Справа № 2-56/11
іменем України
28 лютого 2011 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Бондаренко В.М.
при секретарі Троян В.Б.
за участю позивачки ОСОБА_1
представника позивачки ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд,
У лютому 2010 року позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача, уточнивши його в подальшому, в якому поросила суд визнати недійсним та скасувати наказ № 47 від 25.01.2010 року виданого КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»про її звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України; поновити її на посаді інженера абонентного відділу КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»з 25 січня 2010 року; стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 25.01.2010 року по 28.12.2010 року в розмірі 19 602,00 грн або на день ухвалення рішення, та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн .
В обґрунтування позову зазначила, що наказом № 69-к від 02.06.1998 року була прийнята до відповідача на посаду оператора виробництва, а за наказом № 17-к від 01.04.2001 року - переведена на посаду інженера по договорам абонентного відділу. 23.03.2009 року за наказом № 118 відповідач без її згоди перевів її на посаду економіста по договірним та претензійним роботам без ліквідації посади інженера абонентного відділу, яку вона займала, без надання їй роботи за посадою, а 25.01.2010 року за наказом № 47 від 25.01.2010 року звільнив її за п. 6 ст. 36 КЗпП України. Вважає, що вона належним чином не була ознайомлена з новою посадовою інструкцією, не відмовлялась від роботи у будь-яких умовах праці, тоді як відповідач позбавив її можливості працювати, позбавив робочого місця, що приносить їй моральні страждання. Також порушив її права при звільненні, звільнив її без згоди профспілкового органу, що і вимусило її звернутися до суду за захистом своїх прав.
У судовому засіданні позивачка, представник позивачки підтримали свої уточнені позовні вимоги, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на підстави та доводи викладені у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.01.2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»про скасування наказів, які порушують права робітника, забезпечення права громадянина на працю, стягнення матеріальної та моральної шкоди в позові ОСОБА_1 було відмовлено. Ухвалою Верховного Суду України від 05.07.2010 року зазначене рішення залишено без змін. Тобто дії відповідача апеляційною інстанцією визнані законними, тому і звільнення позивачки, як наслідок, також є законним. Доводив суду, що зміна істотних умов праці позивачки відбувалась на підприємстві, але позивачка з зазначеними змінами не погоджувалась, відмовлялась від продовження роботи в нових умовах, що дало підстави для її звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України.
В судовому засіданні свідки ОСОБА_4, Юр»єва В.М., ОСОБА_5 зі сторони відповідача, які на даний час працюють на КП «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»підтвердили факти відмови позивачки працювати в нових умовах та, які знайшли своє відображення у актах, які були складені за їх участю.
Свідок ОСОБА_6 зі сторони позивачки, яка працювала у відповідача начальником абонентського відділу, пояснила, що позивачка не відмовлялась працювати в нових умовах, але відповідач створив їй умови за яких не можливо було працювати.
Вислухавши сторони, їх представників, свідків, вивчивши та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 КЗпП України.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.01.2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»про скасування наказів, які порушують права робітника, забезпечення права громадянина на працю, стягнення матеріальної та моральної шкоди в позові ОСОБА_1 було відмовлено. Ухвалою Верховного Суду України від 05.07.2010 року зазначене рішення залишено без змін та встановлено наступне.
Відповідно до положень ст. ст. 64, 65 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, а вирішення питань його діяльності в межах та порядку визначеному установчими документами здійснює його керівник.
Позивачка наказом № 69-к від 02.06.1998 року була прийнята до відповідача на посаду оператора виробництва, а за наказом № 17-к від 01.04.2001 року - переведена на посаду інженера по договорам абонентного відділу.
11.03.2009 року за наказом № 103 відповідач ввів до штату юридичного відділу підприємства дві одиниці економіста по договірним та претензійним роботам, без скасування посади інженера по договорам абонентного відділу та зобов»язав начальника передати начальнику юридичного відділу укладені договори з юридичними особами, а 23.03.2009 року за наказом № 118 перевів позивачку без її згоди на посаду економіста по договірним та претензійним роботам без ліквідації посади інженера абонентного відділу, яку вона займала, без надання їй роботи за посадою, але потім скасував ці накази за протестом прокурора.
Згідно з п. 3 наказу № 108 від 12.03.2009 року договори з юридичними особами на надання послуг водопостачання і водовідвід були передані в юридичний відділ підприємства.
21.04.2009 року відповідач видав наказ № 150-1 від 21.04.2009 року про введення до штату юридичного відділу двох посад економіста по договірним та претензійним роботам і зобов»язав начальника абонентного відділу передати усі укладені договори з юридичними особами начальнику юридичного відділу.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 КЗпП України якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється згідно п. 6 ст. 36 цього Кодексу.
Між тим, позивачкою не надано суду необхідних доказів про її відмову на продовження роботи в нових умовах відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України. Крім того, їй запропонувалося відповідачем перейти на роботу до юридичного відділу, але вона відмовилася.
Відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Судом встановлено, що відповідно до наказу № 47-к від 25.01.2010 року відповідач звільнив позивачку за п. 6 ст. 36 КЗпП України, у зв»язку з її відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
При розгляді зазначеної справи позивачкою також не було надано суду необхідних доказів про її відмову на продовження роботи в нових умовах відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України.
Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України про проведення звільнення лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, не передбачено. Тоді як доводи представника позивачки про те, що згода профспілкової організації повинна бути у всякому разі, суд вважає не доведеними та не обґрунтованими.
Тому, беручі до уваги обставини встановлені апеляційним судом, доводи представника відповідача, пояснення свідків зі сторони відповідача суд не вбачає порушень діючого трудового законодавства зі сторони відповідача.
Таким чином, вищезазначене дає підстави для відмови позивачці у задоволення позовних вимог про визнання недійсним та скасування наказу № 47-к від 25.01.2010 року виданого комунальним підприємством «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»та поновлення її на роботі.
Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Оскільки, в задоволені позовних вимог позивачці про поновлення її на роботі відмовлено, то позовні вимоги позивачки про стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню також не підлягають.
Статтею 23 ЦК України визначено поняття моральної шкоди, в чому вона полягає, порядок визначення та стягнення. Крім того, в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»є роз'яснення, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позначених моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди без вини, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Тому, позивачка не має права на відшкодування моральної шкоди з відповідача.
Таким чином, суд повно і всебічно з»ясував усі обставини справи та дав оцінку усім наявним доказам у справі, які дають підстави для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 36, 43, 232, 235 КЗпП України, ст. ст. 10, 15, 57-61, 209, 212-215 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави суму витрат на інформаційно - технічне забезпечення процесу в розмірі 120 (сто двадцять) грн. 00 коп (р/р 31217259700032, банк: ГУДКУ у Дніпропетровській обл., м. Дніпропетровськ, МФО: 805012, Код отримувача: 24237540, Отримувач: Місцбюджет м. Павлограда 22090100).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя:ОСОБА_7