21 грудня 2011 року 2а-3772/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., суддів Головенка О.Д., Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доМіністерства фінансів України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України,
Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації у Київській області
провизнання дій незаконними та стягнення коштів,
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з позовом до Міністерства фінансів України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації у Київській області (надалі - відповідачі) про визнання незаконними дій відповідачів щодо невиплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, щомісячної премії та матеріальної допомоги; стягнення недоотриманих коштів на користь позивачів з рахунків Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.02.2011 касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задоволено частково. Постанову Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12.10.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2008 скасовано, а справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Міністерства фінансів України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України та Державної судової адміністрації України про визнання незаконними дій відповідачів щодо невиплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, щомісячної премії та матеріальної допомоги направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27.07.2011 зазначену вище справу передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.08.2011 адміністративну справу № 2а-3772/11/1070 прийнято до провадження та призначено до судового розгляду колегією суддів у складі: головуючого -судді Колеснікової І.С., суддів: Головенка О.Д., Панченко Н.Д.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2011 у адміністративній справі № 2а-3772/11/1070 роз'єднано у самостійні провадження позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Міністерства фінансів України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України та Державної судової адміністрації України про визнання незаконними дій відповідачів щодо невиплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, щомісячної премії та матеріальної допомоги.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2011 адміністративну справу № 2а-3772/11/1070 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України та Державної судової адміністрації України про визнання незаконними дій відповідачів щодо невиплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, щомісячної премії та матеріальної допомоги, прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 до розгляду справи № 2а-3772/11/1070 в якості відповідача залучено Територіальне управління Державної судової адміністрації у Київській області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що працює суддею Згірівського районного суду Київської області та відповідно до Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів»від 10.07.1995 № 548/95 звільнений від сплати прибуткового податку.
Поряд із цим позивач вказує, що Закон України «Про статус суддів»та Конституція України визначають гарантії незалежності суддів, згідно яких держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів як складової конституційних гарантій їх незалежності та недоторканості. Зазначивши, що згідно пункту 7 рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 по справі № 20-рп/2004 норми про матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальних захист не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації надання суддям пільг, компенсацій і гарантій, та не можуть становитися у залежності від бюджетного фінансування.
У зв'язку з набранням чинності з 01.01.2004 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», який передбачає лише соціальні пільги по сплаті вказаного податку, протягом 2004-2007 років з нарахованої позивачу заробітної плати було утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 18455, 32 грн.
Таким чином, на думку позивача, у результаті справляння податку з доходів фізичних осіб, сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати вказаного податку у позивача стала нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати.
З огляду на зазначене, позивач просить стягнути на його користь грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 18455, 32 грн.
Крім того, позивач вважає, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.1999 № 2288 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів»йому не виплачено премії за 2004, 2006-2007 роки у розмірі 10989, 42 грн. та матеріальної допомоги за 2004 рік у розмірі 1519, 10 грн. (з урахуванням заяви позивача про відмову від позовних вимог у частині стягнення матеріальної допомоги за 2006 рік у розмірі 6132, 00 грн. (а.с.122 Том І).
Позивач в судове засідання 21.12.2011 не з'явився, проте направив на адресу суду заяву, в якій просить розглядати справу у його відсутності.
Представники відповідачів - Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України у судове засідання 21.12.2011 не з'явилися, заперечень суду не надали.
Представник відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації у Київській області в судове засідання не з'явився, проте на адресу суду надіслав заперечення, в якому просить в задоволенні позову відмовити та провести розгляд справи без його участі.
Згідно частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи клопотання позивача та Територіального управління Державної судової адміністрації у Київській області про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на час звернення з позовною заявою працювала суддею Згурівського районного суду Київської області.
Протягом 2004 -2007 років, з нарахованої позивачу заробітної плати було утримано податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 18455, 32 грн.
Податок на доходи фізичних осіб відповідно до статті 14 Закону України від 25.06.1991 р. № 1251-XII «Про систему оподаткування»(чинного на момент подання позову до суду), належить до загальнодержавних податків і зборів.
Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(чинного на момент подання позову до суду), який набрав чинності з 1 січня 2004 року, доходом фізичної особи вважається сума будь-яких коштів, одержаних протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами, крім переліку доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподаткованого доходу платника податку.
Пунктом 22.7 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, який набрав чинності 01.01.2004 та був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідно до пункту 22.2 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону. До 1 січня 2005 року платники цього податку звільняються від сплати штрафних санкцій та пені (крім податкових агентів) за доходами, отриманими у 2004 році, але не звільняються від обов'язків своєчасної сплати податкових зобов'язань.
Таким чином, Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»не містить виключень щодо сплати суддями податку з доходів фізичних осіб.
Питання матеріального забезпечення суддів на момент виникнення даних спірних правовідносин були врегульовані нормами статті 44 Закону України «Про статус суддів»від 15.12.1995 № 2862-XII (чинний на момент виникнення спірних правовідносин). Зазначена норма не містить положень про звільнення суддів від сплати прибуткового податку. Таке право було запроваджено Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів»від 10.07.2004 № 584/95, в абзаці 4 статті 1 якого встановлено, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи.
Проте, Переліком Указів Президента України, що втрачають чинність з 1 січня 2004 року, затвердженим Указом Президента України від 25 грудня 2003 року №1497/2003, абзац четвертий статті 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів»від 10.07.2004 № 584/95 визнано таким, що втратив чинність.
Єдиною підставою для здійснення компенсаційних виплат суддям у зв'язку з втратою частини заробітку, пов'язаної зі сплатою податку з доходів фізичних осіб, було розпорядження Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати праці суддів»від 20.01.2004 № 22-р, абзацами 1, 2 пункту 1 якого дозволено головам судів загальної юрисдикції здійснювати компенсаційні виплати суддям у розмірі 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць, після сплати податку на доходи фізичних осіб, буде нижчою, ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за четвертий квартал 2003 року. При цьому, компенсаційна виплата не повинна перевищувати втрати частини заробітку судді, пов'язаної із справлянням податку на доходи фізичних осіб. Відповідно до пункту 2 вищезазначеного розпорядження така виплата здійснюється у межах видатків на оплату праці, передбачених у Держаному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади.
Аналіз зазначених положень дає підстави вважати, що за відсутності хоча б однієї умови, зазначеної в цьому розпорядженні, право на отримання компенсаційних виплат у суддів не виникає.
Таким чином, суд звертає увагу на ту обставину, що законом утворено прямий зв'язок наявності усіх умов, зазначених в цьому Розпорядженні, із правом на отримання компенсаційних виплат у суддів. Нез'ясування вказаних обставин при розгляді даної справи стало підставою для скасування прийнятих судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції згідно Ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.02.2011.
Аналогічні приписи по застосуванню положень наведених нормативних актів викладені у Постанові Верховного Суду України (судової палати в адміністративних справах) від 23.02.2010 по справі № 10/12, якою скасовані судові рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення із державної судової адміністрації грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб за 2004 рік.
Враховуючи, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції в силу положень статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою встановлення відповідних обставин, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 судом зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації у Київській області надати суду: довідку про розмір середньомісячної заробітної плати судді Паламарчук Валентини Іванівни, нарахованої за четвертий квартал 2003 року та вказати, чи вживалися головою Згурівського районного суду Київської області та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації Київської області будь-які заходи щодо нарахування компенсації у зв'язку із втратою частини заробітку, пов'язаної із справлянням податку з доходів фізичних осіб судді Паламарчук Валентині Іванівні за період з 2004 року по квітень 2007 року; інформацію, чи були передбачені кошти у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади здійснення компенсаційних виплат суддям у зв'язку із втратою частини заробітку, пов'язаної із справлянням податку з доходів фізичних осіб.
За представленою Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Київській області до справи довідкою від 05.12.2011 № 06-1516 (а.с.105 Том ІІ), про нараховану заробітну плату судді Згурівського районного суду Київської області Паламарчук В.Ф., її середньомісячна заробітна плата за 4 квартал 2003р. становила 1858, 14 грн.
Доказів того, що Головою Згурівського районного суду Київської області видавались відповідні накази на здійснення компенсаційних виплат позивачем суду не надано.
Водночас, на виконання вищенаведеної ухвали суду Територіальним управлінням Державної судової адміністрації Київської області було направлено лист від 05.12.2011 № 06-1513 (а.с.104 Том ІІ) в якому зазначено, що видатків на утримання органів судової влади у Державному бюджеті України на 2004 рік для здійснення компенсаційних виплат суддям передбачено не було.
Будь-яких інших доказів, що зобов'язував надати суд, сторонами не надано, як і письмових пояснень з цього приводу.
Таким чином, ураховуючи вимоги пунктів 1, 2 Розпорядження № 22-р суду не надано доказів, юридичних підстав здійснення компенсаційних виплат, а саме: доказів того, що голова Згурівського районного суду Київської області скористався наданим йому правом відповідно до Розпорядження № 22-р, тобто видавав відповідні накази щодо здійснення компенсаційних виплат позивачу, що було би підставою для територіального управління державної судової адміністрації здійснити нарахування та відповідну виплату.
Відсутність відповідного наказу голови, прийнятого згідно з вимогами Розпорядження № 22-р, унеможливлює здійснення відповідних виплат за рахунок коштів, передбачених на оплату праці у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади, а відтак встановлені обставини виключають задоволення заявлених позовних вимог, оскільки голові суду надано право встановлювати компенсаційні виплати в певному розмірі - до 100 %.
Суд також звертає увагу, що у встановленому законом порядку Розпорядження № 22-р або окремі його положення неконституційними не визнавалися, а отже, відсутні правові підстави для його незастосування.
Відтак, враховуючи вищезазначене та, зокрема, факт відсутності відповідних бюджетних асигнувань, суд приходить до висновку про те, що у Державної судової адміністрації України (головний розпорядник бюджетних коштів у спірних правовідносинах) та Територіального управління Державної судової адміністрації у Київській області (розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня) були відсутні правові підстави для перерахування відповідних компенсаційних виплат позивачу. Крім того, доказів на підтвердження того, що позивачем вживались відповідні заходи щодо нарахування йому компенсаційних виплат, а головою суду приймались відповідні розпорядчі рішення позивачем не надано, а судом не встановлено.
Щодо вимоги позивача про стягнення компенсації сум податку з доходів фізичних осіб за період з 2005-2007 роки, то дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про деякі питання оплати праці суддів»від 20.01.2004 № 22-р в частині компенсаційних виплат діяло лише у 2004 році, а тому позовна вимога в частині стягнення компенсації за інші періоди є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Стосовно стягнення на користь позивача недоотриманої премії за 2004, 2006-2007 роки у розмірі 10989, 42 грн., суд вважає, що дані позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Згідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року № 2288 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів», преміювання працівників здійснюється відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, утвореного у розмірі тримісячного фонду оплати праці та економії фонду оплати праці.
Пунктом 2 постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» встановлено, що преміювання посадових осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, крім суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, здійснюється згідно з рішенням президії або органу суддівського самоврядування відповідного суду за результатами роботи, а також до державних і професійних свят, ювілейних дат у межах коштів, передбачених для преміювання в кошторисі відповідного суду, та економії коштів на оплату праці.
Таким чином, даними нормативно-правовими актами процедуру виплати премії суддям передбачено виключно як право голови відповідного суду, а не його обов'язок у 2004 році, а з 2005 року нарахування і виплата премій здійснювались на підставі рішень президії або органу суддівського самоврядування відповідного суду та лише у межах кошторису відповідного суду і з урахуванням економії фонду оплати праці, за їх особистий вклад в загальні результати роботи.
Як вбачається з розрахункових листів (а.с.106-111 Том ІІ), протягом 2004, 2006-2007 років позивачу періодично виплачувались премії на підставі наказів голови суду. В той же час, позивачем не надано суду жодних доказів правомірності виплати йому щомісячних премій за ті місяці, протягом яких він її не отримував. Тобто, накази на преміювання позивача суду не надані, не дивлячись на неодноразові звернення суду з вимогами про їх надання, як і не надано відповідних рішень президії або органу суддівського самоврядування відповідного суду.
Таким чином, з огляду на зазначене та беручи до уваги, що доказів про наявність коштів на здійснення преміювання суддів у вказані місяці у фонді заробітної плати Згурівського районного суду Київської області позивачем не надано, то і підстави для стягнення на користь позивача невиплачених премій за 2004, 2006-2007 роки відсутні.
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення на його користь недоотриманої матеріальної допомоги за 2004 рік у розмірі 1519, 10 грн., суд вважає, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до підпункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 1999 року № 2288 "Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів", керівникам судів було надано право в межах установленого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу на оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати.
З огляду на викладене, чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, встановлено виключно право, а не обов'язок надання матеріальної допомоги та допомоги на оздоровлення.
В той же час, пунктом 5 статті 44 Закону України «Про статус суддів»імперативно встановлено, що суддям надається щорічна відпустка тривалістю 30 робочих днів з наданням додаткового посадового окладу.
З метою повного та всебічного розгляду справи, суд не одноразово зобов'язував позивача надати суду копії наказів про призначення та виплату матеріальної допомоги. Проте, позивачем надано лише копію наказів голови Згурівського районного суду Київської області від 31.01.2005 № 12 (а.с.85 Том ІІ) та від 01.06.2005 № 58 (а.с.86 Том ІІ), за якими позивачу підлягала виплаті матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі середньомісячного заробітку. Копій наказів про виплату матеріальної допомоги у 2004 році позивачем не надано. Однак, як вбачається з розрахункового листа за 2004 рік, позивачу виплачено матеріальну допомогу в розмірі посадового окладу в сумі 304,00 грн., тобто вимоги Закону України «Про статус суддів»дотримано.
Ураховуючи посилання представника відповідача - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на те, що виплата матеріальної допомоги позивачу у 2004 році здійснювалась в межах фонду заробітної плати Згурівського районного суду Київської області та відсутності доказів протилежного, суд приходить до висновку, що відповідачі діяли в межах чинного законодавства.
Суд зауважує, що згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма знайшла своє відображення й у Конституції України, а саме у частині 2 статті 19 Конституції України.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Також суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд приходить до висновку, що відповідач діяв у спосіб, передбачений чинним законодавством, а позивачем не доведено порушення його прав, свобод та інтересів з боку органу державної влади.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Колеснікова І.С.
Судді О.Д. Головенко
Н.Д. Панченко
постанова виготовлена у повному обсязі та підписана 21.12.2011