Справа № 2-169/11
іменем України
10 березня 2011 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді Бондаренко В.М.,
при секретарі Троян В.Б.
за участю позивача ОСОБА_1
за участю представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», третя особа без самостійних вимог щодо предмету позову - Національний банк України про захист прав споживачів та визнання кредитного договору частково недійсним, суд,
У жовтні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Сведбанк», третя особа без самостійних вимог щодо предмету позову - Національний банк України, в якому просив визнати недійсними п.п. 1.3, 3.1.1, 3.1.7, 3.2 кредитного договору № 0320/0608/45-017 від 13.06.2008 року, укладеного між ним та відповідачем недійсними, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідно до п.1.1 зазначеного договору відповідач надав йому кредит у розмірі 40 000 доларів США на строк до 13.06.2026 року з виплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 11,90 % річних за весь строк фактичного користування кредитом, тоді як єдиним законним засобом платежу на території України є національна валюта України, тобто гривня. Крім того відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальної ліцензії потребують операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що дає підстави для визнання зазначеного кредитного договору частково недійсним. У зв"язку з цим він і вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
У судовому засіданні позивач, представник позивача підтримали позовні вимоги на доводах та підставах зазначених у позові.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі відповідно до наданих письмових заперечень, вважаючи, що кредитний договір № 0320/0608/45-017 від 13.06.2008 року між сторонами укладений відповідно до вимог чинного законодавства, та відсутні правові підстави для визнання його частково недійсним. Крім того зауважив, що зазначений спосіб захисту прав та інтересів, як визнання частково недійсним правочину не передбачений законодавством.
Представник третьої особи в судове засідання не з»явився, але відповідно до письмових пояснень просив розглядати справу без його участі, вважаючи, що дії відповідача щодо укладання кредитного договору в іноземній валюті правомірні, так як єдиною правовою підставою для виконання усіх без винятку зобов»язань за кредитним договором в іноземній валюті (зокрема, що надання банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником сум кредиту в іноземній валюті та відсотків за користування кредитом) є наявність в банку банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу, отриманих у встановленому порядку.
Суд, вислухавши пояснення позивача, представників сторін, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, доходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, при цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 (далі Декрет КМУ).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
Тоді як відповідно до п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за № 730/5921 за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:
- неторговельні операції з валютними цінностями;
- операції з готівкою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюється в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договрів з юридичними особами-резидентами;
- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
Тому суд приходить до висновку, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту «в»п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів і іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п.1 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку, а також письмового дозволу Національного банку України.
В судовому засіданні встановлено, що між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», укладений кредитний договір № 0320/0608/45-017 від 13.06.2008 року. Згідно умов п.1.1. зазначеного договору відповідач надав позивачу кредит у розмірі 40 000 доларів США на строк до 13.06.2026 року з виплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 11,90 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. За умовами пунктів 1.1, 3.1.1 кредитного договору позивач взяв на себе зобов»язання здійснювати погашення кредиту та сплачувати проценти за користування кредитними коштами саме у доларах США.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», зареєстроване 31.10.1991 року змінило найменування та перереєструвалось 23.06.2010 року на Публічне акціонерне товариство «Сведбанк».
Судом також встановлено, що зазначений кредитний договір банк укладав в рамках своєї діяльності на підставі банківської ліцензії № 38 зареєстрованої Національним банком України 31 жовтня 1991 року за номером 69, виданої 07 грудня 2007 року; та на підставі дозволу Національного банку України № 38-2 зареєстрованої Національним банком України 31 жовтня 1991 року за номером 69 та виданого 07 грудня 2007 року на право здійснення операцій з відповідним додатком до дозволу, а саме, банк міг здійснювати такі операції з валютними цінностями:
- неторговельні операції з валютними цінностями;
- ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті на клієнтів-нерезедентів у грошовій одиниці України;
- ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;
- ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;
- відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
- відкриття кореспондентських рахунках у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
- операції з банківськими металами на валютному ринку України;
- інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках.
Тому суду доведено, що відповідач, укладаючи кредитний договір, діяв на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку, а також письмового дозволу Національного банку України.
Тоді як доводи представника позивача про те, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу потребує наявність індивідуальної ліцензії у банку суду не доведені.
Крім того, відповідно до ст. 16 Цивільного Кодексу одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Тому суд приходить до висновку, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як часткове визнання правочину недійсним, не передбачено цивільним законодавством.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», третя особа без самостійних вимог щодо предмету позову - Національний банк України про захист прав споживачів та визнання кредитного договору частково недійсним не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. 192 ЦК України, ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. ст. 10, 57-61, 76, 88, 209, 212-215 ЦПК України.
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», третя особа без самостійних вимог щодо предмету позову - Національний банк України про захист прав споживачів та визнання кредитного договору частково недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя:ОСОБА_4