Справа № 2 -А -517/11
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И.
22 червня 2011 року місто Маріуполь
Жовтневий районний суд міста Маріуполя у складі: головуючого судді Соловйова В.О., при секретарі Андрійчук М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської Ради (далі за текстом - ММР) про скасування п.1.1.22. рішення ММР №5/46 від 19.10.2010р. щодо надання у власність земельної ділянки, треті особи: ОСОБА_2 та управління Держкомзему у м.Маріуполі,
Позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом до ММР посилаючись на те, що їй на підставі договору дарування належить 12/25 частки домоволодіння АДРЕСА_1, за яким згідно архівної виписці виданої Державним архівом Донецької області за №01/1-10/545 від 23.03.2010 року закріплена земельна ділянка площею 1425кв.м. Суміжним землекористувачем з позивачкою є ОСОБА_2, яка є власницею домоволодіння АДРЕСА_2. Останньою безпідставно було вжито заходів, щодо перенесення паркану по суміжній межі, що відокремлює земельні ділянки, таким чином припущено самовільне захоплення земельної ділянки площею 0,0188га, яка знаходилась у користування ОСОБА_1 Під час розгляду справи за позовами ММР та ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо звільнення самовільно захопленої земельної ділянки позивачка дізналась, що рішенням ММР за № 5/46-7073 від 19.10.2010 року третій особі - ОСОБА_2 надано у власність земельна ділянка до площі якої входить спірна частка площею 0, 0188га. Позивачка вважає, що оскаржуваним рішенням порушенні її права, як суміжного землекористувача, оскільки вона позбавлена можливості приватизувати спірну частку землі. Наполягає, що при ухваленні оскаржуваного рішення відповідачем не враховано наявність спору між сторонами та припущено порушення порядку узгодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами, оскільки згода на розташування спірної межі отримано від іншого співвласника домоволодіння АДРЕСА_1 - ОСОБА_4, який за умов укладеного між ними порядку користування земельною ділянкою не межує з земельною ділянкою ОСОБА_2 Позивачка вважає, що порушені її земельні права, просить визнати п.1.1.22. рішення ММР №5/46 від 19.10.2010р. в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_2, в Жовтневому районі міста Маріуполя протиправним та скасувати його.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та додатково пояснили, що ОСОБА_2 самовільно захватила частину належної позивачці земельної ділянки, що на їх думку підтверджується розмірами домоволодінь АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 в місті Маріуполі (довжиною межі розташованої вздовж вул.С.Ковалевської), зазначених у квартальній зйомці будівельного кварталу №372, затвердженого протоколом №22 від 08.07.1954 року та технічних планах БТІ м. Маріуполя до 2008 року. Позивачка не заперечувала, що навіть за умов звернення ОСОБА_2 до неї для узгодження границь, вона б відмовила, оскільки вважає, що це питання повинні вирішувати компетентні органи. Додатково просила повернути їй земельну ділянку самовільно захоплену ОСОБА_2
Представник відповідача ММР ОСОБА_6 пояснила, що оскаржуване рішення було прийнято у відповідності до процедури, встановленої згідно з нормативними актами. У ОСОБА_1 відсутні встановлені законодавством документи на земельну ділянку, в зв'язку з чим власником є територіальна громада міста Маріуполя. Квартальна зйомка не є документом, на підставі якого беззаперечно встановлюються границі земельних ділянок, оскільки необхідно враховувати фактичний порядок користування, який склався між суміжними землекористувачами. Враховуючи, що при поданні документів на узгодження виділу земельної ділянки у власність ОСОБА_2, останньою було приховано наявність спору між власниками суміжних домоволодінь, то вважає, що це є підставою для визнання незаконним та скасування п.1.1.22. рішенням ММР №5/46 від 19.10.2010р., яким ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 585 кв.м., розташовану по АДРЕСА_2.
Третя особа ОСОБА_2 категорично заперечувала проти скасування п.1.1.22 рішення ММР № 5/46 від 19.10.2010р., згідно до якого нею отримано державний Акт на право власності на земельну ділянку від 25.11.2010р. Пояснила, що з 2002 року є власницею домоволодіння АДРЕСА_2. Співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 по вулиці Шевченко у м.Маріуполі є ОСОБА_7 та ОСОБА_1 Домоволодіння межують земельними ділянками, але фактична границя до 2008 року була визначена не відповідно до правовстановлюючих документів на користування землею, а саме відповідно до виписки з протоколу засідання Молотовської районної ради (Жовтневої районної ради м.Маріполя) №13 від 12.04.1950 року за заявою ОСОБА_8 земельну ділянку площею 600 кв.м., розташовану за вказаною адресою, виділено у постійне користування ОСОБА_9 для забудови. ОСОБА_9 27.07.1950 року було укладено договір на право забудови та безстрокове користування земельною ділянкою площею 600 кв.м. за вказаною адресою під індивідуальне будівництво жилого будинку. Збудований на даній земельній ділянці житловий будинок згідно договору купівлі-продажу від 29.05.1956 року по АДРЕСА_2 ОСОБА_10 продала ОСОБА_11 Після смерті останнього, ОСОБА_2 успадкувала домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.01.2002року. Вважає, що надання у власність земельної ділянки площею 585 кв.м. не порушують земельні права ОСОБА_1, оскільки надана їй у власність земельна ділянка за площею менша ніж та, що передавалась у користування попереднім власникам домоволодіння АДРЕСА_2. Певний порядок користування земельними ділянками склався у попереднього землекористувача ОСОБА_8 з власниками домоволодіння АДРЕСА_2, а саме: огорожа, що відмежовує суміжні земельні ділянки по вулиці С.Ковалевською за домовленістю сторін була перенесена у бік домоволодіння АДРЕСА_2, тим самим без будь яких правовстановлюючих документів у користування власнику домоволодіння АДРЕСА_1 було передано 0,02га. Після набуття права власності відповідно до наявних правовстановлюючих документів, ОСОБА_2 відновила межі земельної ділянки до первинного стану. Під час оформлення документів для отримання Державного акту на право власності на земельну ділянку вона звернулась до співвласника домоволодіння ОСОБА_12 з проханням узгодити межі ділянки, який погодився з її розташуванням відповідно правовстановлюючих документів.
Представник третьої особи управління держкомзему у м. Маріуполі -ОСОБА_13 вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення ММР порушень законодавства припущено не було, обов'язок щодо погодження меж земельної ділянки покладається на зацікавлених осіб. Оскільки, правовстановлюючі документі на земельну ділянку у власників домоволодіння АДРЕСА_1 у м. Маріуполі відсутні, то узгодження межі з співвласником суміжного домоволодіння ОСОБА_12 відповідає вимогам законодавства.
Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню за заступних підстав.
Під час перебування в провадженні Жовтневого районного суду міста Маріуполя даної адміністративної справи, судом розглянута цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації»(далі за текстом МКП «БТІ») про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди. Обставини справи, які встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 14.02.2011 року щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до МКП «БТІ»про зобов'язання вчини певні дії та стягнення моральної шкоди, які залишені без змін Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13.04.2011 року, відповідно до вимог ст.72 КАС України приймаються судом до уваги та не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.
З урахування викладеного, суд вважає доведеним і це підтверджується матеріалами справи, що на земельній ділянці площею 1425 кв.м. розташованої по АДРЕСА_1, утворилось два самостійні домоволодіння за АДРЕСА_1 із земельною ділянкою 825 кв.м., яка на теперішній час належить співвласникам ОСОБА_1 і ОСОБА_7, та АДРЕСА_2 із земельною ділянкою площею 600 кв.м., яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту.
Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі Рішення ММР від 19.10.2010р. №5/46-7073 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0585 га у межах згідно з планом, розташованої по АДРЕСА_2, в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області. Кадастровий номер земельної ділянки 1412336300:01:023:0259. Зазначене домоволодіння межує з домоволодінням АДРЕСА_1.
Представником відповідача по справі - ММР, суду надані документи, які були підставою для видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2. Так, відповідно до представлених документів надходить, що у 2010 році ТОВ „Проектно-експертна фірма „Землі Приазов'я” була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2. Загальна площа земельної ділянки визначена у розмірі 0,0585га, кадастровий номер земельної ділянки 1412336300:01:023:0259
30.08.2010 року ТОВ „ПЕФ „Землі Приазов'я” складено Акт встановлення меж земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2. Суміжними землекористувачами є ОСОБА_7, який проживає в домоволодінні АДРЕСА_1, ОСОБА_3 який проживає в домоволодінні АДРЕСА_3, ОСОБА_14, яка проживає в домоволодінні АДРЕСА_4, ОСОБА_15, який проживає в домоволодінні АДРЕСА_5 які заявили, що будь-яких претензій при встановленні спільних границь не мають.
Відповідно до пункту 1.1.22 Рішення ММР №5/46-7073 від 19.10.2010р. „Про надання громадянам України у власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, які перебувають у їх власності в Орджонікідзевському, Жовтневому, Іллічівському та Приморському районах міста”, ОСОБА_2 надано земельну ділянку (кадастровий номер 1412336300:01:023:0259) АДРЕСА_2, в Жовтневому районі міста, площею 0, 0585 га.
Відповідно до наведеного, третя особа по справі -ОСОБА_2 успадкувавши права землекористувача домоволодіння АДРЕСА_2, якому відповідно до договору від 27.07.1950 року на право забудови та безстрокового користування була надана земельна ділянка площею 600 кв.м. за вказаною адресою під індивідуальне будівництво жилого будинку, за своєю згодою отримує у власність за оскаржуваним пунктом рішення ММР, земельну ділянку меншої площею, а саме 585 кв.м., що на переконання суду може свідчити, лише про дотримання принципів добросусідства та прав суміжних землекористувачів.
Завданням адміністративного судочинства, згідно ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. При цьому, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, чи обґрунтоване рішення, чи використані повноваження з метою, з якою це повноваження надано, та ін.
Суд вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 2 ст. 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі та у межах повноважень та засобами, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ч. 10 ЗУ „Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Згідно з п. 34 ч. 1 ч. 26 ЗУ „Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Підставами для визнання рішення незаконним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання рішення недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного рішення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову. Отже, підставою для скасування рішення може бути: невідповідність рішення вимогам чинного законодавства; невідповідність визначеній законом компетенції ММР; порушення у зв'язку з прийняттям рішень прав та охоронюваних інтересів позивача.
Статтею 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі у межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Частиною 1 статті 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. У відповідності до ст.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку та право постійного користування земельною ділянкою засвідчується державним актом.
Відповідно до Технічних вказівок по встановленню границь земельної ділянки загальної і загальної часткової власності фізичних і юридичних осіб на забудованій території в населених пунктах, затверджених Державним комітетом України по земельним ресурсам, правовстановлюючий документ, це документ, що підтверджує право власності фізичних чи юридичних осіб на земельні ділянки, тобто Державний акт. Закон визначає Державний акт на земельну ділянку як документ цивільно-правового характеру, що не є, а ні рішенням органу місцевого самоврядування, а ні рішенням органу державної влади.
Таким чином, правовстановлюючих документів на земельну ділянку ОСОБА_1 не має, в зв'язку з чим земельна ділянка є власністю ММР, відповідно її права, як землекористувача не порушені, а тому позовні вимоги щодо відновлення порушеного права шляхом скасування п.1.1.22 рішення ММР №5/46-7073 від 19.10.2010 року про надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки задоволенню не підлягають.
Статтею 17 ЗК України передбачені повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин зокрема щодо надання або вилучення земельних ділянок.
Позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржуване рішення також порушує її право на користування та володіння її часткою земельної ділянки. Проте, на думку суду, оскаржуване рішення ніяким чином не може позбавити позивачки її законних прав. Наведена позиція суду згуртується на тих засадах, що згідно квартальної зйомки та експлікацією кварталу, затвердженої рішенням виконкому від 08.07.1954 року для домоволодіння АДРЕСА_2 була визначена земельна ділянка довжиною 22,5м та шириною 26,7м, відповідні розмірі зазначеного домоволодіння ОСОБА_2 за Державним актом згідно до кадастрового плану земельної ділянки складають по довжині 22,29м та ширині 26,63м. Таким чином, фактичні обміри земельної ділянки ОСОБА_2 згідно Державного акту не виходять за межі встановленні рішенням виконкому від 08.07.1954 року, яким земельна ділянка надавалась у користування попереднім власникам домоволодіння. З урахуванням викладеного відсутні правові підстави стверджувати, що наданням ОСОБА_2 у власність зазначеної земельної ділянки порушенні права суміжних землекористувачів.
Учасники розгляду не заперечували, що певний порядок фактичного землекористування склався між попередніми власниками обох земельних ділянок, а ОСОБА_2, реалізуючи своє право, гарантоване з земельним законодавством звернулася до відповідних землевпорядних органів для підготовки документації для приватизації.
Суд вважає, що позивачкою не доведено порушення ОСОБА_2 порядку отримання згоди від суміжних власників, оскільки згоду було отримано від ОСОБА_7, який є співвласником домоволодіння АДРЕСА_1 разом з позивачкою -ОСОБА_1 Отримання згоди від ОСОБА_7 останньої за умов відсутності визначеного порядку користування земельної ділянки між співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 не є обов'язковим, так як відсутні правові підстави стверджувати, що саме земельна ділянка, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1, а ні ОСОБА_7, межує з земельною ділянкою ОСОБА_16
Таким чином, суд вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним пункту 1.1.22 Рішення ММР №5/46 від 19.10.2010р. „Про надання громадянам України у власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, які перебувають у їх власності в Орджонікідзевському, Жовтневому, Іллічівському та Приморському районах міста”, а саме щодо надання ОСОБА_2 земельної ділянки (кадастровий номер 1412336300:01:023:0259) АДРЕСА_2, в Жовтневому районі міста, площею 585 кв.м.
Керуючись Земельним кодексом України, Технічними вказівками по встановленню границь земельної ділянки загальної і загальної часткової власності фізичних і юридичних осіб на забудованій території в населених пунктах, затверджених Державним комітетом України по земельним ресурсам, Постановою Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ” №7 від 16.04.2004р., ст.10, ст.69 -ст.71, ст.99, ст.158 - ст.163, ст.167 КАС України,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про скасування п.1.1.22. рішення Маріупольської міської ради №5/46 від 19.10.2010р. щодо права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 585 кв.м. розташовану по АДРЕСА_2, відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається, особою яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя