06 грудня 2011 року Справа № 2а/2370/8063/2011
06.12.11
16 год. 00 хв. м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Гараня С.М.,
при секретарі -Ільченку С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Монастирищенському районі Черкаської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в Монастирищенському районі Черкаської області про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати дії відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України в Монастирищенському районі Черкаської області такими, що суперечать чинному законодавству, а також стягнути з відповідача невизнану та невідшкодовану заборгованість по нарахованій та виплаченій щомісячній державній адресній допомозі в сумі 99736 грн. 55 коп. за період з 01.06.2011 р. по 01.11.2011р.
Згідно позову виплата щомісячної державної адресної допомоги як різниці між щомісячним розміром пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) та прожитковим мінімумом, встановленим законом для осіб, які втратили працездатність, передбачається постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»№ 265 від 26.03.2008 р. та здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога. Оскільки пенсія по інвалідності та у зв'язку з утратою годувальника відшкодовується за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, то й адресна допомога та підвищення до пенсії має відшкодовуватись цим Фондом відповідно до затвердженого Порядку. Відповідач в порушення даного Порядку не приймає до заліку та не відшкодовує позивачеві адресну допомогу за червень -жовтень 2011 року на загальну суму 99736 грн. 55 коп.
Відповідач по справі, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з'явився, однак направив на адресу суду заперечення на позов, обґрунтовуючи це тим, що Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, встановлено вичерпний перелік виплат, які підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду. Відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України адресної допомоги та підвищення до пенсії даним Порядком не передбачено.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши письмові докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивачем були понесені витрати на виплату і доставку щомісячної державної адресної допомоги на загальну суму 99736 грн. 55 коп., які відповідачем не були прийняті до відшкодування. Даний факт підтверджується Актами щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, між позивачем та відповідачем та протоколами розбіжностей до зазначених актів.
Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 16/98-ВР від 14.01.1998 р. (далі -Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування -це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Відповідно до статті 4 Основ в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття, інші види страхування, передбачені законами України.
Згідно з пунктом 4 статті 25 Основ за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання серед соціальних послуг та матеріального забезпечення надаються, зокрема відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання тощо.
Відносини, що виникають за зазначеними вище видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Спеціальним законом, що визначає правову основу загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»№ 1105-XIV від 23.09.1999 р.
Відповідно до статті 21 цього Закону у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: а) допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; б) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; в) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; г) пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; д) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
В той же час, статтею 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 р., яка визначає соціальні виплати непрацездатним громадянам, встановлено, що непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством. При цьому у разі якщо сукупність зазначених виплат разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.
Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»№ 265 від 26.03.2008 р. (далі -Постанова) установлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох -120 відсотків, на трьох і більше -150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.
У разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму.
При цьому, пунктом 4 Постанови встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.
Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів. Відповідно до статті 46 Закону № 1105-XIV кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням.
Оскільки адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, відповідач не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги.
Статтею 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення»№ 1788-XII від 05.11.1991 р. передбачено, що пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Однак, як зазначалося вище, з набранням чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»№ 1105-XIV від 23.09.1999 р. обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті при настанні страхового випадку, зокрема, виплати йому або особам, які перебувають на його утриманні пенсій по інвалідності та в зв'язку із втратою годувальника покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Оскільки пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Отже, виплата щомісячної державної адресної допомоги та підвищення до пенсії особам, які отримують пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, повинна здійснюватись відповідно до чинного законодавства за рахунок коштів, з яких виплачуються основний вид пенсії по інвалідності чи у зв'язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Разом з тим, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат (частина 4 статті 26 Основ).
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»№ 1105-XIV від 23.09.1999 р. закріплене аналогічне правило -якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
В той же час, суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, зокрема шляхом відшкодування витрат з виплати та доставки державної адресної допомоги та підвищення до пенсії, не відповідає положенням чинного законодавства України. Оскільки Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань N 5-4/4 від 04.03.2003 р., що регулює спірні правовідносини, визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» N 1105-XIV від 23.09.1999 р. (крім осіб, зазначених у п. 2 ст. 8 цього Закону), у тому числі добровільно застраховані, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїй постанові від 25.01.2005 р. у справі № 7/102.
Управління Пенсійного фонду України в Монастирищенському районі Черкаської області та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Монастирищенському районі Черкаської області є робочими органами відповідних фондів на місцевому рівні, що свідчить про неналежний склад сторін у справі.
В той же час, суд позбавлений можливості провести заміну неналежної сторони, зокрема місцевих органів відповідних фондів на їх центральні органи, оскільки відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України це потягне зміну підсудності адміністративної справи.
Щодо визнання дій відповідача неправомірними суд зазначає, що з урахуванням неналежного складу сторін, а також віднесення питань щодо відшкодування оспорюваних витрат до компетенції центральних органів відповідних фондів, вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність усіх підстав для відмови в задоволенні позовних вимог управлінню Пенсійного фонду України в Монастирищенському районі Черкаської області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 159 -163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги яка подається до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлений 7 грудня 2011 року.
Суддя С.М. Гарань