№ 2-81/2011
Повне рішення суду, складено 17 січня 2012 року
іменем України
12.01.2012 м.Вільнянськ
Вільнянський районний суд Запорізької області в складі:
головуючий суддя -Кофанов А.В.,
при секретарі -Лазечна Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, зобов'язання до вчинення певних дій,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ "КБ "ПриватБанк", в якому вимагає визнати недійсним укладені з відповідачем кредитний договір № ZPVLG00000065 від 02.08.2006 року та договір іпотеки № ZPVLG00000065 від 02.08.2006 року, та зобов'язати третю особу -приватного нотаріуса ОСОБА_2 -вчинити дії щодо зняття заборони відчуження житлового будинку, який перебуває в іпотеці.
У позовній заяві позивач ОСОБА_1 зазначив, що 02.08.2006 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір № ZPVLG00000065 від 02.08.2006 року, згідно положень якого йому був наданий кредит у розмірі 14137,50 доларів США, з умовами повернення суми кредиту та сплати процентів і комісії у доларах США. В забезпечення цього кредитного договору сторони уклали того ж дня договір іпотеки № ZPVLG00000065, згідно якого позивач забезпечив виконання своїх зобов'язань за кредитним договором іпотекою, в яку передав житловий будинок № 12 по вул.9-го Січня в м.Вільнянськ Запорізької області.
Позивач вважає, що кредитний договір суперечить вимогам ст.99 Конституції України та ст.ст.524, 533 ЦК України, ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", за змістом яких грошовою одиницею України є гривня, і валюта зобов?язання має бути виражена саме у цій грошовій одиниці. Позивач вважає, що згідно положень Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", укладення зазначеного кредитного договору вимагало індивідуальної ліцензії Національного банку України, чого у даному випадку зроблено не було.
Крім того, позивач зазначив, що умови договору покладають на нього ризик падіння курсу гривні відносно курсу долара США, що суперечить принципу справедливості цивільно-правових відносин, закріпленому ст.3 ЦК України. За думкою позивача, умови договору всі ризики знецінення національної валюти покладає виключно на позичальника, що і є несправедливим.
Крім того, обґрунтовуючи недійсність договору іпотеки, позивач зазначив, що на час його укладання у житловому будинку, переданому в іпотеку, проживали неповнолітній син його дружини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та його малолітня донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2; проте договір іпотеки укладений без дозволу органу опіки та піклування, що суперечить положенням Сімейного Кодексу України, ст.ст.8, 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства" та ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей".
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 підтримав заявлені позовні вимоги, просить суд врахувати обставини, викладені у позовній заяви, та визнати недійсними спірні договори у зв'язку із порушенням при їх укладанні вимог валютного законодавства та прав дітей.
Представник відповідача ОСОБА_6 позов не визнала, пояснила суду, що позивач уклав кредитний договір та договір іпотеки вільно та добровільно, їх зміст вимогам законодавства не суперечить. Представник відповідача зазначила також, що житловий будинок, переданий в іпотеку, був придбаний саме за рахунок кредитних коштів в день укладення кредитного договору, а тому діти позивача не мали на той момент майнових прав на цей будинок, отже, їх інтереси не були порушені; що ж стосується дотримання валютного законодавства, представник відповідача наголосила, що ці вимоги закону банком при укладенні спірних договорів були дотримані. Крім того, представник відповідача просить застосувати до заявлених вимог наслідки пропуску строку позовної давності.
Представник органу опіки та піклування ОСОБА_7 вважає, що укладеним договором іпотеки були порушені майнові права дітей, а тому наявні підстави для визнання його недійсним.
Третя особа -приватний нотаріус ОСОБА_2 -у судове засідання не з'явився; суду надав письмові пояснення, в яких зазначив, що на момент укладення іпотечного договору неповнолітніх або малолітніх дітей у житловому будинку № 12 по вул.9-го Січня в м.Вільнянськ Запорізької області зареєстровано не було, що підтверджувалося відповідною довідкою Вільнянської міської Ради, крім того, у тексті договору про це є зазначення з боку самого відповідача; у зв'язку з цим заявлених позовних вимог не підтримує, просить розглянути позов за своєї відсутності.
Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши надані йому докази, підстав для задоволення позову не знаходить.
Так, 02.08.2006 року між позивачем та ПАТ "КБ "ПриватБанк" був укладений кредитний договір № ZPVLG00000065 від 02.08.2006 року, згідно положень якого позивачу був наданий кредит у розмірі 14137,50 доларів США, з умовами повернення суми кредиту та сплати процентів і комісії у доларах США (а.с.14-16). В забезпечення цього кредитного договору сторони уклали того ж дня іпотечний договір № ZPVLG00000065 (а.с.17-20), згідно якого позивач забезпечив виконання своїх зобов'язань за кредитним договором іпотекою, в яку передав житловий будинок № 12 по вул.9-го Січня в м.Вільнянськ Запорізької області. З п.6 Іпотечного договору вбачається, що зазначений житловий будинок був придбаний позивачем 02.08.2006 року, тобто в день укладення Кредитного та Іпотечного договорів.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Частина перша ст.203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", до кредитних відносяться операції зазначені у п.3 ч.1 та у пунктах 3-7 ч.2 ст.47 цього Закону, а саме: а) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; б) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; в) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені; г) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; д) факторинг; е) лізинг.
Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.
В розумінні ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Таким чином, надаючи кредит, банк розміщає залучені ним кошти як у національній валюті (гривні), так й в іноземній валюті.
Обмеження та заборони, що стосуються умов здійснення окремих банківських операцій, встановлені ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Положення цієї статті не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).
Порядок ліцензування валютних операцій, на який посилається позивач, врегульований ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Згідно чч.1, 2 цієї статті, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Згідно п."в" ч.4 тієї ж статті, індивідуальна ліцензія вимагається при наданні і одержанні резидентами кредитів в іноземній валюті тільки у тому випадку, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законом межі.
Позивач, зі свого боку, не надав суду доказів того, що при укладенні спірного кредитного договору термін та сума кредиту вимагали отримання такої індивідуальної ліцензії. Діюче на момент укладення Кредитного договору законодавство не встановлювало межі термінів і сум кредитів, перевищення яких вимагало б індивідуальної ліценції Національного банку України.
Суду наданий дозвіл Національного банку України № 22-2 від 29.07.2003 року (а.с.29-30), згідно якого відповідач ПАТ "КБ "ПриватБанк" має право здійснювати ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, а також й інші операції з валютними цінностями.
У зв?язку із наведеним суд не знайшов підстав для визнання спірного Кредитного договору недійсним з підстав порушення при його укладанні вимог валютного законодавства.
Що ж стосується несправедливих, за думкою позивача, валютних ризиків за укладеним Кредитним договором, то ці ризики за своєю суттю мають обопільний характер, в момент укладення договору їх несуть обидві сторони (в залежності від виду коливання валютного курсу), а тому відповідні умови договору з цього приводу не можна визнати такими, що є явно несправедливими.
Оцінюючи доводи позивача про порушення прав дітей при укладенні Іпотечного договору, суд виходить з того, що відповідно до ч.4 ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", на яку посилається позивач та його представник, для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Також згідно ч.3 ст.17 Закону України "Про охорону дитинства", батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Таким чином, зі змісту зазначених положень закону вбачається, що захисту підлягають тільки наявні майнові права дітей; між тим, з наданих доказів вбачається, що на момент укладення Іпотечного договору діти у житловому будинку, який передавався в іпотеку, зареєстровані не були (а.с.28), а були зареєстровані та проживали разом із батьками за іншою адресою, отже, ніяких майнових прав щодо предмету іпотеки не мали
Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Судом встановлено, що волевиявлення сторін на укладання оспорюваних кредитного та іпотечного договорів було вільним, підстав для визнання їх недійсними не вбачається.
Оскільки судом не встановлено підстав для визнання недійсними Кредитного та Іпотечного договорів, вимоги позивача щодо зняття заборони відчуження житлового будинку також не можуть бути задоволені.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10, 60, 212-215 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, зобов'язання до вчинення певних дій -відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Вільнянський районний суд Запорізької області.
Суддя А.В. Кофанов
12.01.2012