15 листопада 2011 р. Справа № 25305/11/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
судді-доповідача - Богаченка С.І.,
суддів - Багрія В.М., Старунського Д. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на постанову Сихівського районного суду м.Львова від 10 лютого 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про зобов'язання перерахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення,-
17 січня 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вищевказаним адміністративним позовом до Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про зобов'язання перерахувати та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік, посилалась на те, що вона особа яка евакуйована у 1986 році із зони відчуження, має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі трьох мінімальних заробітних плат, відповідно до вимог статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Сихівського районного суду м.Львова від 10 лютого 2011 року у справі №2а-183/11 заявлений позов задоволено частково. Зобов'язано Сихівський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 належну їй щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік згідно статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погодившись із винесеним рішенням, його оскаржив Сихівський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт звертає увагу на те, що стягнення коштів з управління є неможливим, оскільки у разі, якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата допомога на оздоровлення потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України. Вказує на те, що в п. 2 ст. 95 Конституції України визначено, що виключно Законом України «Про Державний бюджет України» визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, а управління не наділене повноваженнями щодо перерахунку вказаної допомоги та її виплати поза межами відповідного бюджетного року та не може змінити видатки, які визначені чинним законодавством.
Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що вона визнана особою яка евакуйована у 1986 році із зони відчуження і якій відповідно до вимог ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” повинна щорічно виплачуватися грошова допомога на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат. Розмір отриманої позивачем одноразової допомоги на оздоровлення за 2010 рік не відповідає вимогам зазначеного Закону.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 визнана особою яка евакуйована у 1986 році із зони відчуження, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.4), ІІ категорії, та має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 5, 7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення та розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення, що передбачена Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», необхідно керуватися ст.48 вище вказаного Закону, а не постановою Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що була чинною на час виплати даної допомоги у 2010 році. А відтак призначення і виплата допомоги на оздоровлення повинна була здійснюватися виходячи з її розміру, що становить по Закону, зокрема для евакуйованих у 1986 році із зони відчуження - три мінімальні заробітні плати.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_2 щодо нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік.
Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості виплати щорічної допомоги на оздоровлення у передбаченому ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмірі колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги в цілому суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст. 160, ст. 195, 197, 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Сихівського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради - залишити без задоволення, а постанову Сихівського районного суду м.Львова від 10 лютого 2011 року у справі №2а-183/11 - без змін.
Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя С.І. Богаченко
Суддя В.М. Багрій
Суддя Д.М. Старунський