29 листопада 2011 року Справа № 2а/2370/7954/2011
29.11.11
10 год. 20 хв. м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Гараня С.М.,
при секретарі -Овсієнку О.І.,
за участю:
представників позивача приватного підприємства «Агропромсервіс»Новицького А.А. -за посадою, ОСОБА_2, ОСОБА_3 -за довіреностями,
представника відповідача державної податкової інспекції у Чорнобаївському районі Черкаської області ОСОБА_4 -за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Агропромсервіс»до державної податкової інспекції у Чорнобаївському районі Черкаської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Чорнобаївському районі Черкаської області від 25.06.2011 року №0000152301.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем, в порушення вимог Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України неправомірно було прийнято рішення, яким відповідачем визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, позов просили задовольнити повністю з підстав, викладених у позовній заяві, зазначивши, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем протиправно зменшено податковий кредит позивача.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, проти задоволення позову заперечував повністю, з огляду на те, що перевіркою проведеною ДПІ у Чорнобаївському районі Черкаської області СТОВ «Сула»з питань повноти та правомірності декларування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість було встановлено неможливість фактичного здійснення даним товариством господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), а також відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, а тому податкові накладні, виписані на продаж товарів (робіт, послуг) в адресу позивача не є належним підтвердженням податкового зобов'язання, оскільки ці податкові накладні не мають статусу юридично значимих.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.
Державною податковою інспекцією у Чорнобаївському районі Черкаської області проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог законодавства України з податку на додану вартість під час здійснення фінансово-господарських відносин з сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Сула»за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року, за результатами якої складено акт від 24.06.2011 року №336/2301/21379877.
Перевіряючі з урахуванням результатів перевірки СТОВ «Сула»викладеними в акті перевірки від 14.06.2011 року №317/2301/32883475 дійшли висновку, що угода, укладена між контрагентами на операції з продажу та купівлі товарів (робіт, послуг) ТОВ «Пейд»має протиправний характер та не спричинила реального настання наслідків: не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) за перевіряємий період, встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, основних фондів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що на думку податкових ревізорів-інспекторів свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності та мають ознаки нікчемності.
Тому відповідні операції за рахунок яких сформовані податкові зобов'язання ПП «Агропромсервіс»відповідачем визнано такими, внаслідок яких неправомірно віднесений податок на додану вартість до складу податкових зобов'язань, що по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави та суперечить інтересам держави і суспільства, вважаються такими, що порушують публічний порядок.
Таким чином, враховуючи матеріали документальної невиїзної перевірки СТОВ «Сула»з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість під час здійснення фінансово -господарських відносин з ТОВ «Пейд»за січень 2011 року, проведеної відділом податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Чорнобаївському районі Черкаської області, за результатами якої визнано нікчемними всі правочини здійснені СТОВ «Сула»за лютий 2011 року, встановлено, що на думку перевіряючих ПП «Агропромсервіс»на порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України було безпідставно сформовано податковий кредит по операціях з придбання дизельного палива від СТОВ «Сула»на загальну суму 214933 грн. 33 коп., в тому числі ПДВ у сумі 14993грн 33 коп.
За результатами проведеної перевірки та на підставі встановленого порушення ДПІ у Чорнобаївському районі Черкаської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.06.2011 р. № 0000152301, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 214934 грн. 33 коп., у тому числі основний платіж в розмірі 214933 грн. 33 коп. та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Судом встановлено, що 31.01.2011 р. між позивачем та СТОВ «Сула»укладено договір купівлі-продажу №1, згідно якого СТОВ «Сула»зобов'язується поставити, а приватне підприємство “Агропромсервіс” зобов'язується прийняти і оплатити паливо дизельне в кількості 230071 кілограм по ціні 9 грн. 21 коп. за один кілограм.
Та обставина, що умови зазначеного договору виконувались підтверджується податковими накладними, рахунками фактурами, подорожніми листами та поясненнями водіїв паливо возів, актом завершення виконання умов договору купівлі-продажу, а також договором про надання послуг зберігання, актом здачі-прийняття робіт.
На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про необгрунтованість посилання відповідача про нікчемність вказаного правочину, оскільки податковий кредит позивача за період, що перевірявся, сформований на підставі податкових накладних отриманих від СТОВ «Сула», яке на момент їх видачі було зареєстровано у встановленому податковим законодавством порядку як платник податку на додану вартість і йому відповідно до законодавства надано право на видачу податкових накладних.
Щодо твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та СТОВ «Сула»суд зазначає, що згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними»судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини -якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219 ЦК України, ч. 1 ст. 220 ЦК України, ч. 1 ст. 224 ЦК України) та оспорювані -якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсний є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст. ст. 219, 220, 221, 224, 228 Цивільного кодексу України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 Цивільного кодексу України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто, спрямований на порушення конституційних прав і свобод громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Крім того згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
З аналізу наведених норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Тому суд критично оцінює твердження відповідача, що вищевказаний правочин не спричиняє настання правових наслідків, а отже є нікчемним.
Виходячи зі змісту положень п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджених податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтвердженими митними деклараціями.
Відповідно до п. п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Враховуючи те, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми сплаченого податку у зв'язку з поставкою дизельного палива від СТОВ «Сула», що підтверджені податковими накладними, жодних доказів на підтвердження фіктивності яких суду надано не було, суд приходить висновку, що сформований позивачем податковий кредит відповідає вимогам Податкового кодексу України.
Також суд зазначає, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) всіх правочинів здійснених СТОВ «Сула»за 2011 рік, доказів того, що угода очевидно суперечить інтересам держави та суспільства, а також рішень суду про визнання правочину таким суду надано не було.
Суд приходить до висновку, що ПП “Агропромсервіс” та СТОВ «Сула»належним чином оформили договірні правовідносини, на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.
На підставі вищевикладеного та беручи до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення посадовими особами позивача та СТОВ «Сула»протиправних дій, спрямованих на порушення публічного порядку, доказів існування та форми прояву мети завідомо суперечної інтересам держави й суспільства, суд приходить висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо нікчемності правочинів.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є вмотивованими та обґрунтованими, а відповідно такими, що підлягають до задоволення, оскільки прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення № 0000152301 від 25.06.2011 р. про нарахування приватному підприємству “Агропромсервіс” податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 214934 грн. 33 коп., в тому числі за основним платежем 214933 грн. 33 коп., штрафні санкції в сумі 1 грн. не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Згідно п. 2. ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 94, 97, ст. ст. 158-159, 161-163 КАС України, суд,
Позовні вимоги приватного підприємства «Агропромсервіс»до державної податкової інспекції у Чорнобаївському районі Черкаської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Чорнобаївському районі Черкаської області від 25.06.2011 р. № 0000152301.
Стягнути з Державного бюджету на користь позивача 28 (двадцять вісім) грн. 23 коп. сплаченого судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка підлягає поданню до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. У разі застосування судом частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови виготовлено 5 грудня 2011 року.
Суддя С.М. Гарань