"16" вересня 2008 р.
справа № 5020-4/295
За адміністративним позовом
Закритого акціонерного товариства «Оздоровчо-санаторний комплекс «Альбатрос»(вул. Адмірала Октябрьського, 12, місто Севастополь, 99011)
до відповідача: Севастопольської міської Ради (вул. Леніна, 3, місто Севастополь, 99011)
про визнання рішення відповідача недійсним, зобов'язання прийняти рішення про передачу в оренду земельної ділянки,
суддя Остапова К.А.,
За участю представників:
Від позивача: не з'явився,
Від відповідача: Сирський С. В., довіреність №03-15/3 від 08.01.2008,
Суть спору: Закрите акціонерне товариство «Оздоровчо-санаторний комплекс «Альбатрос»звернулось до господарського суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Севастопольської міської Ради про визнання недійсним рішення VIII сесії Севастопольської міської Ради V скликання від 17.10.2007 №2973, зобов'язання відповідача прийняти рішення про передачу позивачеві в оренду земельної ділянки загальною площею 0,6500 га в районі селища Любимівка в місті Севастополі для обслуговування пляжу та припляжної території оздоровчого комплексу «Альбатрос».
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішення VIII сесії Севастопольської міської Ради V скликання від 17.10.2007 №2973, яким позивачеві було відмовлено в передачі в оренду земельної ділянки загальною площею 0,65 га в селищі Любімовка для обслуговування і благоустрою пляжу і припляжной території оздоровчого комплексу «Альбатрос»у зв'язку з тим, така передача в оренду позивачу даної земельної ділянки ЗАТ «ОСК «Альбатрос»спричинить за собою виключення можливості його ефективного використовування на користь міста і урахування законних інтересів громадян, які проживають в даній місцевості по використовуванню природних ресурсів, що може привести до порушення вимог статі 18 Закону України «Про планування і забудову територій», є необґрунтованим, та незаконним, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним.
Ухвалою від 02.07.2008 було відкрите провадження у адміністративній справі №5020-4/295 на підставі зазначеного позову з призначенням попереднього судового засідання на 03.09.2008.
Відповідачем було подано письмове клопотання від 03.09.2008 про закриття провадження у справі з тих підстав, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з посиланням на те, що між позивачем та відповідачем у даній справі має місце спір про право. У такому разі відповідно до Рекомендацій президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»від 27.06.2007 №04-5/120 та правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, в постанові від 27.03.2007 по справі №21-1074во06 такий спір підлягає розгляду в порядку господарського процесуального судочинства (а. с. 49).
Попереднє судове засідання відкладалось до 16.09.2008.
Позивач в попереднє судове засідання, яке відбулося 16.09.2008, явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суду не повідомив.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши думку представника відповідача, суд вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю, виходячи з наступного.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно зі статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;
5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв'язку зі здійснення суб'єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб'єкти владних повноважень.
Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться "при здійсненні управлінських функцій", та не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.
Виходячи з вищезазначеного критерію, можна виокремити певні категорії справ, розгляд яких відповідно до статей 1, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України має здійснюватись у порядку адміністративного судочинства:
а) спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у яких такий суб'єкт своїми владними рішеннями чи діями зобов'язує цих осіб вчиняти певні дії, утримуватись від вчинення певних дій, нести відповідальність. При цьому особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов'язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб'єкта владних повноважень;
б) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а також спори з приводу укладання та виконання адміністративних договорів.
Аналогічна позиція висловлена у Інформаційному листі Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2.-2005.
Таким чином, враховуючі, що у своєму рішенні Севастопольська міська Рада щодо відмови в передачі в оренду земельної ділянки не зобов'язує позивача ні вчиняти певні дії, ні утримуватись від вчинення певних дій та нести відповідальність, а також те, що позивач та відповідач по справі не знаходяться у таких відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, цей спір не має встановлених Кодексом адміністративного судочинства ознак справи адміністративної юрисдикції і не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Все вищеперелічене дає суду право для висновку, що провадження у справі підлягає закриттю по пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з тим, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На виконання вимог частини другої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд роз'яснює позивачеві, що вказаній спір відноситься до юрисдикції господарського суду.
Відповідно до частини третьої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Керуючись статтями 157, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
1. Закрити провадження у справі №5020-4/295.
2. Копії ухвали направити сторонам.
Відповідно до частини третьої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу суду про закриття провадження у справі може бути оскаржено.
Суддя
К.А. Остапова