Справа № 2-5397/11
07 грудня 2011 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
У складі:
головуючого судді - Браги А.В.,
при секретарі -Лапіки О.В.,
за участю позивача -ОСОБА_1,
представника позивачів -ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу № 2 -5397/11 за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа, - комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради, перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, виконавчий комітет Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради про перерозподіл спадщини, визнання права власності, -
Позивачі звернулись до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із вищезазначеним позовом. Згодом стороною позивача було подано уточнену позовну заяву, відповідно до якої позивачі просили здійснити перерозподіл неприйнятої ОСОБА_6 спадщини за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та встановити факт, що на момент смерті ОСОБА_9 йому належало 40/100 АДРЕСА_1, з будівлею, загальною площею 61,8 кв.м., і тимчасовими спорудами, що на ній розміщені, а також визнати право спільної часткової власності зазначене домоволодіння, без виділення часток в натурі, за позивачами по 20/100 домоволодіння за ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, та 40/100 домоволодіння за ОСОБА_3.
В судовому засідання позивач ОСОБА_1 та представник позивачів ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримали в повному обсязі. Треті особи подали до суду заяви, в яких просили суд розглянути справу без їхньої участі на підставі існуючих в матеріалах справи документів. Відповідач неодноразово викликався для участі в судовому засіданні, в тому числі шляхом направлення судової повістки за останнім відомим місцем проживання відповідача, та шляхом розміщення оголошення у засобах масової інформації, поро таке у судове засідання не з'явився та жодних заяв, клопотань чи заперечень до суду не надавав.
Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України, суд прийняв рішення про розгляд справи без участі відповідача на підставі доказів існуючих у справі.
Під час розгляду справи, на підставі існуючих в матеріалах справи письмових доказах, поясненнях позивача та представника позивачів, судом було встановлено, що в 1943 році, за договором купівлі-продажу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під час перебування в зареєстрованому шлюбі придбали у громадянина ОСОБА_10, АДРЕСА_2 (надалі -домоволодіння № 37).
Відповідно до рішення народного судді 5-ї дільниці Октябрського району м.Дніпропетровська від 12.06.1957р., домоволодіння № 37 було розділене між подружжям за правом користування на два окремих приміщення шляхом ізолювання одне від одного, виділивши ОСОБА_7 -дві житлові кімнати (1-5, 1-3), кухню (1-2), коридор (1-1), визнавши за нею право власності на частку домоволодіння, та ОСОБА_8 -дві житлові кімнати (1-4, 1-6), зі стягненням різниці вартості часток з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 Матеріали інвентаризаційної справи від 05.05.1957р. № 1207 підтверджують такий розподіл.
В березні 1963 році ОСОБА_8 розпорядився своєю часткою у домоволодінні № 37, у розмірі 9/20, відступивши її ОСОБА_11, у зв'язку із чим до інвентаризаційної справи 23.04.1963р. були внесені зміни. 24 січня 1968 року, була заведена нова інвентаризаційна справа № 677 на домоволодіння № 37 на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_11, та частки, що належали двом співвласникам домоволодіння - 11/20 домоволодіння № 37 -частка ОСОБА_7 та 9/20 домоволодіння № 37 -частка ОСОБА_11.
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_7 померла, про що відділом реєстрації актів громадянського стану Кіровської районної ради м. Дніпропетровська, 15.07.1971р. було зроблено запис в книзі реєстрації актів про смерть за № 2828, що на цей час підтверджується свідоцтвом про смерть від 29.02.2000р. № НОМЕР_5. Після смерті ОСОБА_7, відповідно до ст. ст. 529, 531 Цивільного кодексу УРСР, спадкоємцями першої черги та прирівняними до них, які спадкують у рівних долях, були чоловік, діти та неповнолітні онуки, що були на утриманні ОСОБА_7
Відповідно до свідоцтва про спадщину за законом від 24.11.1972р., спадковим майном була Ѕ частка АДРЕСА_2. Ця частка жилого будинку, що на плані інвентаризаційної справи № 677 визначене літерою А1, жилою площею 36,5 м2 з господарськими будівлями, що розташований в АДРЕСА_2, була успадкована п'ятьма спадкоємцями за законом по 1/12 частині домоволодіння кожний, а саме наступними спадкоємцями: чоловіком -ОСОБА_8, сином -ОСОБА_9, дочкою -ОСОБА_4 та онуками -ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (прізвище ОСОБА_1 було змінено на ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про усиновлення НОМЕР_6 від 10.09.1971р). Частка ОСОБА_6 (надалі -Відповідач) залишилась відкритою до його явки.
Відповідно до Рішення Жовтневого райвиконкому від 14.04.1978р. № 436, земельна ділянка АДРЕСА_2 була поділена на дві ділянки за різними адресами, які були передані у користування та закріплені за ОСОБА_11 -земельна ділянка площею 403 кв.м. за адресою АДРЕСА_2, та ОСОБА_8 -земельна ділянка площею 452 кв.м. за адресою АДРЕСА_1.
Після виділення з АДРЕСА_2 на два окремих домоволодіння, спадкоємцям ОСОБА_7, що прийняли спадщину відповідно до свідоцтва про спадщину за законом від 24.11.1972р., фактично належало на праві спільної часткової власності домоволодіння по АДРЕСА_1, по 1/6 ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_1. Ще одна частка у розмірі 1/6 лишилась відкритою для її прийняття ОСОБА_6.
ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_8, про що Жовтневим відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпропетровського міського управління юстиції 17.08.1992р. було зроблено запис в книзі реєстрації актів про смерть за № 1341, що на цей час підтверджується свідоцтвом про смерть від 11.05.2005р. № 002207. Оскільки ОСОБА_8 за життя не склав заповіт, спадкування за ним відбувалось за законом. Спадкоємцями першої черги за ОСОБА_8 були його сини ОСОБА_9 та ОСОБА_6 Спадковим майном була частка домоволодіння № 21, що належала ОСОБА_8 на час смерті.
ІНФОРМАЦІЯ_7 помер ОСОБА_9, про що Жовтневим відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпропетровського міського управління юстиції 08.07.1999р. було зроблено запис в книзі реєстрації актів про смерть за № 1206, що на цей час підтверджується свідоцтвом про смерть від 11.05.2005р. № 002208.
За життя ОСОБА_9 склав заповіт, відповідно до якого все своє майно заповідав Позивачці -ОСОБА_3, яка 28.10.1994р. стала його дружиною та змінила фамілію на ОСОБА_9. Заповіт був посвідчений 21.01.1994р. Старшим державним нотаріусом Першої Дніпропетровської держаної нотаріальної контори Я.О.Кулєшовим.
ОСОБА_3 прийняла спадщину за фактом вступу у володіння спадковим майном, оскільки фактично проживала в АДРЕСА_1 що підтверджується довідкою Голови квартального комітету № 2 Жовтневого райвиконкому м. Дніпропетровська ОСОБА_16
З метою оформлення спадщини ОСОБА_3 звернулась до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори. 20.07.1999р. було відкрито спадкову справу. З метою встановлення спадкового майна, що належало ОСОБА_9, 20.07.1999р. направила запит до Дніпропетровського МБТІ. 09.08.2005р. запит було здійснено повторно. Дніпропетровським МБТІ було здійснено інвентаризацію АДРЕСА_1.
Відповідно до витягу з реєстру права власності від 12.03.2009р. право власності на АДРЕСА_1 було зареєстроване за п'ятьма співвласниками: ОСОБА_8, ОСОБА_9 ОСОБА_13, ОСОБА_1 та ОСОБА_5, як спільна часткова власність по 1/12 кожному із співвласників. Про належність інших 7/12 домоволодіння в свідоцтві не зазначено. За результатами реєстрації права власності ДМБТІ було виготовлено новий технічний паспорт від 09.01.2009р. відповідно до якого було визначено, що гараж визначений літерою «Е»є самовільно збудованим приміщенням.
Однак витяг від 12.03.2009р. свідчить про те, що реєстрація права власності на домоволодіння № 21 відбулась без врахування виділення АДРЕСА_1 в окреме з АДРЕСА_2, що призвело до зменшення часток позивачів, а також без врахування перерозподілу часток спадщини у зв'язку із неприйняттям її відповідачем, що призведе до порушення права власності позивачів.
Для врегулювання питань реєстрації права власності представник позивачів звернувся до ДМБТІ з проханням здійснення перерозподілу реєстрації часток. Однак ДМБТІ своїм листом від 09.06.10р. № 6049 відмовило в перерозподілі у зв'язку із тим, що відповідно до положень Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02р. № 7/5 реєстрації підлягають виключно заявлені права власності та БТІ заборонено будь-яке тлумачення прав або самостійне внесення змін до прав, що підлягають реєстрації. ДМБТІ запропоновано позивачам звернутись до суду для перерозподілу часток, після чого ДМБТІ буде здійснено реєстрацію права власності на підставі рішення суду.
Дослідивши пояснення сторін та перевіривши їх доказами, що наявні в матеріалах справи на момент її розгляду суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі заявлених позовних вимог, виходячи з наступного:
Згідно із ст. 5 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
До 01.01.2004р. діяв Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 року, та має застосовуватись до правовідносин спадкування та виникнення права власності сторін у справі, що відбулись до 01.01.2004р., а з зазначеної дати до правовідносин має застосовуватись Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року.
Як було встановлено судом відповідно до свідоцтва про спадщину за законом від 24.11.1972р., спадковим майном за ОСОБА_7 була Ѕ частка АДРЕСА_2, яка була успадкована п'ятьма спадкоємцями за законом по 1/12 частині домоволодіння кожний, наступними спадкоємцями: чоловіком -ОСОБА_8, сином -ОСОБА_9, які на момент розгляду справи вже померли, та позивачами у справі. Частка відповідача - ОСОБА_6 залишилась відкритою до його явки.
Однак, частка ОСОБА_6 може лишатись відкритою та належною йому до його явки, лише у випадку прийняття ним спадщини, як це передбачено ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР, в противному випадку, після спливу строку на прийняття спадщини, спадкоємець вважається таким, що відмовився від спадщини, а його частка підлягає перерозподілу серед спадкоємцями, які прийняли спадщину.
Так, відповідно до статті 549 Цивільний кодекс УРСР від 18.07.1963р. (надалі -ЦК УРСР), спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, тільки у двох випадках -якщо він протягом шести місяців з дня відкриття спадщини подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини, або у той же строк фактично вступив в управління, або володінням спадковим майном. Однак свідоцтво про спадщину за законом від 24.11.1972р. свідчить про те, що ОСОБА_6 не прийняв спадщину у встановлений шестимісячний строк, який сплив 14.01.1972р., оскільки на момент прийняття спадщини ОСОБА_6 відбував покарання. Відповідно до запису, що міститься в домовій книзі ОСОБА_6 був достроково звільнений 04.01.1972р., а прописаний в домоволодінні був 17.02.1972р., тобто після спливу строку на прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК УРСР, строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
Статтею 71 ЦК УРСР, встановлено строк позовної давності, протягом якого особа може звернутися до суду для захисту та/або поновлення цивільного права, в тому числі щодо продовження строку прийняття спадщини. Статтею 75 УК УРСР визначено, що строк позовної давності застосовується судом незалежно від волі сторін, що свідчить про те після спливу строку позовної давності, заява про продовження строку на прийняття спадщини не може бути задоволена судом.
Ані протягом трьох років, після спливу шести місяців, з моменту смерті ОСОБА_7 ані протягом всього строку до цього часу, ОСОБА_6 не подав заяву до суду про продовження строку для прийняття спадщини, а отже, відповідно до ст. 553 ЦК УРСР, ОСОБА_6 вважається таким, що не прийняв спадщину, що прирівнюється до відмови від спадщини.
Статтею 554 ЦК УРСР визначено, що в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках, а отже частка спадщини за ОСОБА_7, що лишилась відкритою до явки ОСОБА_6, була фактично перерозподілена між п'ятьма спадкоємцями, що прийняли спадщину.
Зазначені норми законодавства свідчать про те, що станом 14 січня 1975 року, тобто дати спливу строку на право ОСОБА_6 на звернення до суду для продовження строку на прийняття спадщини за ОСОБА_7, частка, що лишилась відкритою до явки ОСОБА_6 для її прийняття, підлягала розподілу серед спадкоємців, які прийняли спадщину. Отже, враховуючи, що фактично спадкувалось АДРЕСА_1, після перерозподілу спадщини, право власності на зазначене домоволодіння мало бути розподілене серед спадкоємців по 20/100 домоволодіння за кожним спадкоємцем, що прийняв спадщину за ОСОБА_7
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_8 спадкоємцями першої черги за ОСОБА_8 були його сини ОСОБА_9 та ОСОБА_6, а спадковим майном була частка домоволодіння № 21 у розмірі, з урахуванням перерозподілу 20/100 домоволодіння. Однак оскільки ОСОБА_6 відбував чергове покарання під час шестимісячного строку на прийняття спадщини за ОСОБА_8, він не вступив у користування та володіння спадковим майном, а також не подав заяву до державного нотаріуса про прийняття спадщини, спадщину за ОСОБА_8 прийняв ОСОБА_9 за фактом фактичного проживання в домоволодінні протягом всього строку на прийняття спадщини, про що свідчить запис в домовій книзі, тобто за фактом вступу у володіння та користування спадковим майном.
ОСОБА_6 в строк до 17.02.1993р. мав прийняти спадщину за ОСОБА_8 або в строк до 17.02.1996р. звернутися до суду з заявою про продовження строку для прийняття спадщини за ОСОБА_8 однак не здійснив цього у встановлений законом строк, а тому відповідно до ст. 553 ЦК УРСР, Відповідач вважається таким, що не прийняв спадщину, що прирівнюється до відмови від спадщини.
Отже, оскільки на момент смерті ОСОБА_8, йому належала частка у домоволодінні №21 в розмірі 20/100, ОСОБА_9, з підстав передбачених ст.ст. 548, 549, 553, 554 ЦК УРСР успадкував цю частку та став фактичним володільцем у розмірі 40/100 домоволодіння.
За ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_7, його частку успадкувала позивачка ОСОБА_3, за заповітом, який ОСОБА_9 склав за життя. Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР, прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Враховуючи, що ОСОБА_9 прийняв спадщину за батьком ОСОБА_8, така прийнята спадщина на момент смерті ОСОБА_9 належала йому, та спадкувалась його дружиною ОСОБА_3 за фактом вступу у володіння спадковим майном, оскільки позивачка фактично проживала в АДРЕСА_1.
Вище викладене свідчить, що на цей час ОСОБА_3 є такою, що успадкувала за своїм чоловіком ОСОБА_9 40/100 АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську, та відповідно до ст. 328 ЦК України, має право на отримання її у власність.
З метою оформлення спадщини Позивачка звернулась до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори. 20.07.1999р. було відкрито спадкову справу. З метою встановлення спадкового майна, що належало ОСОБА_9, 20.07.1999р. направила запит до Дніпропетровського МБТІ. 09.08.2005р. запит було здійснено повторно. Дніпропетровським МБТІ було здійснено інвентаризацію АДРЕСА_1.
Відповідно до витягу з реєстру права власності від 12.03.2009р. право власності на АДРЕСА_1 було зареєстроване за п'ятьма співвласниками: ОСОБА_8, ОСОБА_9 ОСОБА_13, ОСОБА_1 та ОСОБА_5, як спільна часткова власність по 1/12 кожному із співвласників. Про належність інших 7/12 домоволодіння в свідоцтві не зазначено.
Витяг від 12.03.2009р. та встановлені судом обставини свідчить про те, що реєстрація права власності на домоволодіння № 21 відбулась без врахування виділення АДРЕСА_1 в окреме з АДРЕСА_2, а також нездійснення реєстрації права на спадщину спадкоємцями протягом більше 25 років, що данні реєстрації права власності на АДРЕСА_1 не відповідають дійсності та порушують права позивачів.
Спадкування ОСОБА_3 за ОСОБА_9 на підставі витягу з реєстру прав власності від 12.03.2009р. призведе до включення до спадкового майна ОСОБА_9 лише частки у розмірі 1/12 частки АДРЕСА_1, хоча на момент смерті йому фактично належало 40/100 зазначеного домоволодіння.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є в тому числі договори та інші правочини, та інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За приписом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в тому числі шляхом визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За приписом ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
За приписом ст. ст. 356, 357 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Враховуючи, що право на спадкове майно, за умови прийняття спадщини, належить спадкоємцям з моменту відкриття спадщини, зважаючи, що спадщина була прийнята позивачами, натомість не була прийнята відповідачем ОСОБА_6 у встановлений строк, приймаючи, що право власності на АДРЕСА_1, зареєстроване в реєстрі прав власності у неналежному розмірі, що призводить до порушення права власності позивачів на домоволодіння, останні, у відповідності до ст. 392 ЦК України, мають право на визнання права власності на АДРЕСА_1 та встановлення їх ідеальних часток в спільній власності.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 71, 549 -550, 553 -554 УРСР від 18.07.1963 року, ст. ст. 5, 11, 16, 321, 328, 331, 355 -357, 376, 386, 392 ЦК України від 16.01.2003 року № 435-IV, ст. ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209, 212 - 215, 223 - 233 ЦПК України, суд -
Позов, - задовольнити.
Встановити факт, що на момент смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_7, йому належало 40/100 АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську.
Визнати право спільної часткової власності на АДРЕСА_1 в м. Дніпропетровську, без виділення часток в натурі, за наступними співвласниками:
- 20/100 домоволодіння -за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН № НОМЕР_1);
- 20/100 домоволодіння -за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН № НОМЕР_2);
- 20/100 домоволодіння -за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, (ІПН № НОМЕР_3);
- 40/100 домоволодіння -за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, (ІПН № НОМЕР_4).
Судові витрати у справі покласти на відповідача, стягнувши з ОСОБА_6 на користь позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 судовий збір су сумі 767, 00 гривень та 120,00 витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. ст. 223, 232 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя : А.В. Брага