23 грудня 2011 року 2а-4717/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобова В.Ю., за участю представників сторін
від позивача: Рубан Л.П.,
від відповідача: Заріцький В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»
доДержавної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області
пропро визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення,
Публічне акціонерне товариство "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення від 23.09.2011 №0001112353, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 35206, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 201.1 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформленої податкової накладної сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом правочину та неправомірно встановив суму завищення бюджетного відшкодування по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.
Представник позивача у судовому засіданні 23.12.2011 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що правочин, укладений позивачем з ТОВ «Дніпроторгінвест»є нікчемним, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку товару без мети реального настання правових наслідків. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Представник відповідача у судовому засіданні 23.12.2011 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.
Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»є юридичною особою, що зареєстровано 13.06.1996 державним реєстратором Миронівської районної державної адміністрації Київської області (зміна найменування юридичної особи -05.05.2011), як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області з 19.06.1997 та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 100336694 про реєстрацію платника податку на додану вартість.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, у вересні 2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011 валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011.
У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР та пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 201.1 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні позивачем суми бюджетного відшкодування у лютому 2011 року у розмірі 119695, 00 грн.
Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ТОВ «Дніпроторгінвест»є нікчемним і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських правовідносин позивача та ТОВ «Дніпроторгінвест»матеріалів Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська, а саме акту перевірки від 21.01.2011 № 186/23/37212565 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Дніпроторгінвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за відповідні періоди 2010 року.
Відповідно до акту від 21.01.2011 № 186/23/37212565, під час аналізу матеріалів податкової звітності та інформації з наявних у податковій інспекції баз (АРМ «ТАХ», АРМ «Звіт», АІС «ОР», АІС «РПП», системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України) по ТОВ «Дніпроторгінвест»податковий орган встановив, що у вересні 2010 року підприємством надано декларацію по податку на додану вартість, за якою податкові зобов'язання складають - 9251852, 00 грн., податковий кредит складає -8981498, 00 грн.
За поясненнями директора ТОВ «Дніпроторгінвест» -ОСОБА_3, надати документальне підтвердження фінансово-господарських операцій підприємства не має можливості у зв'язку з втратою документів.
Поряд із цим, податковий орган встановив, що у вересні 2010 року ТОВ «Дніпроторгінвест»включено до податкового кредиту по податку на додану вартість суми за господарськими операціями з ТОВ «Оптдевайс».
Водночас, згідно матеріалів документальної невиїзної перевірки ТОВ «Оптдевайс»за період з 01.04.2010 по 30.09.2010, проведеної Васильківською об'єднаною державною податковою інспекцією (про що складено акт перевірки від 26.11.2010 № 4943/23-30/36900457), перевіряючими встановлено, що ТОВ «Оптдевайс»за юридичною адресою не знаходиться, первинних та інших бухгалтерських документів до перевірки не надавало. Опрацьовуючи документи податкової звітності та інформацію з баз даних, податковим органом виявлено, що податковий кредит ТОВ «Оптдевайс»формувався за рахунок взаємовідносин з ТОВ «Доорс», що в свою чергу сформувало податковий кредит за рахунок взаємовідносин з ПП «Техавтокомплект», яке не подавало звітності за перевіряємі періоди, та якому 23.04.2010 анульовано свідоцтво платника ПДВ.
Також, як вбачається з акту перевірки від 21.01.2011 № 186/23/37212565, посадовими особами Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська вказується на наявність кримінальної справи № 08-3835, порушеної за ознаками злочину, передбаченому частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України, у ході якої за висновками спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України у м. Києві від 17.11.2010 № 1151 встановлено, що відбитки печатки на уточнюючих розрахунках податкових зобов'язань по податку на додану вартість, поданих ТОВ «Доорс»у жовтні 2010 року, за період з травня по вересень 2010 року, та на підставі яких формувались податкові зобов'язання для ТОВ «Оптдевайс», нанесені не печаткою ТОВ «Доорс», відбитки якої містяться в основних деклараціях за періоди з травня по вересень 2010 року. За даними підрозділу податкової міліції, ТОВ «Доорс»не знаходиться за юридичною адресою, а за поясненнями засновника ТОВ «Доорс»- ОСОБА_4, будь-яких фінансово-господарських операцій з ТОВ «Оптдевайс»ним не проводилось.
З огляду на зазначене перевіряючи дійшли до висновку, що по ТОВ «Дніпроторгінвест»відсутня будь-яка інформація про наявність складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства та не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств - постачальників у вересні 2010 року. Вказане, на думку перевіряючи, свідчить про те, що укладені правочини здійснені без мети настання реальних наслідків, а отже є нікчемними.
За наслідками розгляду матеріалів перевірки Державна податкова інспекція у Миронівському районі Київської області дійшла висновку про те, що господарські операції, укладені між позивачем та ТОВ «Дніпроторгінвест»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними, в результаті чого надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не прийняті до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 06.09.2011 № 328/23-011/00951770 (надалі -Акт перевірки).
На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.09.2011 №0001112353, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 35206, 00 грн.
Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що між ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»та ТОВ «Дніпроторгінвест»у вересні 2010 року було укладено правочин з купівлі-продажу жмиха соняшникового.
На підтвердження факту поставки сільськогосподарської сировини у вересні 2010 року ТОВ «Дніпроторгінвест»надано позивачу видаткову накладну від 28.09.2010 № 807 на загальну суму 211239,00 грн. (а.с.79) та товарно-транспортні накладні (а.с.105-107).
Поряд із цим, ТОВ «Дніпроторгінвест»за договором купівлі-продажу сільськогосподарської сировини виписало на адресу позивача належним чином оформлену податкову накладну від 28.09.2010 № 807 на загальну суму 211239, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 35206, 50 грн.) (а.с.81).
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що загальна вартість поставлених ТОВ «Дніпроторгінвест»у вересні 2010 року товарів становить -211239, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 35206, 50 грн.).
Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (а.с.83).
За податковою накладною, отриманою від контрагента, позивачем віднесено до складу податкового кредиту за вересень 2010 року суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних товарів. Вказане підтверджується уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень 2010 року, поданого до податкового органу 31.12.2010 року (а.с.114-118).
Як встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Дніпроторгінвест»є нікчемними.
Про те, такий висновок податкового органу ґрунтується виключно на висновках акту Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська від 21.01.2011 № 186/23/37212565 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Дніпроторгінвест»з питань дотримання вимог податкового законодавства за відповідні періоди 2010 року.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно положень частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.
Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та контрагентом -ТОВ «Дніпроторгінвест»недійсним у судовому порядку.
Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
З огляду на те, що відповідач стверджує про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ТОВ «Дніпроторгінвест», судом досліджено дане питання та встановлено таке.
В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії товарно-транспортних накладних (а.с.105-107), що підтверджують транспортування придбаного позивачем у контрагента товару. Крім того, позивачем надано суду належним чином засвідчену копію податкової накладної (а.с.81), отриманої від ТОВ «Дніпроторгінвест»у вересні 2010 року та видаткової накладної (а.с.79) від даного підприємства, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок (а.с.83), що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар.
Суд звертає увагу, що всі ці документи були надані позивачем податковому органу під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки.
Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з купівлі-продажу сільськогосподарської сировини.
Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
За даними довідки АБ № 361244 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.
В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.
Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.
При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
У судовому засіданні представником позивача надано суду належним чином засвідчені копії накладних на відпуск зерна в переробку та виробничих звітів по переробці соняшника за вересень 2010 року (а.с.85-87).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами діяльності ТОВ «Дніпроторгінвест», за КВЕД, зокрема, є оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин (а.с.91-92).
Поряд із цим, судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Дніпроторгінвест», кількість працівників у ТОВ «Дніпроторгінвест», складає 9 осіб. Указаний факт підтверджується наявним у матеріалах справи податковим розрахунком комунального податку ТОВ «Дніпроторгінвест»за 4 квартал 2010 року (а.с.125-126).
Таким чином, ураховуючи правочин, предметом якого є поставка сільськогосподарської сировини (жмиха соняшникового), беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Дніпроторгінвест»підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари позивачем були використанні у власній господарській діяльності.
У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що як на час розгляду справи, так і на час укладання й виконання правочину контрагент позивача зареєстрований юридичною особою та є платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Дніпроторгінвест», були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.
На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.
Посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ «Дніпроторгінвест»щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару судом не приймається до уваги з таких підстав.
Згідно визначеному статтею 228 Цивільного кодексу України переліку правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, до таких правочинів відносяться: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Дніпроторгінвест», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.
Суд звертає увагу, на ту обставину, що фактично перевіряючи дійшли висновку про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Дніпроторгінвест»лише з тих підстав, що контрагент ТОВ «Дніпроторгінвест», а саме - ТОВ «Оптдевайс»за юридичною адресою не знаходиться, первинних та інших бухгалтерських документів до перевірки не надавало. Опрацьовуючи документи податкової звітності та інформацію з баз даних, податковим органом виявлено, що податковий кредит ТОВ «Оптдевайс» формувався за рахунок взаємовідносин з ТОВ «Доорс», яке в свою чергу сформувало податковий кредит за рахунок взаємовідносин з ПП «Техавтокомплект», яке в свою чергу не подавало звітності за перевіряємі періоди, та якому 23.04.2010 анульовано свідоцтво платника ПДВ.
Слід також зазначити, що на думку податкового органу у результаті порушення контрагентом ТОВ «Дніпроторгінвест»приписів цивільного та господарського законодавства правочини, укладені з таким контрагентом (ТОВ «Оптдевайс») на придбання товару та в подальшому реалізацію таких товарів ТОВ «Дніпроторгінвест», мають протиправний характер та є нікчемними, що в свою чергу призвело до встановлення порушень податкового законодавства позивачем.
Однак, зі змісту акта перевірки позивача та заперечень відповідача на позовну заяву взагалі не вбачається, який саме товар та у якій кількості було придбано ТОВ «Дніпроторгінвест»у ТОВ «Оптдевайс», що позбавляє можливості встановити взаємозв'язок між господарською операцією по придбанню ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»у ТОВ «Дніпроторгінвест»у вересні 2010 року сільськогосподарської сировини (жмиху соняшникового).
Суд також зазначає, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд приходить до висновку, що правочин, укладений позивачем з ТОВ «Дніпроторгінвест»відповідаює нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з ТОВ «Дніпроторгінвест», що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковою накладною, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Водночас, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 35206, 00 грн., суд зазначає наступне.
З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що спір виник з тих підстав, що постачальники контрагента позивача по ланцюгу, не знаходяться за юридичною адресою, що робить неможливим підтвердження сплати податкового зобов'язання по операціям з поставки позивачу товарів по ланцюгу постачальників.
Дані обставини, на думку суду, не можуть слугувати підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту, суми від'ємного значення, за умови належного виконання угод, укладених позивачем з ТОВ «Дніпроторгінвест»з огляду на наступне.
На момент виникнення спірних правовідносин нормами Закону України «Про податок на додану вартість»визначалося поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Визначення термінів «податкове зобов'язання», «податковий кредит»та «бюджетне відшкодування»наведені у пунктах 1.6, 1.7, 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість». Так, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Суду не надано доказів того, що на момент складання податкової накладної контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
В свою чергу податкова накладна, на підставі якої позивачем сформовано податковий кредит, копія якої знаходяться в матеріалах справи, відповідає вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Водночас, підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.
Відтак, норми Закону України «Про податок на додану вартість»не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальника позивача по ланцюгу. Діючим законодавством, в тому числі Законом України "Про податок на додану вартість", не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 35206, 00 грн. за лютий 2011року, з урахуванням того, що уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень 2010 року позивачем поданого до податкового органу 31.12.2010 року (а.с.114-118), тобто у період дії норм Податкового кодексу України.
Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).
Разом із тим, пунктом 200.4. статті 200 Податкового кодексу України визначено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.
Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та статті 200 Податкового кодексу України, вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.
Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.
Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.
Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.
У судовому засіданні було достовірно встановлено, що на виконання зазначених вище договору між позивачем та ТОВ «Дніпроторгінвест»відбулась поставка товару на підприємство позивача, що підтверджують видаткова накладна, податкова накладна, а також первинні документи бухгалтерського обліку, що були досліджені в судовому засіданні, та досліджені перевіряючими під час проведення перевірки. Дані обставини не заперечувались відповідачем, як під час проведення перевірки так і в судовому засіданні. Вказані документи містять назву постачальника та покупця, перелік проданого товару, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції.
Наявні до договору документи та видаткові накладні дають змогу визначити, які саме товари були продані, за якою ціною, між якими контрагентами.
Таким чином судом встановлено, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно, і сума по операціям із ТОВ «Дніпроторгінвест»в сумі 35206, 00 грн. правомірно розрахована позивачем при формуванні розміру від'ємного значення.
Окремо варто зауважити, що для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту та подальшого відшкодування ПДВ з бюджету, в розумінні податкового законодавства, не передбачається обов'язкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами. Якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість.
У ході судового розгляду справи судом досліджено податкову декларацію з податку на додану вартість та розшифровку податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за серпень-вересень 2010 року (а.с.119-123), поданих ТОВ «Дніпроторгінвест» до податкових органів. Так, із зазначеної декларації вбачається, що ТОВ «Дніпроторгінвест», віднесено до податкових зобов'язань з податку на додану вартість суму у розмірі 35206, 50 грн., що дорівнює сумі податку на додану вартість, включену позивачем до податкового кредиту за наслідками господарських операцій, здійснених із ТОВ «Дніпроторгінвест».
Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даний висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС” АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».
Водночас, судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суд витребовував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.
При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку, податковим органом не заперечувалося, доказів того, що безпосередній контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 23.09.2011 №0001112353, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 35206, 00 грн., прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
Податковим органом не доведено, що господарські операції з поставки товарів є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках Акта перевірки господарських операцій контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської від 23.09.2011 №0001112353, за яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 35206, 00 грн.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Колеснікова І.С.
Постанова у повному обсязі виготовлена 26 грудня 2011 року.