17 жовтня 2011 року 2а-2230/11/1070
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1
доУправління у справах захисту прав споживачів у Київській області
проскасування постанови,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління у справах захисту прав споживачів у Київській області (далі - відповідач) про скасування постанови про накладення стягнення від 13.04.2011 № 788 (далі -постанова № 788).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на незаконність та безпідставність постанови № 788, оскільки ним протягом 30 діб усунуті порушення і недоліки, що встановлені у акті перевірки від 21.10.2010 №002276 та у приписі до нього. Незважаючи про повідомлення відповідача про це, він, всупереч положенням постанови Кабінету Міністрів України “Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31 грудня 2010 року” від 21.05.2009 № 502, прийняв постанову №788 .
Крім цього, позивач зазначає, що відповідно до діючого на момент перевірки податкового та бухгалтерського законодавства, позивач, як фізична особа-підприємець, що сплачує єдиний податок, не зобов'язаний і не вів обов'язкового обліку доходів та витрат, а тому максимальний штраф, який можливо застосувати до нього становить - п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 85 грн., а не 41 945,10 грн., який застосований постановою №788.
Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Управління у справах захисту прав споживачів у Київській області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувана постанова прийнята відповідачем правомірно, у зв'язку з чим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Крім того, представник відповідача зазначив, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2009 № 502 “Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31 грудня 2010 року” у даних правовідносинах застосуванню не підлягають, оскільки позивача притягнуто до відповідальності згідно Закону України «Про захист прав споживачів»за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, а такий недолік як, зокрема, несвоєчасність надання споживачеві інформації усунути за наслідками перевірки неможливо.
Позивач у судове засідання не з'явився. Водночас, матеріали справи містять письмове клопотання представника позивача про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Відповідач, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи повторно у судове засідання не з'явився. До суду надіслав клопотання про неможливість прибуття у дане судове засідання.
Зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що 21.10.2010 посадовими особами Управління у справах захисту прав споживачів у Київській області відповідно до направлення на перевірку від 20.10.2010 №2393, на підставі статті 26 Закону України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991 № 1023-XII проведено планову перевірку господарської одиниці позивача -відділу меблів в магазині “Євродім”, що розташований за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, буд. 43/24.
У ході проведення перевірки встановлено, що позивач, який у перевіряємий період перебував на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку серії З № 732586 від 01.01.2010 (а.с.47), порушив приписи статей 6, 14, 15 Закону України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991 №1023-XII, пунктів 10, 17, 18, 21 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833, та вимоги пунктів 2, 3, 9 глави 7 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007 № 104, оскільки позивачем здійснювалась реалізація товарів непродовольчої групи за відсутності необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію та без маркування національним знаком відповідності.
Так, реалізація товарів, зазначених у пунктах 1-47 таблиці №1 до акту № 002276, здійснювалась з порушенням вимог ГОСТ 16371-93, ГОСТ 19917-93 в частині розділу “маркування”, що полягало у відсутності маркування на кожному меблевому виробі без доступної, достовірної, своєчасної необхідної інформації про товар щодо найменування підприємства виробника, його місцезнаходження, дати виготовлення тощо; відсутності інформації щодо гарантійного зобов'язання, гарантійних талонів, документів про комплектацію; відсутності інформації щодо правил та умов ефективного використання товару; без інструкції з експлуатації та догляду за меблями, без додаткової інформації щодо документів, що засвідчують належну якість, а саме висновків ДСЕЕ МОЗ України. Згідно з вищезазначеними ГОСТами маркування повинно виконуватись типографічним, літографічним або друкованим способом на паперовому ярлику, надійно приклеєному до меблевих виробів.
Реалізація товарів зазначених в пунктах 48-52 Таблиці №1 до акту № 002276 здійснювалась за наявності дефектів невиробничого характеру, а саме наявності на видимій стороні поверхні виробів вищербленнь та тріщин.
Крім цього, у акті також зафіксовано відсутність книги відгуків та пропозицій та не доукомплектування необхідною інформацією «куточка покупця».
За результатами перевірки посадовими особами Управління у справах захисту прав споживачів у Київській області складено акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 21.10.2010 № 002276 та винесено припис керівнику господарюючого суб'єкта про заборону відвантаження, реалізації, продажу товарів, визначених у пунктах 48-52 Таблиці №1 до акта перевірки та про тимчасове припинення відвантаження, реалізації, продажу товарів, визначених у пунктах 1-47 Таблиці №1 до акта перевірки. Також, позивача зобов'язано усунути недоліки, виявлені під час проведення перевірки, протягом 30 діб з дня підписання акта перевірки та надати звіт про усунення вказаних недоліків.
Як вбачається з матеріалів справи, після оформлення матеріалів перевірки, позивач не з'явився для їх підписання.
У зв'язку з цим, листом від 25.10.2010 відповідачем направлено позивачеві другий примірник акта перевірки від 21.10.2010 № 002276 та зобов'язано останнього в термін до 21.11.2010 надати інформацію про усунення недоліків та інформацію про кількість та вартість продукції, отриманої до реалізації, яка зазначена в акті перевірки. Також, даним листом ОСОБА_1 вказано про необхідність з'явитися в Управління 24.11.2010 для участі в розгляді справи про адміністративне правопорушення відповідно до протоколу від 21.10.2010 №002257 та про накладення стягнення відповідно до положень статті 23 Закону України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991 № 1023-XII згідно з актом перевірки від 21.10.2010 №002276.
На виконання припису відповідача позивачем здійснено заходи щодо усунення порушень, виявлених під час проведення перевірки, та направлено на його адресу лист від 17.11.2010 про усунення недоліків, вказаних в акті перевірки у пунктах 1-52 (а.с. 20-25), а саме: здійснено маркування товарів; надані інструкції з експлуатації товарів; надані інструкції із зборки; надано гарантійні талони на товари; повернуто товар постачальнику; надано копії висновків державної санітарно-епідермологічної експертизи товарів.
Вказаний лист отримано відповідачем 19.11.2010, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с. 26).
Разом з цим, 9 грудня 2010 року Управління у справах захисту прав споживачів у Київській області повторно повідомило позивача про необхідність надати інформацію про кількість та вартість отриманого до реалізації товару, описаного в акті перевірки. Також, ОСОБА_1 повідомлено про необхідність з'явитися в Управління 21.01.2011 для участі в розгляді справи про адміністративне правопорушення та накладення стягнення відповідно до статті 23 Закону України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991 № 1023-XII згідно з актом перевірки від 21.10.2010 № 002276 (а.с. 58).
Аналогічне за своїм змістом звернення було направлено на адресу позивача також і 04.03.2011 за № 850 (а.с.60).
13 квітня 2011 року відповідачем винесено постанову № 788 про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991 №1023-XII, відповідно до якої до позивача застосовано штраф у розмірі 41945,10 грн. Розрахунок розміру відповідальності здійснено наступним чином: 139817,00 грн. * 30%= 41945,10 грн., де 139817,00 грн. - сума вартості товарів, зазначених у акті перевірки щодо яких встановлено порушення, 30% - значення коефіцієнту, що застосовується для нарахування відповідальності згідно з пунктом 7 частини першої статті 23 зазначеного вище Закону, 41945,10 грн. -розмір нарахованого штрафу.
Не погоджуючись із рішенням, прийнятим відповідачем, позивач оскаржив його до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Закон України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991 № 1023-XII (далі -Закон України “Про захист прав споживачів”) регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів»установлено право споживача під час придбання, замовлення або використання продукції на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця), а за порушення такого права положеннями статті 23 цього Закону України передбачена відповідальність.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось позивачем, перевіркою правомірно встановлено порушення ним законодавства про захист прав споживачів, зокрема, приписів статей 6, 14, 15 Закону України “Про захист прав споживачів”, пунктів 10, 17, 18, 21 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833, та вимог пунктів 2, 3, 9 глави 7 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.04.2007 № 104.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 23 Закону України “Про захист прав споживачів”, у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Водночас, пунктом 7 частини першої статті 23 цього Закону передбачена відповідальність за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За результатами системного аналізу приписів законодавства у взаємозв'язку із обставинами даної справи, суд дійшов висновку, що виставлення для продажу та реалізація товару позивачем без необхідної, доступної, достатньої та своєчасної інформації про нього, з порушенням вимог ГОСТ 16371-93, ГОСТ 19917-93, є порушенням права споживачів, зокрема й тих, що придбали або мали намір придбати зазначений товар і таке порушення неможливо усунути, оскільки воно мало місце на дату проведення перевірки, а відтак, є закінченим.
Щодо посилань позивача, як на доказ неправомірності застосування до нього фінансових санкцій, на ту обставину, що положеннями постанови Кабінету Міністрів України «Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31 грудня 2010 року»від 21.05.2009 № 502 встановлено, що органи і посадові особи, уповноважені законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, зобов'язані до 31 грудня 2010 року видавати суб'єктові господарювання припис про усунення протягом 30 діб виявлених порушень, підготовлений на підставі акта про проведення перевірки, якщо інший строк не передбачено законом; приймати рішення про застосування до суб'єктів господарювання фінансових і адміністративних санкцій лише у разі невиконання ними протягом 30 діб від дня одержання приписів про усунення виявлених порушень (крім порушень, що неможливо усунути); не застосовувати санкції за порушення, які усунуті на виконання припису, суд зазначає наступне.
Як вбачається із змісту зазначеної постанови її приписи не застосовуються у випадках, коли порушення не можливо усунути.
Судом встановлено, що реалізація товару позивачем без необхідної, доступної, достатньої та своєчасної інформації про нього є порушеннями права споживачів, які набули або мали намір набути право на зазначений товар і таке порушення неможливо усунути, оскільки воно, у даному випадку, має закінчений, а не триваючий характер.
Припис же відповідача про усунення недоліків є лише формою впливу, направленою на унеможливлення порушень позивачем прав споживачів у подальшій господарській діяльності.
Водночас, суд звертає увагу на ту обставину, що вимоги припису підлягають виконанню незалежно від застосованих санкцій.
Крім цього, в силу положень частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору норми постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2009 № 502 застосуванню судом не підлягають, а спір має вирішуватися на підставі відповідних положень Закону України.
З урахуванням викладеного, суд не приймає до уваги посилання відповідача, як на доказ неправомірності застосування до нього фінансових санкцій, на ту обставину, що положеннями постанови Кабінету Міністрів України «Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31 грудня 2010 року»від 21.05.2009 № 502 зобов'язано контролюючі органи приймати рішення про застосування до суб'єктів господарювання фінансових і адміністративних санкцій лише у разі невиконання ними протягом 30 діб від дня одержання приписів про усунення виявлених порушень та вважає правомірними дії відповідача щодо застосування приписів статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів»у даних правовідносинах
Суд вважає також необґрунтованим твердження позивача про неправомірність нарахування штрафу саме у розмірі 41945,10 грн., як особі, що є платником єдиного податку і відповідно до закону не веде обов'язковий облік доходів і витрат, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 8 наказу Державної податкової адміністрації України від 29.10.1999 № 599, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999, для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів і витрат згідно із додатком № 10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.93 № 12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 за № 64. При цьому, обов'язковому заповненню підлягають лише графи "період обліку", "витрати на виробництво продукції", "сума виручки (доходу)", "чистий доход".
Таким чином, згідно з вимогами чинного на момент проведення перевірки законодавства, позивач, як платник єдиного податку, не відносився до категорії осіб, які відповідно до закону не ведуть обов'язковий облік доходів і витрат, а тому, до нього правомірно застосовано відповідальність із розрахунку тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару.
Враховуючи невиконання позивачем неодноразових вимог відповідача про підтвердження розміру та вартості одержаної для реалізації партії товару щодо якої відсутня необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно застосував для розрахунку розміру відповідальності вартість партії товару, що знаходилась на реалізації у торгівельній залі відділу меблів в магазині “Євродім”, перелік та вартість якої зафіксовані в акті перевірки від 21.10.2010 №002276.
При цьому, є безспірною та обставина, що у будь -якому випадку, вартість одержаної позивачем для реалізації партії товару, є більшою, або дорівнює вартості партії товару, що знаходилась на реалізації у торгівельній залі відділу меблів в магазині “Євродім”, а відтак, у суду не виникає сумніву щодо справедливості розрахунку відповідачем розміру відповідальності, оскільки у іншому випадку її розмір повинно було б збільшити.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв оцінки дії або бездіяльності суб'єкта владних повноважень є підставою для визнання їх протиправними.
В силу положень частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами те, що приймаючи оскаржуване рішення він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас, докази подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача.
Оцінивши докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача не є обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову,- відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панченко Н.Д.