу України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Зокрема, статтею 1176 Цивільного кодексу України передбачено право особи на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Пунктом 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»(далі -Закон) встановлено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випаду закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину.
Згідно зі статтею 3 Закону громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
Відповідно до статті 12 Закону розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо справу закрито судом при розгляді її в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Оскарження до суду не позбавляє громадянина права звернутись із скаргою до відповідного прокурора.
Крім цього, відповідно до пункту 12 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року N 6/5/3/41 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 березня 1996 р. за N 106/1131, у місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в п. 11 Положення (в даному випадку -органи прокуратури) залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних і громадських організацій всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною 1 ст. 12 Закону постанову (ухвалу).
Враховуючи положення наведених нормативно-правових актів та обставини даної справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання незаконним рішення суб'єкта владних повноважень (постанови прокуратури Святошинського району м. Києва від 07.11.2005 року), що призвело до часткового порушення прав та законних інтересів позивача, та задоволення позовних вимог в частині стягнення на його користь витрат на правову допомогу, оскільки такі підтвердженні належними доказами, що були предметом розгляду в судах першої та апеляційної інстанції.
Крім цього, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення решти позовних вимог (стягнення коштів втраченого заробітку, витрат на перерахування коштів та на передачі в СІЗО-13, вартість поновлення у вищому навчальному закладі, вартість поїздок для поновлення паспорту, вартість психологічного супроводу), оскільки такі є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.
Таким чином, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2007 року та постанову Святошинського районного суду м. Києва від 14 квітня 2006 року, змінену постановою суду апеляційної інстанції, у справі за позовом ОСОБА_5 до прокуратури Святошинського району м. Києва, Державного казначейства України про визнання незаконною постанови прокуратури Святошинського району м. Києва та відшкодування матеріальної шкоди - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді А.Ф. Загородній
М.М. Заїка
Д.В. Ліпський
В.І. Співак