Справа № 2-10482/11
іменем України
"16" січня 2012 р.Шевченківський районний суд м.Києві в складі:
головуючого судді Юзькової О.Л.
при секретарі Іовенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий багаторазовий виїзд свого малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 до Республіки Білорусь в період шкільних канікул, без згоди та супроводу матері -ОСОБА_2, на весь час до досягнення ОСОБА_3 повноліття, а також за позовом третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору - ОСОБА_5 та діда - ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий багаторазовий виїзд їх онука - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 до Республіки Білорусь в супроводі його баби - ОСОБА_5, або діда - ОСОБА_6, в період шкільних канікул, без згоди та супроводу матері - ОСОБА_2, на весь час до досягнення ОСОБА_3 повноліття, суд -
Позивач ОСОБА_1 та треті особи із самостійними вимогами щодо предмету позову, звернулися до суду зі згаданими позовами до відповідачки ОСОБА_2, яка має імміграційну посвідку на право постійного проживання в Україні, де в даний час і мешкає та з якою проживає малолітня дитина -ОСОБА_3, який позивачу доводиться сином, а третім особам із самостійними вимогами - онуком. До досягнення сином 16-ти річного віку позивач та треті особи із самостійними вимогами вважають за необхідне організовувати малолітньому ОСОБА_3 під час шкільних канікул тимчасові систематичні багаторазові поїздки до Республіки Білорусь, з тією метою, щоб він міг побачити, поспілкуватись та спільно провести час в родинному колі, як з позивачем -батьком, а також з родичами -рідним братом ОСОБА_7, рідними бабою та дідом (моїми батьками), іншими родичами. Перші роки свого життя малолітній ОСОБА_3 проживав у Республіці Білорусь, де відвідував дошкільний заклад, а до 2009 року постійно їздив до Республіки Білорусь в супроводі батька, відвідував позивача, його батьків. Позовні вимоги мотивують тим, що відповідачка не надає згоди на тимчасовий виїзд малолітнього ОСОБА_1 за межі України, а саме до Республіки Білорусь, де постійно мешкає позивач, старший брат дитини, дід та баба ( треті особи із самостійними вимогами), відвідування яких сином позивачі вважають таким, що відповідає інтересам дитини. Внаслідок ненадання відповідачкою згоди на виїзд малолітнього ОСОБА_3 за межі України, позивач та треті особи із самостійними вимогами не зможуть перетнути кордон України з дитиною. Вважають, що відповідачка не надає такої згоди не з міркувань інтересів дитини, а виключно з того, що між відповідачкою та позивачем ОСОБА_1 існують неврегульовані, після розлучення, майнові питання щодо поділу майна і надання згоди на виїзд дитини за межі України відповідачка необґрунтовано ставить в залежність від вирішення цих питань. Тобто керується не інтересами дитини, а виключно своїми майновими інтересами. З цих позивач та треті особи із самостійними вимогами щодо предмету спору вимушені в судовому порядку вирішити питання про отримання дозволу на тимчасовий та багаторазовий виїзд малолітнього ОСОБА_3 за межі України до Республіки Білорусь без згоди матері (відповідачки) та без її супроводу.
Представник позивача та третіх осіб із самостійними вимогами в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав. Просив задовольнити їх в повному обсязі з підстав зазначених в позові та надав згоду на ухвалення заочного рішення.
Належним чином повідомлена відповідачка в судове засідання не з'явилась, про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки в судове засідання не повідомила. Заяв та клопотань від неї в адресу суду не надходило.
Служба у справах дітей Шевченківського районної у м.Києві державної адміністрації не направила свого представника в судове засідання. Про день та час слухання справи третя особа повідомлялась належним чином, заяв та клопотань від її представника в адресу суду не надходило.
Суд, керуючись вимогами ст. ст. 169,224 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів, ухваливши заочне рішення по справі, отримавши на це згоду представника позивача та третіх осіб із самостійними вимогами.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача та третіх осіб із самостійними вимогами, дослідивши матеріали справи та докази по справі, вважає, що позови підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 24.11.1995р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб у республіці Білорусь Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_7 -ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження та малолітнього -ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, що підтверджується свідоцтвами про народження, долученими до матеріалів справи.
Також встановлено, що ОСОБА_1 доводиться сином третім особам із самостійними вимогами, а його діти ОСОБА_7 та ОСОБА_3, відповідно є їх онуками.
Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідачка, позивач та їх малолітній син є громадянами Республіки Білорусь та відповідачка має посвідку на постійне проживання в Україні, яка нею отримана в порядку Закону України "Про імміграцію". На час розгляду судом справи відповідачка постійно проживає на території України у м.Києві за адресою АДРЕСА_1.
Рішенням суду Фрунзенського р-ну м. Мінська Республіки Білорусь від 02.04.2010р. шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Згідно рішення суду, місце проживання старшого сина ОСОБА_7 визначено разом з позивачем, а молодшого сина ОСОБА_3 -з відповідачкою.
Згідно ч.4 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.
Згідно ст.3 Закону України "Про імміграцію", правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Разом з відповідачкою в Україні проживає малолітня дитина -ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, яка позивачу доводиться сином, а третім особам із самостійними вимогами -онуком.
Позивач постійно проживає на території Республіки Білорусь. Там же проживає їх спільний з відповідачкою син -ОСОБА_7 -ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, а також дід та баба - треті особи із самостійними вимогами по справі.
Згідно наданої суду інформації Державної прикордонної служби України до 2009 року син позивача ОСОБА_3 постійно їздив до Республіки Білорусь.
Згідно наданих суду довідок, син позивача ОСОБА_3 впродовж 2-х років відвідував дошкільний навчальний заклад та проживав у Республіці Білорусь.
У відповідності до ст. 9 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року - держави-учасниці в тому числі і Україна, поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно ст. 10 Конвенції про права дитини встановлено, що кожна дитина має право покидати любу країну, включаючи свою власну, та повертатися в свою країну .
Згідно ст.7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Згідно 3 ч.3 ст.313 ЦК, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України “Про охорону дитинства” батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Згідно ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст.153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно ст.257 СК України, баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні ( ч.1). Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків ( ч.2).
Відповідно до приписів ст.150 СК, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Положеннями ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно ст.10 ЦПК, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.11 ЦПК, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Спілкування позивача із сином та третіх осіб із самостійними вимогами із онуком на території Республіки Білорусь унеможливлюється, оскільки відповідачка не надає дозволу на виїзд малолітнього ОСОБА_1 за межі України, чим фактично створює перешкоди у здійсненні позивачами своїх прав відносно спілкування із сином та онуком відповідно.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі надали суду належні та допустимі докази, довели суду їх переконливість, а також довели обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог.
Оскільки відповідачка письмових пояснень або заперечень проти позову не подала, доводи позивача про ненадання відповідачкою згоди на виїзд їхнього сина ОСОБА_3 за межі України та про підстави ненадання такої згоди, відповідачкою не спростовані.
Ненадання відповідачкою згоду на виїзд малолітнього ОСОБА_3 за межі України до Республіки Білорусь для відвідування та проведення часу з батьком, рідним братом, дідом, бабою, порушує права та інтереси дитини.
Суд приходить до висновку, що відвідування батька, діда та баби за місцем їх проживання в Республіці Білорусь, проведення з ними часу в родинному колі та тимчасовий виїзд в зв"яку з з цим в період шкільних канікул за межі України до Республіки Білорусь без згоди матері дитини -відповідача ОСОБА_2 та в супроводі батька (позивача) або баби чи діда ( третіх осіб із самостійними вимогами по справі - суд вважає таким, що відповідає інтересам виїзд малолітнього ОСОБА_3 і не зашкодить її правам та інтересам.
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Виїзд за кордон України та тимчасове перебування малолітнього ОСОБА_1 за межі України має здійснюватись без супроводу матері -відповідача ОСОБА_10 та у супроводі батька -позивача ОСОБА_1 або у супроводі баби чи діда -третіх осіб із самостійними вимогами щодо предмету позову ОСОБА_5 або ОСОБА_6 при наявності відповідного доручення (довіреності) від батька дитини -ОСОБА_1
Відповідно до вимог ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві -пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді.
Оскільки судом задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та позов третіх осіб із самостійними вимогами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_2, на користь позивачів з відповідача стягуються понесені позивачами судові витрати.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст.3,11,30,34,57,60,61,78,88,169,212-215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.3,9,10 Конвенції про права дитини, ст.8,26,33,55 Конституції України, ч.4 ст.29, абз3 ч.3 ст.313 Цивільного кодексу України, ст.ст., 141, 150, 153 Сімейного кодексу України, ч.3 ст.11 Закону України “Про охорону дитинства ”, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про надання дозволу на виїзд за кордон малолітнього без згоди одного з батьків - задовольнити.
Надати дозвіл на тимчасовий багаторазовий виїзд малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 в період шкільних канікул за межі України до Республіки Білорусь в супроводі батька - ОСОБА_1 або в супроводі баби чи діда - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 або ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 року народження , без згоди та супроводу матері - ОСОБА_2, на весь час до досягнення ОСОБА_3 повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача судовий збір в розмірі 08 грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів, з дня отримання його копії.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Позивач, який не був присутнім в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. В разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку.
Суддя