"16" червня 2011 р. м. Київ К-4737/07
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С. В.
Загороднього А.Ф.
Заїки М.М.
Співака В.І.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 05 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 29 січня 2007 року у справі за його позовом до Ленінського районного відділу Вінницького міського управління УМВС України у Вінницькій області про визнання дій працівників міліції неправомірними, скасування постанови, відшкодування моральної шкоди,
У лютому 2006 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Ленінського районного відділу Вінницького міського управління УМВС України у Вінницькій області про визнання дій працівників міліції неправомірними, скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 07.10.2005 року та відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 грн.
Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 05 вересня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 29 січня 2007 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, за вчинення проступку, передбаченого ч. 1 ст. 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на позивача постановою від 07.10.2005 року накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 85 грн.
Відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі в редакції, на час звернення позивача до суду), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 99 встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, про постанову по справі про адміністративне правопорушення позивач знав 07.10.2005 року, тобто в день скоєння правопорушення та накладення на нього адміністративного стягнення. Однак, до суду з позовом про оскарження вказаної постанови та визнання, при цьому, неправомірними дій працівників міліції ОСОБА_4 звернувся лише у лютому 2006 року, тобто з пропуском встановленого законом строку.
Згідно з частиною першою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Судами встановлено, що позивач не вказав та не надав доказів щодо поважності причин для поновлення строку оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, а відповідач, натомість, зазначав про пропущення позивачем такого строку та наполягав на відмові у позові.
За таких обставин, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав вважати, що судами було неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.
Таким чином, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 05 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 29 січня 2007 року у справі за його позовом до Ленінського районного відділу Вінницького міського управління УМВС України у Вінницькій області про визнання дій працівників міліції неправомірними, скасування постанови, відшкодування моральної шкоди -без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Гаманко О. І.
Судді Білуга С. В.
Загородній А.Ф.
Заїка М. М.
Співак В.