"07" липня 2011 р. м. Київ К-4473/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С. В.
Загороднього А.Ф.
Заїки М.М.
Співака В.І.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2008 року у справі за його позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, управління Державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, третя особа -Головне управління Державного казначейства України в Луганській області, про стягнення коштів,
У серпні 2005 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, управління Державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, третя особа -Головне управління Державного казначейства України в Луганській області, про стягнення коштів.
Після уточнення позовних вимог в ході розгляду справи позивач просив суд визнати неправомірними дії відповідача та зобов'язати виплатити йому недоплачене за період з 01.01.1998 року по 03.02.2005 року грошове утримання з урахуванням надбавки за особливі умови служби, надбавки за безперервну службу, доплату до суми пенсії, яка б могла бути нарахована, премії в більшому розмірі, а також, враховуючи вказані надбавки та премію, здійснити виплату матеріальної допомоги.
Постановою Артемівського районного суду міста Луганська від 03 серпня 2007 року позов задоволено частково.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2008 року скасовано постанову Артемівського районного суду міста Луганська від 03 серпня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 проходив службу в органах внутрішніх справу, з якої був звільнений у лютому 2005 року за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.
На думку позивача під час проходження служби йому не в повному обсязі виплачувалось грошове утримання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку він просить стягнути.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 3 Указу Президента України від 04 жовтня 1996 року №926/96 «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ»надавалось право керівникам внутрішніх справ у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів установлювати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надбавку особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за особливі умови служби, кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань - до 50 відсотків окладів грошового забезпечення.
Крім цього, цим же пунктом Указу Президента України надавалось право керівникам внутрішніх справ у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів установлювати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їхньою згодою та в інтересах справи на службі, щомісячну доплату в розмірі від 25 до 50 відсотків суми пенсії, яка б могла бути їм нарахована, та преміювати осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, створеного у розмірі чотиримісячного фонду грошового забезпечення, без обмеження індивідуальних премій максимальними розмірами.
З аналізу даної норми вбачається, що встановлення надбавки за особливі умови служби, кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань у розмірі до 50 відсотків, надбавки у розмірі від 25% до 50% від суми пенсії, яка б могла бути нарахована, та премії є правом керівника, а не його обов'язком, а також встановлення цих виплат можливе лише при наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Указом Президента України від 24 квітня 2003 року № 370 «Про надбавки військовослужбовцям Служби безпеки України та працівникам органів внутрішніх справ України за безперервну службу»надано Голові Служби безпеки України та Міністрові внутрішніх справ України право встановлювати відповідно військовослужбовцям Служби безпеки України і працівникам органів внутрішніх справ України щомісячні надбавки за безперервну службу в органах безпеки і органах внутрішніх справ у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби.
Цим же Указом передбачено, що порядок і умови виплати зазначених надбавок визначаються Головою Служби безпеки України та Міністром внутрішніх справ України. Крім того, виплата надбавок відповідно до цього Указу здійснювати з 1 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України
Отже, зазначений Указ обмежує лише верхній граничний розмір надбавки за вислугу років і надає право, а не зобов'язує її встановлювати працівникам органів внутрішніх справ, які мають високі результати у службовій діяльності, в межах фонду грошового забезпечення.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, у спірні періоди відповідач не мав достатнього фінансування для проведення виплат вказаних надбавок та премії у максимальних розмірах.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що суб'єкт владних повноважень, виплачуючи позивачу грошове утримання, діяв у відповідності до вказаних Указів Президента України, тобто на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім цього, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення матеріальної допомоги, передбаченої Указом Президента України від 04 жовтня 1996 року №926/96, оскільки така виплачувалась позивачу правомірно.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.
З огляду на викладене, оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2008 року у справі за його позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, управління Державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, третя особа -Головне управління Державного казначейства України в Луганській області, про стягнення коштів -без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Гаманко О. І.
Судді Білуга С. В.
Загородній А.Ф.
Заїка М. М.
Співак В.І.