05 жовтня 2011 року 2а-3440/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Малихіні Д.Ю., за участю
позивача: Рубан Л.П.
відповідача : Зарицького В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства “Миронівський завод по виготовленю круп і комбікормів”
доДержавної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів” з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.07.2011 №0000302301.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки, викладені в Акті перевірки про порушення вимог пунктів 1.7, 1.8 статті 1, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” є не обґрунтованими, оскільки підприємством відповідно до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит. Операції з поставки товарів між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю “Інфостар” мали реальний характер і це підтверджуються документально: рахунками на оплату товарів; банківськими виписками про оплату товару, видатковими накладними на товар; товарно-транспортними накладними; журналом реєстрації зважування надходження вантажів на автомобільних вагах; накладними на відпуск зерна зі складу у переробку; бухгалтерськими звітами; податковими накладними тощо. Таким чином, позивач просив суд податкове повідомлення-рішення визнати протиправним і скасувати.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, заперечення надав у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що угоди, укладені позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю “Інфостар” є нікчемними, оскільки контрагент позивача здійснював поставку товару без мети реального настання правових наслідків, а саме з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Публічне акціонерне товариство “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів” є юридичною особою, що зареєстрована 13.06.1996 державним реєстратором Миронівської районної державної адміністрації Київської області (зміна найменування юридичної особи -05.05.2011). Як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області з 19.06.1997 та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 100336694 про реєстрацію платника податку на додану вартість.
Основними видами діяльності позивача за КВЕД є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.
У період з 08.06.2011 по 15.06.2011 на підставі наказу від 07.06.2011 № 309 посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Відкритого акціонерного товариства “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів” щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ “Інфостар” за квітень 2010 року.
За результатами перевірки складений Акт від 16.06.2011 № 283/23-011/00951770 (далі - Акт перевірки) в якому зафіксовані порушення позивачем вимог пунктів 1.7, 1.8 статті 1, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”, статей 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, що виявилось у завищенні сум податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2010 року на суму 48793,49 грн.
Висновок податкового органу про формування позивачем податкового кредиту з порушенням приписів зазначених норм, пов'язується з придбанням позивачем у квітні місяці 2010 року у ТОВ «Інфостар»соняшника.
На думку посадових осіб податкового органу, ТОВ «Інфостар»не мало фактичної можливості здійснювати господарські операції з поставки товару, оскільки згідно баз даних обліку платників ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська стан платника ТОВ «Інфостар»- припинено, але не знято з обліку.
Крім цього, у ході аналізу податкової звітності встановлено, що ТОВ «Інфостар»звітував до ДПІ у Бабушкінському районі з податку на додану вартість з показниками, які свідчать про здійснення фінансово - господарської діяльності підприємством. Проте, відповідно до відомостей, викладених у пункті 4 Акта перевірки, документи бухгалтерського та податкового обліку ТОВ «Інфостар»за юридичною адресою відсутні. Відповідно до протоколу допиту свідка від 28.12.2010 ОСОБА_3 останній повідомив, що на підприємстві ТОВ «Інфостар»директором ніколи не працював та не був його засновником.
У зв'язку з цим, податковий орган дійшов висновку, що ТОВ «Інфостар»було створено невідомими особами для здійснення діяльності, з метою отримання податкової вигоди, а відтак, договори на придбання товарів, робіт (послуг), укладені між позивачем та ТОВ «Інфостар»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними.
На підставі вказаних відомостей ревізорами податкового органу зроблено висновок про те, що позивачем незаконно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 48793,49 грн. з огляду на нікчемність правочинів, укладених з ТОВ «Інфостар», тому податковий кредит підлягає коригуванню в сторону зменшення.
За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Миронівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.07.2011 №0000302301, згідно з яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2010 року на суму 48793,49 грн.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлено, що між ВАТ “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів” та ТОВ «Інфостар»у періоді, що перевірявся, були укладені правочини з купівлі-продажу соняшника.
За податковими накладними, отриманими від контрагента, позивачем віднесено до складу податкового кредиту за квітень 2010 року суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаного товару.
Як вбачається із змісту Акта перевірки, перевіряючими встановлено, що на виконання умов договорів суб'єктом господарювання поставлено соняшник у кількості 81970 кг на загальну суму 232808,10 та 21100 кг на загальну суму 59952,85, про що виписано (оформлено) накладні № 160401 від 16.04.2010 та № 170401 від 17.04.2010 та податкові накладні від 16.04.2010 № 16040001 та від 17.04.2010 № 17040001. Суму податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту за період квітень 2010 року, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року. Транспортування придбаного товару здійснювалось ТОВ «Інфорстар»та за його рахунок. Оприбуткування товару та подальше зберігання здійснювалось в складських приміщеннях позивача. Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками від 21.04.2010 (а.с. 15).
Крім цього, перевіряючими при перевірці правильності визначення між позивачем та ТОВ «Інфостар»податкових зобов'язань шляхом їх співставлення в розрізі контрагентів відхилень не встановлено (а.с. 19).
Як встановлено у ході розгляду справи, висновок податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується лише на тому, що в момент їх укладення сторони договору не дотримались вимог, які встановлені частиною третьою та п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України щодо наявності вільного волевиявлення учасника правочину та відсутності наміру створити реальні правові наслідки, що обумовлені ним.
В основу таких припущень покладено лише дані про те, що первинні бухгалтерські документи (накладні) від імені ТОВ «Інфостар»підписано невстановленою особою, оскільки відповідно до даних, що містяться у Акті перевірки ТОВ «Інфостар»від 31.12.2010 №6526/23-3/36493940 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ «Укрроспідшипник»та ТОВ «Горстройкомп»за період січень-вересень 2010 року, складеного ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, громадянка ОСОБА_4, яка і підписувала первинні бухгалтерські документи, зазначила, що не має жодного відношення до діяльності ТОВ «Інфостар».
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг, в даному випадку, вже само по собі є ознакою господарської діяльності.
Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарської операції здійсненої між позивачем та ТОВ “Інфостар”, судом досліджено дане питання та встановлено наступне.
В матеріалах даної справи наявні належним чином засвідчені копії товарно-транспортних накладних за квітень 2010 року, а також журнал реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах (надходження) за вказаний період, з яких вбачається, що ТОВ “Інфостар” було відпущено, а позивачем отримано зернові культури. Вказані документи підтверджують транспортування придбаного позивачем у контрагента товару.
У судовому засіданні представниками позивача надано суду належним чином засвідчені копії накладних на відпуск зерна в переробку та виробничих звітів по переробці соняшника за травень 2010 року. Згідно даних звітів, за результатами переробки соняшника позивачем отримано олію, макуху та лузгу, що свідчить про використання позивачем придбаного у контрагента товару у своїй господарській діяльності.
Також, представниками позивача були надані суду належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, копії банківських виписок та копії рахунків-фактур, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар, первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу зернових культур; виробничі звіти по переробці соняшника, витяг із книги кількісно-якісного обліку хлібопродуктів, які підтверджують наявність потужностей у підприємства для проведення переробки зернових культур.
У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та був платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Інфостар»були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів. Таких даних не було надано і під час розгляду справи.
Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та контрагентом -ТОВ «Інфостар»недійсними, а також визнання недійними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання.
У суду також відсутні належні та допустимі докази того, що спірний правочин спрямований на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, спрямований на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею, її надрами, іншими природними ресурсами, він укладений щодо відчуження викраденого майна або порушує правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Крім цього, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Проте, жодних рішень із зазначеного приводу відповідачем суду не надано.
Таким чином, відповідачем не доведено існуючих порушень інтересів саме держави і суспільства при укладенні позивачем та його контрагентом договорів у розумінні приписів статті 228 Цивільного кодексу України.
Судом не приймається до уваги також посилання податкового органу як на підставу щодо визнання правочинів нікчемними на наявність пояснень громадянки ОСОБА_4 яка зазначила, що не має жодного відношення до діяльності ТОВ «Інфостар»з огляду на наступне.
Частинами третьою та п'ятою статті 203 Цивільного кодексу передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У разі, якщо від імені юридичної особи правочин вчинено фізичною особою без повноважень або з перевищенням повноважень, такий правочин є оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним за певних умов.
Дії фізичних осіб -представників, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.
Так, в силу статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.
Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа вчинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.
В силу приписів частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Як свідчать матеріали справи, на момент вчинення та виконання господарських угод керівником ТОВ «Інфостар», який мав право вчиняти юридично значимі дії від імені товариства, була ОСОБА_4
Разом з цим, суду не надано жодного належного та допустимого доказу того, що громадянка ОСОБА_4, яка відповідно до інформації, яка викладена у Акті перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (а.с.116) була керівником ТОВ «Інфостар»не мала намір здійснювати фінансово-господарські операції з позивачем, її ім'я використано не з її волі, підписи, які мають місце на всіх документах вчинені не ОСОБА_4 та в подальшому нею не були схвалені укладені ТОВ «Інфостар»з позивачем правочини.
З огляду на зазначене та беручи до уваги наявні докази у їх сукупності суд дійшов висновку, що твердження податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем і ТОВ «Інфостар»саме за наведених обставин, є безпідставним та необґрунтованим.
З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.
На час виникнення спірних правовідносин поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначалось приписами Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (далі - Закон України “Про податок на додану вартість”).
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
При цьому, нормами Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлені вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Наявні в матеріалах справи податкові накладні містять усі дані стосовно змісту операції з поставки, вимоги щодо яких встановлені приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Крім цього, представником відповідача не заперечувався факт того, що основним видом діяльності ПАТ “Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів” є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, а також виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості.
А відтак, наявні матеріали справи підтверджують фактичне здійснення відповідачем господарської операції щодо купівлі-продажу зернових культур з урахуванням його виду економічної діяльності.
Водночас, підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.
Відтак, норми Закону України “Про податок на додану вартість” не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальника позивача по ланцюгу. Діючим законодавством, в тому числі Законом України "Про податок на додану вартість", не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.
Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8 пункту 7.2 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.
Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.
Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.
Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.
Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії податкових, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, рахунки фактури, а також належним чином копії банківських виписок. Вказані документи містять назву постачальника та покупця, перелік проданого товару, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і фіксують факт здійснення господарської операції.
Всі наявні видаткові накладні дають змогу визначити, які саме товари були продані, за якою ціною, між якими контрагентами.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.
Податковим органом не доведено, що господарські операції з поставки товарів є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках Акта перевірки господарських операцій контрагента позивача, а отже, висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 04.07.2011 №0000302301 прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Вимог про відшкодування судових витрат позивач суду не заявляв. Таким чином, судові витрати стягненню з Державного бюджету на користь позивача не підлягають.
керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішеня Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 04.07.2011 №0000302301.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панченко Н.Д.
Постанова у повному обсязі виготовлена 10 жовтня 2011 року.