29 листопада 2011 року № 2а-2973/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю
"Завод енергетичного обладнання "ДАН"
до Державна податкова інспекція у Києво - Святошинському районі Київської області
про скасування податкових повідомлень - рішень,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного обладнання «ДАН» (далі - позивач, ТОВ «ЗЕО «ДАН»), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі, податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Ухвалою судді Київського окружним адміністративним судом від 29.06.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалою судді Київського окружним адміністративним судом від 29.06.2011 року закінчено підготовче провадження у справі.
У призначений день та час, сторони, повідомлені належним чином у судове засідання не з'явилися. Від позивача 29.11.2011 року за № 19522 надійшли додаткові докази по справі та клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача. Від представника відповідача від 29.11.2011 року за № 19538 надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, клопотання представника позивача та представника відповідача вважаються обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, з огляду на це, суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження на основі наявних в матеріалах справи доказів.
Всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
З 19.01.2011 року по 25.01.2011 року Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області була проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного обладнання «ДАН» з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп» за період з 2008 року по 2010 рік.
За результатами перевірки був складений Акт від 01.02.2011 року, за яким було встановлено порушення підприємством пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого було занижено податок на прибуток у сумі 12875,00 гривень, а також було встановлено порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого було занижено податок на додану вартість у сумі 10300,00 гривень.
21.02.2011 року ТОВ «Завод енергетичного обладнання «ДАН» отримало від ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області податкові повідомлення - рішення № 0000302300/0 від 16 лютого 2011 року та № 0000292300/0 від 16 лютого 2011 року з розрахунками штрафних санкцій, які були прийняті на підставі проведеної на підприємстві документальної невиїзної перевірки з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «С.Дж.Р.Груп».
Позивач, не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, розпочав процедуру адміністративного оскарження та звернувся зі скаргою № 101 від 01.03.2011 року на податкові повідомлення-рішення від 16.02.2011 року № 0000302300/0 та № 0000292300/0.
За результатами розгляду скарги позивача ДПА у Київській області було прийнято рішення № 866/10/25-017174-473 від 14.04.2011 року, яким податкові повідомлення-рішення - залишені без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Позивач, не погодившись з рішенням ДПА у Київській області, звернувся зі скаргою № 246 від 26.04.2011 року до ДПА України.
Рішенням ДПА України № 9116/6/25-0115 від 17.05.2011 року про результати розгляду скарги залишено без змін податкові повідомлення-рішення та рішення ДПА у Київській області, а скаргу позивача - без задоволення.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.02.2011 року № 0000302300/0 та № 0000292300/0.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків податкового органі про нікчемність правочину, укладеного з ТОВ «С. Дж.Р.Груп», оскільки послуги по договору були надані, сторони виконали свої зобов'язання, а надані послуги безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю позивача.
Відповідач проти позову заперечував в повному обсязі з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов.
В своїх запереченнях на адміністративний позов відповідач вважає твердження позивача необґрунтованими, та такими, що не відповідають нормам податкового законодавства України.
Як вбачається з Акту перевірки, на підставі довідки №46/04-37/Д, виданого ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області, старшим державним податковим ревізором - інспектором відділу податкового контролю та аналітичної роботи, згідно з підпункту 78.1.11, пункту 78.1, статті 78, пункту 79.2, статті 79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2756-VI та на виконання Постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Києво - Святошинському районі Київської області, старший лейтенант податкової міліції Дмитренко Т.О. від 11.01.2011р. (м. Вишневе) про призначення невиїзної позапланової перевірки по матеріалам, які виділені з кримінальної справи № 69-107 за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп» (код ЄДРПОУ 34981754) проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Завод енергетичного обладнання «ДАН» (код ЄДРПОУ 23242734) з питань відображення в податковому обліку фінансово-господарський організацій та взаєморозрахунків з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» (код ЄДРПОУ 34981754) за період: з 2008 року по 2010 рік.
Підприємство ТОВ «ЗЕО «ДАН» повідомлено про проведення невиїзної документальної перевірки повідомленням №7 від 19.01.2011 року та Наказом № 46 від 19.01.2011 року.
В ході проведено перевірки було встановлено, що ТОВ «ЗЕО «ДАН» уклало з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» договір підряду від 29.04.2009 року № 29/04-09.
Згідно умов укладеного договору ТОВ «С.Дж.Р.Груп» далі «Виконавець» в особі директора ОСОБА_4 зобов'язується надати для ТОВ «ЗЕО «ДАН» далі «Замовник» комплекс робіт та послуг, що включає в себе виготовлення металоконструкції центральної силової частини каркасу рефлектора згідно РКД Замовника.
Вартість послуг по договору складає 61800 гривень, в тому числі ПДВ 10300 гривень.
Згідно пояснення ТОВ «ЗЕО «ДАН» у квітні 2009 року ТОВ «ЗЕО «ДАН» оплатив, а ТОВ «С.Дж.Р.Груп» виготовив та передав Замовнику металоконструкції центральної силової частини каркасу рефлектора згідно РКФ Замовника в кількості одного комплекту в строки та в повному обсязі. Акт приймання-передачі готової продукції складений 02.06.2009 року, вартість робіт та послуг за договором склала 51500 гривень (загальна вартість робіт та послуг 61800 гривень, в тому числі ПДВ 10300 гривень). Вартість послуг включено до складу валових витрат підприємства за I півріччя 2009 року.
Відповідно до Постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області, старшим лейтенантом податкової міліції Дмитренко Т.О. від 11.01.2011 року (місто Вишневе) встановлено, що в провадженні Слідчого управління податкової міліції ДПА України знаходиться кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 191, частиною другою статі 205 Кримінального кодексу України, яка порушена відносно ОСОБА_4 та невстановлених осіб за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп». Під час розслідування вказаної кримінальної справи встановлено, що період 2008-2010 років на території міста Києва невстановлені слідством особи, з метою прикриття власної незаконної діяльності, тобто заняття видами діяльності від імені суб'єктів господарської діяльності без належних повноважень, організували створення підприємств на підставних осіб, з призначенням їх на посади керівників. При цьому, вказані особи, на яких були зареєстровані підприємства, не мали ніякого відношення до ведення фінансово - господарської діяльності від імені створених підприємств.
Досудовим слідством досліджується незаконна діяльність ТОВ «С.Дж.Р.Груп» по конвертації грошових коштів та надання послуг підприємствам - клієнтам конвертаційного центру по мінімізації податкових зобов'язань.
Згідно АРМу «Пошуково-дослідна система платників податків» ТОВ «С.Дж.Р.Груп» (код ЄДРПОУ 34981754) зареєстровано Печерською районною Державною адміністрацією у місті Києві 29.03.2007 року за адресою: м. Київ, вул. Патріса Лумумби, буд.13.
Стан платника - запит на встановлення місцезнаходження.
Згідно акту перевірки відповідності юридичної адреси фактичному місцезнаходженню ГУПМ ДПА України від 04.10.2010 року за № 220/36 встановлено, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп» (код ЄДРПОУ 34981754) по адресу м. Київ, вул. Патріса Лумумби, буд.13 не знаходиться, приміщення по вказаному адресу належить ЖБК «Промінь».
Згідно Постанови про порушення кримінальної справи від 27.09.2010 року старшого слідчого в ОВС Слідчого управління податкової міліції ДПА України ОСОБА_5 встановлено, що під час розслідування кримінальної справи допитаний ОСОБА_4 вказав, що він немає ніякого відношення до діяльності підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп». Документи, що стосуються фінансово-господарської діяльності він не підписував та не уповноважував на це будь - яких осіб. Підприємство він погодився зареєструвати на своє ім'я на пропозицію ОСОБА_6 (невстановленої слідством особи) за грошову винагороду, який пообіцяв, що підприємство буде використано для конвертаційної діяльності та ніяких документів підписувати не потрібно. При цьому, невстановлена слідством особа на ім'я ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_4, що підприємство створюється для заняття конвертаційної діяльності, що підприємство не буде здійснювати статутну діяльність, а також діяльність яка направлена на отримання прибутку та створення соціального блага.
Під час розслідування кримінальної справи також встановлено, що невстановлена слідством особа на ім'я ОСОБА_6, виконуючи свою злочинну роль, передав ОСОБА_4 матеріальну винагороду в розмірі 500 доларів США за виконання своєї ролі в погодженому та відомому йому плані спрямованому на створення фіктивного підприємства. Ніяких документів фінансово - господарської діяльності підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп» ОСОБА_4 не підписував, та не приймав участі у формуванні його статутного фонду, не підписував жодної податкової декларації, первинних бухгалтерських документів, договорів, актів виконаних робіт, на посаду директора підприємства нікого не призначав, наміру займатись підприємницькою діяльністю не мав, у трудових відносинах з вказаним підприємством не перебував та не мав реальної можливості впливати та контролювати як засновник діяльність підприємства.
Відповідно до бази даних АІС «Податки» встановлено, що декларації з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість за перевіряємий період підписані директором ТОВ «С.Дж.Р.Груп», тобто ОСОБА_4
Проведеним аналізом виписок про рух коштів ТОВ «С.Дж.Р.Груп» вставлені суб'єкти господарювання-контрагенти, які скористались послугами угрупування та за рахунок документального оформлення безтоварних операцій з вищевказаним фіктивним підприємством, безпідставно сформували валові витрати та податковий кредит. Серед таких суб'єктів господарювання-контрагентів встановлено ТОВ «ЗЕО «ДАН».
Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладені між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р. Груп» є нікчемним і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Такий висновок податкового органу ґрунтується виключно на тому, що договір, податкові накладні та первинні бухгалтерські документи від імені директора ТОВ «С.Дж.Р. Груп» підписані ОСОБА_4, який, за поясненнями останнього, фінансово-господарську діяльність, як директор ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» не проводив, дане підприємство зареєстрував за грошову винагороду, жодних документів (договори, податкові накладні, акти виконаних робіт), що засвідчують факт фінансово-господарських відносин з позивачем, не видавав, не підписував та не уповноважував на це будь - яких осіб.
Ураховуючи вказані обставини, відповідач дійшов висновку про відсутність у ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по взаємовідносинах з позивачем та відсутність наміру та фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Поряд із цим відповідач зазначає, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р. Груп» не мали реального характеру.
З огляду на ту обставину, що правочин, укладені між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р. Груп», на думку відповідача, є нікчемним, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не прийняті до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором від 29.04.2009 року № 29/04-09, укладеним між ТОВ «ЗЕО «ДАН» та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.
Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та контрагентом -ТОВ «С.Дж.Р.Груп» недійсними у судовому порядку.
Водночас, суд звертає увагу на наступне. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
З огляду на те, що відповідач стверджує про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», судом досліджено дане питання та встановлено таке.
Суд звертає увагу, що документи були надані позивачем податковому органу під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки, тв не заперечувалося самим відповідачем.
Водночас, відповідно до протоколу виїмки та огляду від 21.12.2010 року слідчого слідчого відділення ПМ ДПІ у Києво-Святошинському районі старшого лейтенанта податкової міліції Дмитренка Т.О. були вилучені договір підряду від 29.04.2009 року № 29/04-09, акт здачі-приймання робіт згідно договору від 29.04.2009 року № 29/04-09, акт приймання-передачі готової продукції згідно договору від 29.04.2009 року № 29/04-09, податкова накладна № 2764 від 29.04.2009 року.
Для витребування зазначених документів та інформації щодо стану кримінальної справи № 69-107, яка порушена відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп» ОСОБА_4 та інших осіб за ознаками злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 212 Кримінального Кодексу України, суд запитом від 19.08.2011 року вих. 2784 звертався до слідчого управління податкової міліції ДПА України.
Листом від 15.09.2011 року № 177/5/09-0016 Державна податкова служба України надала відповідь, що кримінальна справа відносно Яким ця А.В. закрита на підставі пункту 2 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, а надати документи не виявляється можливим з огляду на великий обсяг кримінальної справи № 69-107.
Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.
Так, судом досліджено договір № ВТ-0907 на виконання робіт від 05.03.2009 року, укладений між Національним технічним університетом України «Київській політехнічний інститут» - Радіотехнічних факультет (далі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного обладнання «ДАН» (далі - Виконавець). Відповідно до предмету договору виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги з виготовлення великогабаритної збірно-розбірної конструкції з високоточною криволінійною поверхнею.
Відповідно до акту прийому-передачі конструкції від 21.07.2009 року роботи по договору від 05.03.2009 року № ВТ-0907 були виконані. Відповідно до виписки по рахунках за період з 17.07.2009 року послуги по договору № ВТ-0907 на виконання робіт від 05.03.2009 року були повністю оплачені.
Таким чином, враховуючи правочин, предметом якого є будівельні та суміжні з будівництвом роботи та беручи до уваги вид діяльності позивача, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище роботи позивачем були використанні у власній господарській діяльності.
У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечується відповідачем, що на час укладання та виконання правочинів контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «С.Дж.Р.Груп» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору підряду.
На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.
Посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ «С.Дж.Р.Груп» щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару судом не приймається до уваги з таких підстав.
Згідно визначеному статтею 228 Цивільного кодексу України переліку правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, до таких правочинів відносяться: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Як вбачається з копії постанови податкової міліції Державної податкової адміністрації України від 27.04.2011, кримінальну справу № 69-107, порушену відносно ОСОБА_4 за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп» за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України - закрито за відсутності складу злочину.
Підставою для закриття кримінальної справи стало те, що у ході проведення досудового слідства порушення норм чинного законодавства ОСОБА_4 не знайшло свого підтвердження.
Так, будучі допитаним як обвинувачений по суті пред'явленого обвинувачення ОСОБА_4, змінив покази та заявив, що він дійсно являється засновником, а також директором підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп».
Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «С.Дж.Р.Груп» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Водночас, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Щодо неправомірного включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, суд зазначає наступне.
На момент виникнення спірних правовідносин законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон України «Про податок на додану вартість».
Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд дійшов висновку, що достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.
Судом встановлено, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2009 року у складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкової накладної, виписаної ТОВ «С.Дж.Р.Груп», та які сплачені (нараховані) ним у зв'язку з придбанням послуг.
Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача.
За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Закон України «Про податок на додану вартість» передбачає виключний випадок невключення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), а саме непідтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).
Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Суду не надано доказів того, що на момент складання податкової накладної контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
В свою чергу податкова накладна, на підставі якої позивач формував податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки в Акті перевірки є лише посилання на неприйняття такої накладної як належної з огляду на нікчемність самого правочину.
Відтак, у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
З огляду на зазначені норми законодавства та враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є помилковими. Відтак, визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 10300 гривень є протиправним.
Враховуючи, що суд дійшов висновку, що правочин між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» мав на меті реальне настання правових наслідків, нікчемність правочину не доведено, висновки про безпідставне включення до складу валових витрат витрат на придбання комплексу робіт та послуг згідно договору від 29.04.2009 року № 29/04-09 на суму 51500 гривень та заниження податку на прибуток на суму 12875 гривень є безпідставними.
Отже, порушень пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» судом не встановлено, а тому стягнення податку на прибуток є неправомірним.
Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій є також протиправним.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 16 лютого 2011 року № 0000292300/0 та № 0000302300/0.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного обладнання «ДАН» здійснені ним судові витрати в сумі 3 (три) гривні 40 копійок.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статі 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Шевченко А.В.