"05" липня 2011 р. м. Київ К-21333/07
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С. В.
Загороднього А.Ф.
Заїки М.М.
Співака В.І.
при секретарі Сперкач Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Таращанського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на постанову Таращанського районного суду Київської області від 07 травня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Таращанського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про стягнення невиплачених коштів,
У лютому 2007 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Таращанського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про стягнення невиплачених коштів.
В ході розгляду справи в суді першої інтенції позивач уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача на його користь 23 305,03 грн матеріальної шкоди за недоплачене грошове утримання з січня 2000 року по лютий 2005 року, 9 328,89 грн компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з січня 2000 року по лютий 2005 року, 20 911, 80 грн грошової компенсації за неотримані продовольчі пайки з січня 1997 року по березень 2002 року, 1675 грн матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового утримання в період за 2000-2004 роки, а всього 55 220 грн 72 коп.
Постановою Таращанського районного суду Київської області від 07 травня 2007 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2007 року, позов задоволено. Стягнуто з Таращанського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 55 220 грн 72 коп.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду першої й апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 1990 року проходив службу в органах внутрішніх справ. З 01.01.2000 року по 12.06.2000 року працював на посаді дільничного інспектора міліції Таращанського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, а з 12.06.2000 року по 21.02.2005 року -на посаді старшого дільничного інспектора міліції Таращанського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області.
Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 27.02.2005 року №28 о/с ОСОБА_4 було звільнено в запас за п.64 «б»(через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114.
За час проходження служби в органах внутрішніх справ на зазначених посадах в період з січня 2000 року по лютий 2005 року позивачу було виплачено грошове утримання на суму 31 389,01 грн, що на його думку, є недостатнім.
Крім цього, позивач вважав, що йому безпідставно не було виплачено грошову компенсацію за неотримані продовольчі пайки в період з січня 1997 року по березень 2002 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем, всупереч вимогам статті 71 КАС України, не було надано доказів відсутності асигнувань виплат, передбачених відповідними нормативними актами, особам рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ, які б спростовували вимоги позивача, та не зазначено причини ненадання таких доказів.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки рішення судів прийняті по недостатньо з'ясованим і перевіреним обставинам справи, що мають значення для її правильного вирішення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача недоплачену, на його думку, частину грошового утримання за період проходження служби в Таращанському районному відділі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області з січня 2000 року по лютий 2005 року. Зокрема, вказує про невиплачені йому в максимальних розмірах надбавки та премії, передбачені Указом Президента України від 04 жовтня 1996 року №926/96 “Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ” та Указом Президента України від 24 квітня 2003 року №370 “Про надбавки військовослужбовцям Служби безпеки України та працівникам органів внутрішніх справ України за безперервну службу”.
Так, пунктом 2 Указу Президента України від 04 жовтня 1996 року №926/96 “Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ” постановлено виплачувати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надбавку за вислугу років згідно з додатком N 10; особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на рік. А пунктом 21 - установити особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ щомісячні надбавки в розмірі 100 відсотків грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), а працівникам - у розмірі 100 відсотків посадових окладів ( з 01 жовтня 2001 року).
Відповідно до пункту 3 зазначеного Указу Президента України надано право керівникам внутрішніх справ у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів установлювати надбавки особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за особливі умови служби, кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань - до 50 відсотків окладів грошового забезпечення та преміювати осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, створеного у розмірі чотиримісячного фонду грошового забезпечення, без обмеження індивідуальних премій максимальними розмірами.
Указом Президента України від 24 квітня 2003 року № 370 “Про надбавки військовослужбовцям Служби безпеки України та працівникам органів внутрішніх справ України за безперервну службу” надано Голові Служби безпеки України та Міністрові внутрішніх справ України право встановлювати відповідно військовослужбовцям Служби безпеки України і працівникам органів внутрішніх справ України щомісячні надбавки за безперервну службу в органах безпеки і органах внутрішніх справ у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби.
Цим же Указом передбачено, що порядок і умови виплати зазначених надбавок визначаються Головою Служби безпеки України та Міністром внутрішніх справ України. Крім того, виплата надбавок відповідно до цього Указу здійснювати з 1 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України.
Однак, судами належних чином не з'ясовано, що входило до складу грошового утримання позивача, яке він фактично отримував за період з січня 2000 року по лютий 2005 року та помилково взято до уваги лише його розрахунки недоплаченого грошового утримання, не встановивши при цьому обставини щодо розміру фактично отриманих позивачем за спірний період надбавок, передбачених Указом Президента України від 04 жовтня 1996 року №926/96 та Указом Президента України від 24 квітня 2003 року №370.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення грошової компенсації за неотримані продовольчі пайки з січня 1997 року по березень 2002 року, судами, всупереч вимогам статей 11, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, належним чином не встановлено, які саме продовольчі пайки не були видані позивачу у вказаний період та розмір грошової компенсації за їх невидачу, що утворилась.
Крім цього, також не з'ясовано питання строків позовної давності відносно вказаних вище правовідносин. Зокрема, не встановлено, коли саме позивачу стало відомо про порушення його прав щодо невиплати грошової компенсації за неотримані продовольчі пайки з січня 1997 року по березень 2002 року.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, суди не звернули уваги на наступне.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»від 19 жовтня 2000 року компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову №159 , якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 1 Порядку його дія цього поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з пунктом 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Таким чином, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Для правильного вирішення спору в цій частині, судам необхідно з'ясувати, яку частину нарахованого грошового утримання за період з січня 2000 року по лютий 2005 року позивачу не було виплачено вчасно.
Також слід зазначити, що в рішеннях судів помилково вказується про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди (майнових збитків) з посиланням на пункт 25 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114.
Відповідно до зазначеного пункту Положення особа рядового і начальницького складу підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню за рахунок коштів відповідного бюджету, а також коштів, що надходять від міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій згідно з договорами, укладеними між ними і органами внутрішніх справ. Майнові збитки особі рядового або начальницького складу, заподіяні у зв'язку з виконанням службових обов'язків, відшкодовуються у повному обсязі за рахунок відповідних джерел утримання. Шкода, заподіяна особі рядового або начальницького складу внаслідок пошкодження здоров'я під час виконання службових обов'язків, відшкодовується у повному обсязі незалежно від розміру пенсії, призначеної на даній підставі, за рахунок коштів відповідного бюджету або коштів міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій, які уклали договори з органами внутрішніх справ.
В даному ж випадку предметом розгляду справи є стягнення виплати частини грошового утримання, грошової компенсації за неотримані продовольчі пайки, матеріальної допомоги, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи судові рішення у даній справі, суди зазначених вимог процесуального закону не виконали.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною другою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Таращанського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області задовольнити частково.
Постанову Таращанського районного суду Київської області від 07 травня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2007 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_4 до Таращанського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про стягнення невиплачених коштів направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф. Загородній
М.М. Заїка
В.І. Співак