79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.12.11 Справа № 5015/5751/11
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Козак І.Б.,
суддів Бортник О.Ю., Станько Л.Л.,
при секретарі судового засідання Іваночко В.В.
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВЕЕМ-Будсервіс», м. Львів,
До відповідача: Генерального консульства Республіки Польща у Львові, м. Львів,
про визнання частково недійсним договору підряду.
За участю представників:
Від позивача: ОСОБА_1. -представник (довіреність в матеріалах справи),
Від відповідача: ОСОБА_2., ОСОБА_3. -представники (довіреності в матеріалах справи).
Присутні: ОСОБА_4., ОСОБА_5.,
Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді та секретаря судового засідання. Заяв та клопотань про відвід судді та секретаря судового засідання - не заявлено та не подано. Представники сторін не наполягають на фіксації судового процесу технічними засобами, про що подали відповідне клопотання.
Суть спору: розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс»до Генерального консульства Республіки Польща у місті Львові про визнання недійсним п. 4.13.2. Суттєвих положень договору на виконання будівельних робіт №30А-6/В/07 від 01.06.2007 р., укладеного між Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові та ТзОВ «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс», із змінами, внесеними додатковою угодою №2 від 28.02.2008 р.; визнання недійсним п. 3 додаткової угоди №6 від 29.03.2010 р. до договору на виконання будівельних робіт №30А-6/В/07 від 01.06.2007 р., укладеного між Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові та ТзОВ «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс».
Ухвалою господарського суду Львівської області від 12.05.2011 року провадження у справі було припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України.
Припиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що Генеральне Консульство Республіки Польща у місті Львові, відповідно до умов "Віденської конвенції про консульські зносини" від 24.04.1963 року користується імунітетом від юрисдикції судів країни перебування, а отже, спір у даній справі не підвідомчий господарським судам України.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 року ухвала господарського суду Львівської області від 12.05.2011 року у справі № 15/202 скасована, справа передана на розгляд до господарського суду Львівської області.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2011 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 року у справі № 15/202 залишено без змін, а касаційну скаргу Генерального Консульства Республіки Польща у місті Львові -без задоволення.
Вищий господарський суд України Постановою від 14.09.2011 року направив дану справу на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду від 04.10.2011 року прийнято справу до провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 11.10.2011 року, про що сторони були належно повідомлені під розписку: позивач -07.10.2011 року рекомендованою поштою № 79058 0394841 9, відповідач -07.10.2011 року рекомендованою поштою № 79011 0175601 0 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).
Розгляд справи 11.10.2011 року відкладено на 10.11.2011 року з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду по справі.
В судовому засіданні 10.11.2011 року оголошено перерву до 23.11.2011 року, про що сторони належно повідомлені під розписку в судовому засіданні.
23.11.2011 року в судовому засіданні оголошено перерву до 02.12.2011 року.
Судове засідання 02.12.2011 року відкладено на 16.12.2011 року з підстав, викладених в ухвалі суду по справі.
В судове засідання 16.12.2011 року представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях до позовної заяви. Із врахуванням поданої 16.12.2010 року заяви про виправлення описки, позивач просить суд визнати недійсним 4.13.2. Суттєвих положень Договору на виконання будівельних робіт № 30А-6/В/07 від 01.06.2007 року, укладеного між Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс», із змінами внесеними Додатковою угодою №2 від 28.02.2008 року та п.3 Додаткової угоди №6 від 29.03.2010 року до Договору на виконання будівельних робіт № 30А-6/В/07 від 01.06.2007 року.
Представники відповідача в судове засідання з'явились, проти позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях на позовну заяву.
В ході розгляду справи встановлено:
01.06.2007 року між Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові (надалі -«Замовник») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс»(надалі -«Виконавець») було укладено Договір на виконання будівельних робіт № 30А-6/В/07 (надалі -«Договір»), який складається із Загальних умов договору, Суттєвих положень договору, Особливих умов договору, Проектної документації, Загальних і детальних технічних специфікацій виконання і приймання робіт, Додаткових угод №№1-6, тощо.
Згідно з підпунктом 2.1.1 пункту 2.1. Загальних умов Договору, предметом цього Договору є виконання будівельних робіт -будівництва об'єкту резиденції Генерального консульства республіки Польща по вул. І.Франка,108 у м. Львові, які є предметом державного замовлення, визначеного в Суттєвих положеннях договору.
Відповідно до підпункту 2.1.2. пункту 2.1. Загальних умов Договору детальні відомості, які визначають місцезнаходження, предмет, обсяг і графік робіт, складають: проектну документацію та технічні специфікації виконання і приймання робіт.
Згідно підпункту 2.1.1. пункту 2.1. Суттєвих положень Договору сторонами визнано наступний предметний обсяг робіт: будівельні роботи у повному багатогалузевому обсягу -комплексне будівництво нового об'єкту резиденції Генерального консульства республіки Польща у м. Львові по вул. І.Франка,108; на об'єкт складаються два окремо стоячі 3-4 поверхові будинки на рівні ІІ поверху з'єднані перемичкою, один окремо стоячий І-поверховий будинок та оточуюча територія.
Згідно із пунктом 4.1.1 Загальних умов Договору Виконавець зобов'язаний виконувати визначений предмет Договору згідно з проектною документацією, принципами технічних завдань та технічними специфікаціями виконання і приймання робіт та передачі його Замовнику своєчасно і якісно на засадах, визначених в Договорі.
Підпунктом 1.1.18. Особливих умов Договору передбачено, що термін завершення робіт визначено на день закінчення 19-місячного терміну від дати підписання Договору, тобто на день 31.12.2008 року.
Протягом дії Договору сторонами вносились зміни та доповнення в Договір підряду, якими за взаємною згодою сторін збільшувався об'єм робіт, що не були включені в проектно-кошторисну документацію, складену на час підписання Договору від 01.06.2007 року, внаслідок чого збільшувалась договірна ціна та розмір винагороди Виконавця за Договором підряду, а також змінювалась терміни завершення будівельних робіт.
Вказані зміни були оформлені відповідними Додатковими угодами № 1 від 26.10.2007 року, № 2 від 28.02.2008 року, № 3 від 07.07.2009 року, № 4 б/д 2009 року, № 5 від 08.02.2010 року та № 6 від 29.03.2010 року.
Як встановлено судом, відповідно до Акту готовності об'єкта до експлуатації від 12.01.2010 року, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 15.01.2010 року №31, будівлю Генерального консульства Республіки Польща на вул. І.Франка, 108 визнано закінченим об'єктом будівництва готовим до експлуатації.
14.06.2010 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області було видано Сертифікат відповідності № ЛВ000632 на будівлю Генерального консульства Республіки Польща у місті Львові загальною площею 3903,1 кв.м. по вул. І.Франка, 108 у м. Львові, будівництво якого здійснювалось ТзОВ «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс». Вказаний сертифікат видано на підставі акту готовності об'єкта до експлуатації від 12.01.2010 року.
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 23.07.2010 року № 976 за Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові оформлено право власності на будівлю загальною площею 3903,1 кв.м. по вул. І.Франка, 108 у м. Львові.
Предметом даного спору є визнання недійсними окремих положень Договору на виконання будівельних робіт №30А-6/В/07 від 01.06.2007 року, якими передбачено відповідальність Виконавця за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пункту 4.13.2. Суттєвих положень договору (надалі -СПД) на виконання будівельних робіт №30А-6/В/07 від 01.06.2007 року із змінами, внесеними додатковою угодою №2 від 28.02.2008 року та пунктом 3 додаткової угоди №6 від 29.03.2010 року, якими передбачено наступне.
Підпунктом 4.13.2. пункту 4.13. Загальних умов Договору передбачено, що сплата договірних штрафів Виконавцем наступає згідно з розмірами і від суми, поданих в СПД.
Пунктом 4.13.2. СПД (із змінами, внесеними Додатковою угодою №2 від 28.02.2008 року) визначено наступну відповідальність Виконавця: «Окрім фінансового забезпечення, за неналежне виконання Договору Виконавець сплачує Замовнику неустойку у формі договірних штрафів та пені у наступних розмірах:
1) за прострочення виконання предмету Договору у визначений в п.1.1.18. Договору термін завершення 0,2 відсотки від договірної ціни за кожний робочий день прострочення;
2) за прострочення виконання інших обов'язків Виконавця згідно Договору, для яких у Договорі подані терміни 0,2 відсотки від договірної ціни за кожний робочий день прострочення;
3) за відмову від Договору з причин, залежних від Виконавця -30 відсотків від договірної ціни.»
Пунктом 1 Додаткової угоди №6 до Договору № 30А-6/В/07 від 01.06.2007 року встановлено, що термін завершення робіт, про який йде мова у пункті 1.1.18 Договору, визначений додатковою угодою №5 до Договору на день 24 грудня 2009 року, даною додатковою угодою до Договору встановлюється на день 31 травня 2010 року. Прострочення в даті акту готовності об'єкта до експлуатації, яке буде порушувати встановлений даною додатковою угодою до Договору термін завершення робіт 31 травня 2010 року, буде визнаватися сторонами Договору за прострочення виконання Виконавцем предмету Договору у визначений Договором термін завершення.
Пунктом 3 Додаткової угоди №6 до Договору № 30А-6/В/07 від 01.06.2007 року передбачено, що невиконання виконавцем Договору в термін визначений даною додатковою угодою буде підставою для нарахування Виконавцю Замовником договірних штрафів за прострочення виконання Договору від дня укладення останньої додаткової угоди №5 до Договору.
На думку позивача, окремі положення Договору, зокрема, пункт 4.13.2. Суттєвих положень Договору та пункт 3 додаткової угоди №6 від 29.03.2010 року до Договору, суперечать чинному законодавству, а саме, абзацу 2 частини 3 статті 6, частині 2 статті 549 ЦК України, частині 1 статті 549, статті 612 та частині 1 статті 883 ЦК України, а тому підлягають визнанню недійсними на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України.
Заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши та дослідивши докази по справі, оцінивши їх в сукупності колегія суддів господарського суду приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, з наступних підстав:
Відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Згідно частини 4 статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Згідно із приписами статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За змістом статті 123 ГПК України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Як вбачається із змісту постанови Вищого господарського суду України від 14.09.2011 року у справі № 15/202, спір, що переданий позивачем на розгляд господарського суду і який є предметом розгляду у даній справі підвідомчий господарському суду.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про міжнародне приватне право»право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
Сфера застосування цього Закону поширюється на питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом зокрема, щодо визначення застосовуваного права (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Статтею 32 Закону України «Про міжнародне приватне право»передбачено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.
Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.
Як передбачено умовами Загальних умов Договору, положення Договору тлумачаться на основі польського і українського законодавства, в тому числі Цивільного кодексу України, ДБН А-3.1-3-94 та Принципів заключення договорів про підряд на будівництві в Україні (пункту 1.3.1 Загальних умов Договору).
Відповідно до пункту 1.3.3 Загальних умов Договору, у випадках не передбачених Договором, сторонами застосовуються відповідні правила польського законодавства, а особливо Закон про державне замовлення та відповідні норми і правила українського законодавства, а особливо відповідні положення Цивільного кодексу.
У зв'язку із тим, що Договором на виконання будівельних робіт №30А-6/В/07 від 01.06.2007 року чітко не погоджено право (польське чи українське), яке підлягає застосуванню при вирішенні спірних питань, пов'язаних із стягненням заборгованості за роботи, виконані по Договору, слід застосовувати колізійні норми щодо договірних зобов'язань, що визначені Розділом IV Закону України «Про міжнародне приватне право».
Згідно приписів пункту 7 частини 1 статті 44 Закону України «Про міжнародне приватне право»у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є підрядник -за договором підряду.
Враховуючи наведене, при вирішенні даного спору, що випливає з договору підряду, стороною якого є іноземний суб'єкт господарювання, господарським судом застосовується матеріальне право України.
Згідно положень статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Відповідно до приписів статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Зміст частини третьої статті 6 ЦК України полягає у законодавчому закріпленні співвідношення між диспозитивними та імперативними нормами: імперативна норма встановлює правила, які не можуть бути змінені сторонами в договорі, а диспозитивна норма дозволяє таку зміну.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 883 ЦК України підрядник відповідає за недоліки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
У відповідності до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Постановою Верховного суду України від 22.11.2010 року у справі № 14/80-09/2056 визначено, що право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено ЦК України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до приписів статті 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Частиною 1 статті 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому.
Згідно приписів статті 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.
Зокрема, Вищий господарський суд України в Постанові від 08.11.2007 року у справі № 17/72 зазначає, що у відповідності до пункту 3 статті 611 ЦК України Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. В силу частини третьої статті 232 Господарського кодексу України вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено. Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Таким чином, встановлений в договорі обов'язок боржника сплатити штрафні санкції за неналежне виконання взятих на себе договірних зобов'язань, а саме за прострочення виконання робіт, відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства України.
При вирішенні спору в частині визнання недійсним пункту 3 Додаткової угоди №6 від 29.03.2010 року до Договору на виконання будівельних робіт від 01.06.2007 року № 30А-6/В/07, суд виходить з наступного.
Відповідно до приписів статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 883 ЦК України підрядник відповідає за недоліки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини.
Як встановлено господарським судом, терміном завершення робіт за Договором від 01.06.2007 року № 30А-6/В/07 визначено дату 31 травня 2010 року (п. 1 Додаткової угоди №6 до Договору № 30А-6/В/07 від 01.06.2007 року).
Таким чином, відповідальність Виконавця за несвоєчасне виконання зобов'язання за цим Договором може настати лише у випадку прострочення виконання зобов'язання понад граничний термін виконання -31 травня 2010 року.
Поряд з цим, пункт 3 Додаткової угоди №6 до Договору № 30А-6/В/07 від 01.06.2007 року передбачає можливість нарахування штрафів не з граничного терміну виконання зобов'язання (31 травня 2010 року), а з дня укладення попередньої додаткової угоди №5 до Договору (08 лютого 2010 року).
В цій частині умови договору суперечать приписам частини 1 статті 549, статті 612, частини першої статті 883 ЦК України та відповідно до частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України підлягають визнанню частково недійсними в частині посилання на період з якого виникає право для нарахування договірних штрафів, а саме "від дня укладення останньої додаткової угоди №5 до Договору".
Суд не знаходить підстав для визнання умов пункту 3 Додаткової угоди №6 до Договору № 30А-6/В/07 від 01.06.2007 року недійсними повністю, оскільки інші його умови, а саме підстави нарахування Виконавцю Замовником договірних штрафів за прострочення виконання Договору не суперечать закону.
Відхиляючи доводи відповідача щодо пропуску позивачем трирічного строку позовної давності, який, на думку Генерального Консульства Республіки Польща у Львові має обчислюватися з дати укладення Договору на виконання будівельних робіт № 30А-6/В/07, тобто з 01.06.2007 року, суд виходить з того, що в підпункті 1 пункту 4.13.2 договору в редакції від 01.06.2007 року містилась відсилочна норма на пункт 1.1.20 Загальних положень договору, що визначає термін «Недоліки»та не передбачає строків виконання зобов'язання за договором. Додатковою угодою від 28.02.2008 року внесено зміни в пункт 4.13.2. і саме з моменту укладення вказаної додаткової угоди сторони договору передбачили відповідальність виконавця за прострочення виконання предмету договору в строк, визначений в пункті 1.1.18. Загальних положень договору, що визначає «Термін завершення робіт».
З огляду на це, колегія суддів господарського суду приходить до висновку, що строки позовної давності щодо цих вимог позивачем не порушено.
Відповідачем не надано суду належних допустимих засобів доказування в спростування доводів, наведених позивачем у даній справі.
Судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, згідно із вимогами ст. 44 - 49 ГПК України.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 8, 13, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6, 203, 215, 217, 549, 612, 883 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 32, 44 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст.ст. 20, 21, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44-49, 82-85, 116-118 ГПК України, господарський суд, -
1. Позов задоволити частково.
2. Визнати недійсним пункт 3 Додаткової угоди від 29.03.2010 року №6 до Договору на виконання будівельних робіт від 01.06.2007 року № 30А-6/В/07, укладеного між Генеральним Консульством Республіки Польща у Львові та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс»в частині слів: «від дня укладення останньої додаткової угоди № 5 до Договору».
3. В решті позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Генерального Консульства Республіки Польща у Львові (79011, Львівська область, м. Львів, вул. І. Франка, буд 110) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс»(юридична адреса: 79014, Львівська область, м. Львів, Тракт Глинянський, буд. 1; фактична адреса: 79058, Львівська область, м. Львів, пр. Чорновола, буд. 57; код ЄДРПОУ 23884496) 42 грн. 50 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Наказ видати в порядку статей 116 та 117 ГПК України.
6. Видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс»(юридична адреса: 79014, Львівська область, м. Львів, Тракт Глинянський, буд. 1; фактична адреса: 79058, Львівська область, м. Львів, пр. Чорновола, буд. 57; код ЄДРПОУ 23884496) довідку на повернення з Державного бюджету України державного мита в розмірі 85 грн. 00 коп..
Суддя Козак І.Б.
Суддя Бортник О.Ю.
Суддя Станько Л.Л.
16.12.2011 року оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Мотивувальна частина рішення складена, оформлена і підписана відповідно до статті 84 ГПК України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 91-93 ГПК України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України -після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.